Матеріали при підготовці до сьомого семінарського заняття Соціальна психологія: соціальне мислення і соціальні впливи

Завдання 1. Які вам відомі види групових впливів?

Як групи впливають на нашу поведінку? Але психологи почали з простішого запитання: як на нас впливає звичайна присутність інших людей, а саме те, що люди спостерігають за нами або приєднуються до нас у різних видах діяльності?

Індивідуальна поведінка у присутності інших людей. Соціальна фасілітація –– це покращення результатів у присутності інших людей, яке спостерігається при виконанні легких або добре засвоєних завдань, але не у випадку складних чи малознайомих завдань. Після того, як загоряється на світлофорі „зелений”, водіям на 15 % потрібно менше часу, щоб проїхати перші 100 м, якщо поряд з ними їде інший автомобіль (Тавлер, 1986). Погані гравці в більярд, що попадали в лузи в 36 % випадків, перебуваючи на самоті, були точними лише у 25%, коли за ними хтось спостерігав. Подібний ефект зацікавленої публіки служить причиною переваги на своєму полі.

Запам’ятайте: те, що у вас виходить добре, перед аудиторією ви зробите, радше, ще краще, особливо перед доброзичливою. Але те, що ви вважаєте за складне, може виявитися взагалі невиконанним, якщо за вами спостерігають інші люди.

Ефект соціальної фасілітації допомагає пояснити звеселяючий ефект натовпу. Відомо, що комедійні спектаклі здаються смішнішими у залі, наповненому людьми, ніж у малолюдній кімнаті. Актори знають: добрий зал – це повний зал.

Соціальні лінощі. Яких зусиль стане докладати людина у командному перетягуванні канату – більші чи менші? А якщо дві людини перетягують канат? Алан Інгхем та його колеги попросили студентів Массачусетського університету (1974), зав’язавши їм очі, тягнути за канат якомога сильніше. Коли Інгхем переконував студентів, що, крім них, ще троє позаду них тягнуть канат, вони докладали 82 % зусиль від докладених ними у тому випадку, коли вони знали, що тягнуть удвох. Бібб, Латане придумали термін для опису зниження зусиль людей, які перебувають в групі, – соціальні лінощі. Отже, соціальні лінощі – це прагнення людей, що перебувають у групі, докладати менших зусиль для досягнення спільної мети, ніж у разі індивідуальної відповідальності.

Чому це відбувається?

① Люди, діючи як частина групи, відчувають меншу відповідальність і менше турбуються про те, що про них подумають інші.

② Вони вважають свій внесок у загальну справу необов’язковим. Як відомо керівникам, коли члени групи дістають однакові блага від діяльності незалежно від їх конкретних зусиль, вони можуть «відпустити канат» та «їхати зайцем», використовуючи зусилля інших членів групи.

Деіндивідуалізація – це втрата самосвідомості і самообмеження, яка виникає в групових ситуаціях при загальному збудженні та анонімності членів групи. Присутність інших людей може збудити, розпалити людей (наприклад, уболівальників футболу) і знизити їх почуття відповідальності. Результатом цього буває нестримана поведінка: від бійки в їдальні за їжу, скриків на адресу рефері – до бандитизму. Відмова від звичайних обмежувачів перед силою групи і є деіндивідуалізація. Бути деіндивідуалізованим – означає меншою мірою звітувати собі і стримувати себе, перебуваючи в певній ситуації. У спеціальному експерименті (Зімбардо, 1970) жінки, знеособлені накидками, підключали до своєї жертви вдвічі більший струм, ніж ті жінки, яких можна було впізнати (як і в інших експериментах, ніхто ніяких ударів не одержував). Подібно до того воїни, деперсоналізовані татуюванням, завжди жорстокіші до захоплених ворогів.

Ефекти групової інтеракції. Ми розглянули умови, за яких присутність інших людей може:

• робити прості завдання ще простішими, а складні – складнішими;

• спокусити людей на „безкоштовний” проїзд і примусити їх швидше крутити педалі;

• робити гумор, біль запальними і підживлювати жорстокість натовпу

Отже, групова взаємодія може призвести до поганого або доброго впливу.

Групова поляризація – це підсилення переважаючих в групі атитюдів (установок) у процесі внутрішньогрупової дискусії. Дослідники в цій галузі освіти помітили, що з часом первісні, початкові відмінності між студентами часто збільшуються. Коли учні середньої школи обговорюють расові проблеми, маючи великі забобони, їхнє ставлення до цієї проблеми стає ще більше упередженим, тенденційним, необ’єктивним. Якщо ту саму проблему обговорюють студенти з малим ступенем упередженості, необ’єктивності, вони стають ще більше терпимими (толерантними).

З одного боку, поляризація може дати позитивні результати, об’єднуючи людей в групу, наприклад, взаємодопомоги. З другого боку, вона може мати погані наслідки, Так, менталітет у терористичних угрупованнях виникає не раптово, а випливає із взаємостосунків людей, згуртованих горем, яких ситуація штовхає від однієї крайності до іншої, оскільки вони взаємодіють в ізоляції.

Групова поляризація є однією з причин огруплення мислення.

Огруплення мислення – режим мислення, що виникає у членів групи у процесі прийняття рішення, коли прагнення до консенсусу превалює над реалістичною оцінкою можливих альтернатив. Іншими словами, це тенденція до пошуку гармонії всередині групи заради прийняття нереального рішення через придушення дійсної, правдивої інформації.

Засліплена серією успішних запусків космічного корабля керівна група НАСА (Національного керування аеронавтики і космічного простору) впевнено підійшла до запуску «Челленджера» (1985), але її непокоїли перенесення стартів. Коли інженери щодо обслуговування ракетного двигуна висловилися проти запуску через наявність небезпеки, що виникла в системі охолодження, груповий тиск, скерований на продовження роботи, швидко «згладив» застереження. Керівна група могла б погодитися ще з одним перенесенням старту лише за умов, що інженери докажуть: теплоізоляційна оболонка ракети не витримає. Крім того, керівники притаїли від уповноваженого представника НАСА, який остаточно дає добро на старт, інформацію про ці застереження. Припускаючи, що всі поділяють його погляди, він дав команду на запуск „Челленджера” у незворотний шлях.

Отже, подібне гармонійне, але нереалістичне групове рішення Яніс (1982) назвав огрупленням мислення. Сюди ж належить і аварія на ЧАЕС (1986), тобто групове мислення живиться надлишковою впевненістю, конформністю, виправдовувальною позицією і груповою поляризацією, хоча придушення незгоди може підштовхувати групу і до позитивних рішень, висновків тощо. Так, наприклад, ідея про загальний економічний простір.

Висновок: Таким чином, в утвердженні сили соціального впливу людина не повинна недооцінювати себе.

• Соціальний контроль (влада ситуації) і персональний контроль (влада людини) взаємодіють. Люди не більярдні кулі. Коли на нас тиснуть, ми можемо відреагувати не так, як від нас чекають, а зовсім навпаки, утвердивши своє почуття свободи.

• Ніяка група не відповідальна за те, що вона тисне, але ми відповідальні за свою поведінку.

• Більш того, якщо ми очікуємо, що люди виявляться незговірливі, уперті, ми можемо повести себе таким чином, що це спричинить подібну поведінку. Отже, наші очікування можуть стати самовтіленими пророцтвами.

Завдання 2. Як культура впливає на нашу поведінку?

Різнорідність культур залишає глибокий слід на нашій поведінці, ідеях, стосунках, традиціях. Рухатися разом з уніфікованою культурою – це рухатися за вітром, якого не відчуваєш, хоча він нас супроводжує щокроку. Спробувавши їхати проти вітру, ми одразу відчуємо його силу, мовбито потрапимо в іншу частину світу. Віч-на-віч з незнайомою культурою люди усвідомлюють подібний опір. Наприклад, представників Північної Америки, що потрапили в Європу, дивують маленькі автомобілі, користування виделкою, сміливий одяг на пляжах. Представники різних культур, відвідуючи Північну Америку, не розуміють, чому люди в будинках не знімають брудних вуличних чобітків або відчувають насолоду від пікніка на природі серед мух і комах.

Лаоське прислів’я: Жити з грифами – стати грифом;

Жити з воронами – стати вороною.

Культурні норми. В усіх культурах виробляють власні норми. Знаючи, коли слід плескати в долоні чи кланятися, яку виделку взяти до рук, які компліменти допустимі, ми можемо розслабитися і відчути насолоду від певної громади без побоювання засмутити чи образити когось. Різні норми в різних культурах можуть дивувати. Якщо хтось влізає у ваш особистісний простір – мобільну буферну зону навколо вашого тіла, ви відчуваєте себе неприємно, незатишно, некомфортно. Скандинави, більшість американців і британців віддають перевагу ширшому особистісному простору, ніж латиноамериканці, араби, французи. Отже, для американця мексиканець може здаватися настирливим, а для мексиканця американець – холодним.

Культури відрізняються і за експресивністю. Люди Північної Європи сприймають людей-середземноморців привітними і добрими, але ненадійними у справах. Середземноморці дивляться на північних європейців як на серйозних, але надто пунктуальних людей.

Культури відмінні розміреністю життя. Британець засумує від того, що його латиноамериканський колега прибуде на зустріч, запізнившись на 30 хвилин. Японці, які чутливі до часу, можуть дратуватися, відвідуючи Індонезію, де годинники не такі точні і життя тече повільніше.

Отже, існують дві суттєві культурні відмінності – велика розміреність життя і не обов’язкова пунктуальність в усьому.

Гендерні ролі – очікувана поведінка, характерна для чоловіків і жінок, що визначається цілим набором норм. Традиційно чоловіки призначають побачення, керують автомобілем, оплачують рахунки, а жінки готують страви, купляють дітям одяг, слідкують за одягом, відвідують крамниці. Подібні схеми полегшують соціальні відносини, дозволяють уникнути непорозумінь у питаннях, хто чим повинен займатися. Але всьому є своя ціна: якщо ми відхиляємося від подібних установок, то відчуваємо неспокій.

Гендерні ролі, як правило, не дають рівних прав і влади. «Немає жодного людського суспільства, де б домінували жінки над чоловіками», – відзначає Феліція Пратто (1996). Наприклад, у 1997 р. 11,7 % національних законодавців всього світу складали жінки. Вони також мають 3 % представників в ООН, менш одного відсотка президентів і прем’єр-міністрів країн всього світу і жодного відсотка серед тих, що одержали Нобелівську премію в галузі економіки з дня заснування цієї премії (1901).

Але серед індустріально розвинених країн гендерним ролям притаманні варіації. Жінки посідають 48 % керівних посад в Швейцарії, 28 % в Австрії, 17 % у США, 3 % в Гані, 2 % у Південній Кореї. В Північній Америці стоматологія і взагалі медицина – переважно чоловіча робота, в Росії більшість лікарів – жінки, як і більшість дантистів Данії.

Отже, вплив культури величезний, але й культури зазнають змін.

Завдання 3. Що таке упередженість? Що сприяє її виникненню? Чому ми спрощуємо світ і як ми це робимо?

Дослідивши, як ми думаємо, впливаємо один на одного, ми підійшли до третьої важливої мети вивчення соціальної психології – до того, як ми ставимося один до одного. Отже, поміркуємо про добре і погане, тільки почнемо з неприємного: від упередженості, агресії, конфлікту до привабливості, альтруїзму та миротворчості.

Упередженість – це відверте необ’єктивне (тенденційне), несправедливе і, як правило, негативне ставлення до групи, звичайно, іншої за культурою, або етнічним, або гендерним аспектами. Як і будь-який атитюд, упередженість – це суміш поглядів (часто стереотипних), емоцій (ворожості, заздрості чи страху) і нахил до дискримінаційних дій. Вважати, що люди із надлишковою вагою багато їдять, відчувати антипатію до такої людини – це значить мати упередження, тобто користуватися схемами, які впливають на те, як ми бачимо та інтерпретуємо події. Більшість людей, як свідчить відоме дослідження, сприйняло білу людину, що штовхнула чорну, як «неприємний випадок». Але з боку чорної такий поштовх розглядувався як «ворожий». Наші заздалегідь оформлені уявлення про людей спотворюють сприйняття їхньої поведінки.

Наразі майже кожний погодиться, що діти різних рас, націй можуть відвідувати одну школу, а жінки, як і чоловіки, отримувати однакову заробітну платню. І хоча кричущі упередження відмирають, приховані залишаються, про що свідчить хоча б низький відсоток міжрасових шлюбів в США (2,4 % від усіх зареєстрованих шлюбів).

Колір шкіри і риси обличчя з погляду фізіології та генетики людини – не більше ніж глазур на торті. В середньому послідовність елементів генетичного коду двох будь-яких випадково вибраних людей збігається на 99,8 %. З решти 0,2 % відмінностей тільки 6 % мають расову природу, 9 % складають внутрішньорасові відмінності (наприклад, між французами та італійцями), а 85 % – індивідуальні внутрішньогрупові відмінності.

Проте незважаючи на все вищесказане, упередженість знов виросла після 1980-х рр. як у суспільстві, так і приватному житті. Причому в одних місцях ненависть носить відкритий характер – між палестинцями і євреями, між боснійськими сербами і мусульманами... Ще приклад. Сьогодні існує близько 350 млн. неграмотних чоловіків і 600 млн. неграмотних жінок. Діти вважають, що батьки розумніші за матерів. Хлопці цінуються більше, ніж їхні сестри. Упередженість – невиправдана настанова (установка) по відношенню до групи та її членів, як правило, включає стереотипні переконання, негативні емоції та дискримінаційні дії. Стереотип – спрощений погляд на ту чи іншу групу людей.

Чому виникають упередження? За це частково несуть відповідальність нерівність, соціальні розділення і спроби знайти козла відпущення для своїх емоцій, що, своєю чергою, залежить від наших природних когнітивних механізмів, за допомогою яких ми спрощуємо власний світ.

Папа Римський Іоанн Павло II „Послання до ООН”: Як це не сумно, але людям всього світу ще потрібно навчитися жити із свідомістю того, що всі люди – різні.

Соціальна нерівність. Коли одні люди мають владу, гроші і престиж, а інші позбавлені цього, то в перших звичайно виробляється атитюд, що виправдовує стан речей (згадайте рабовласників, які вважали що їхні раби ліниві, темні, неосвічені і безвідповідальні за своєю природою, тобто мають такі риси, які виправдовують поневолення інших). Гордон Оллпорт говорив, що люди, які є жертвами дискримінації, здатні викликати в нього або почуття провини, або обурення. Обидві реакції можуть стати підставою для забобонів через класичну динаміку «винний звинувачений». Це може й підсилюватися тим, що для виправдання дискримінації можна використати будь-яку причину – підвищується злочинність, тому треба продовжувати політику дискримінації.

Ми і вони: всередині групи та за її межами. Групова пристрасність – це тенденція діяти і мислити на користь власної групи. Мислена лінія, що відділяє «нас», виключає «їх». Більшість дітей вважає, що їхня школа краща за інші. В Африці, де приблизно 700 традиційних общин складає менше 50 націй, люди, як правило, звеличують свою групу і виражають ворожість до інших.

Роль козла відпущення. Упередження виникають і через емоційні поривання. Згідно з теорією «козла відпущення» забобони дають об’єкт для звинувачення, і, таким чином, можливий вихід гніву. Забобон викликає злобу: щось не здійснюється, і тоді починаються пошуки винного. В експериментах студенти, які відчувають невпевненість чи зазнають невдач, часто відновлюють почуття власної гідності за рахунок зневажливого ставлення до іншого навчального закладу або до іншої людини. Щоб підняти власний статус, слід принизити інших. З цього приводу невдача суперника іноді призводить до нападів несказанної радості.

Когнітивні корені упередження. Упередження виникають внаслідок розділення суспільства, емоційних поривань, а також в результаті природної роботи розуму. Стереотипні погляди є похідним продуктом того, як ми в когнітивному плані спрощуємо світ.

Один із способів спрощення світу – категоризація, тобто розділення речей на категорії. Поділяючи людей на категорії, ми часто створюємо стереотипи (він – сангвінік). Стереотипи можуть відбивати суть, але вони здатні спотворювати наше сприйняття. Розглядаючи себе як індивідуумів, ми переоцінюємо схожість людей в інших групах. Людям однієї етнічної групи представники іншої групи часто здаються більш схожими зовнішністю, поведінкою, характером, ніж це є насправді.

До того ж яскраві випадки впливають на наші судження про групу, і ми робимо неправильні, зайві узагальнення. Якщо у вас спитати, хто краще стрибає у висоту, ви можете сказати, згадавши Майкла Джордона: «Чорні стрибають краще».

Люди виправдовують власну упередженість, звинувачуючи свою жертву. Свідки також можуть визнавати провину своєї жертви, говорячи, що світ справедливий і всім дістається по заслузі. Це феномен «справедливого світу». Приємно говорити, що за добро нас очікує винагорода, а за зло – покарання, звідси легко перейти до припущення: успішні люди – добрі, а ті, що зазнали злигоднів, – погані (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО „Попурри”, 2001. – С. 764–769).

Завдання 4. Які біологічні та психологічні чинники агресії?

Як відомо з попередньої лекції, агресія – поведінка (вербальна чи фізична), скерована на завдання шкоди іншій людині або на її знищення. Найруйнівніша сила соціальних стосунків – агресія. Не агресивний рекламодавець, рекламний агент, навіть зубний лікар, що примушує здригатися від болю, але агресивна людина, що плете про вас плітки, та хуліган, який нападає на вас.

Біологічні чинники. З. Фрейд вважав, що ми маємо не тільки позитивні інстинкти до виживання, але також саморуйнівний «інстинкт смерті», який звичайно зганяємо на інших людях у вигляді агресії або вивільнюємо його за допомогою громадської діяльності, наприклад, художньої творчості, спорту. Наразі можна розглядати біологічний вплив агресії на трьох рівнях – генетичному, на рівні нервової системи та біохімічному.

Гени впливають на людську агресивність, але це не все. Мозок тварини і людини має нейросистеми, що викликають при відповідній стимуляції агресивну поведінку, проте якогось центру агресії немає, а є нейросистеми, що полегшують проявлення агресії, які роблять її імовірнішою у випадках провокації і відсутності стримувальних чинників. Вчена Дороті Льюїс вважає, що багато злочинців страждають до цього часу невиявленими нейрологічними розладами.

Біохімічний вплив. Відомо, що гормони, алкоголь та інші речовини впливають на нейросистеми, які контролюють агресію. Жорстокими злочинцями, як правило, стають м’язисті юнаки з розумовими здібностями, нижчими від середніх, з низьким рівнем нейропередавального серотоніну і вищим за середній – тестостерону. Ліки, що різко зменшують кількість тестостерону в організмі, згладжують схильність до агресивності. Алкоголь з біологічних і біохімічних причин, підсилює агресивну реакцію на невдачу. Агресивні люди частіше випивають і в результаті інтоксикації проявляють жорстокість.

Сенека (49 р. н. е.) Нехай утримується від вина той, хто за природою своєю повний злоби, у противному разі це рівнозначно підкладанню дров у багаття.

Психологічні чинники. Біологічні фактори впливають на ту легкість, з якою спрацьовує курок агресії. А які психологічні чинники беруть участь при цьому? Перешкода, що виникає на шляху до цілі, викликає готовність до агресивної реакції. Це явище називається принципом «фрустрації-агресії», тобто фрустрація викликає гнів, який може бути причиною агресії. Чому?

Агресивні реакції здебільшого виникають в ситуаціях, в яких агресивність вигідна. Батьки малолітніх злочинців, як правило, добиваються від них підкорення биттям, демонструючи зразок агресивності як метод вирішення проблем. Вони також часто поступаються сльозам своїх дітей і потурають вибухам гніву. До речі, кореляція між відсутністю батька і жорстокістю, що було встановлено у США, характерна для всіх рас, рівнів добробуту та місць проживання.

Агресивна поведінка – результат взаємодії людей і ситуацій. Негативні дії – крики, ляпаси тощо, лише стимулюють агресію. Навіть речення „Якщо не помиєш посуд, двору не побачиш” можуть спровокувати агресивну модель поведінки, тому краще сказати «Коли помиєш посуд, можеш піти погуляти», а головне – навчитися навичкам спілкування, навчити, як слід контролювати власну злість.

Великий ступінь демонстрації насильства корелює із зростанням агресивного настрою і поведінки, але кореляція – це не причинність. Можливо, агресивні діти віддають перевагу жорстоким програмам, а може, телебачення просто відображає тенденцію до насильства, а не впливає на них. Наразі вчені стверджують: злочинність на телеекранах призводить до агресивної поведінки з боку дітей і підлітків, які переглядають відповідні програми. До того ж люди, що часто дивляться кримінальні хроніки, вважають світ небезпечнішим, ніж він є. Любителі сцен бойовиків гадають, що каліцтва жертв не такі вже й страшні, вони стають байдужими до вбивства і у фільмі, і в житті (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО „Попурри”, 2001. – С. 769–779).

Завдання 5. Що таке конфлікт? Які його різновиди вам відомі?

Конфлікт – це уявна чи реальна несумісність цілей, вчинків або ідей. Елементи конфлікту значною мірою однакові на всіх рівнях, починаючи з держав, що беруть участь у збільшенні зброї, і закінчуючи культурними розбіжностями всередині суспільства і родинними сварками. В кожній такій ситуації люди втягнуті у деструктивний соціальний процес, що призводить до марних результатів. Серед таких процесів можна відзначити соціальні пастки та спотворене сприйняття.

У деяких ситуаціях сторони може захопити взаємна негативна поведінка в результаті переслідування власних цілей. Такі ситуації називаються соціальними пастками. Наприклад, окремі китобої заспокоюють себе тим, що декілька вбитих ними китів не загрожує виду, хоча в результаті подібного знищення життя китів перебуває під загрозою. Те саме і про двигун. Чи мій старенький двигун сприяє парниковому ефекту? Ні, майже ні. Коли всі так міркують, людство опинилося перед реальною загрозою глобального потепління. Соціальні пастки примушують шукати шляхи примирення нашого прагнення до особистого благополуччя з відповідальністю за благополуччя всіх. Для цього психологи вивчають способи, як переконати людей співробітничати заради взаємних інтересів шляхом додержання встановлених правил, зближення, спілкування й усвідомлення ними відповідальності перед суспільством, нацією, всім людством.

Психологи також зазначають цікаву тенденцію людей створювати негативні уявлення один про одного в результаті конфлікту. Ці викривлені образи настільки схожі, що їх називають дзеркальним сприйняттям: якими ми бачимо їх – зловмисними, віроломними, зрадливими, – такими вони бачать нас. Наприклад, дві держави визнають гонку озброєння, фундаментальна помилка атрибуції примушує кожну з них розглядати цю гонку як результат агресивного ставлення саме до тієї чи іншої країни, а збільшення власного озброєння – як необхідний самозахист. Потім інформація фільтрується через певні стереотипи. Групова взаємодія серед однаково мислячих політиків може призвести до огруплення мислення, коли кожна сторона свою групу вважає моральнішою, а тому тією, що має право на відплату (Відносини США і СРСР: кожна країна хотіла зменшити обсяг озброєння, але сприймала іншу як таку, що прагне озброєної переваги).

Ще один результат подібного сприйняття – порочне коло ворожості. Віктор вважає, що Ольга ним не задоволена. Він може висловити їй свою зневагу, примушуючи її чинити так, що її поведінка, слова... підтвердять його думки. З країнами відбувається все так само, як і з людьми. Сприйняття закріплюються, через те що інша країна вимушена діяти відповідним чином. Отже, пророцтво здійснюється! (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО «Попудри», 2001.– С. 779–781).

Завдання 6. На які питання вона відповідає психологія атракції?

Які чинники приводять до дружби чи кохання? Що впливає на наші симпатії? Чи зближуються схожі люди або протилежні за вдачею? Розлука зміцнює кохання, чи ні? Подібні питання досліджує психологія атракції. Який психологічний склад зв’язує людей дружбою, що допомагає впоратися з різними проблемами? Існують три складники симпатії: близькість, фізична привабливість, схожість.

Близькість. Перш ніж дружба закріпиться, вона має початися. Сусідство – географічна близькість – можливо, головний чинник виникнення дружби. Правда, може виникнути і агресія, але найчастіше – симпатія. Сусідство сприяє симпатії, тому що поява повторюваних раніше незнайомих стимулів у полі зору викликає підвищення прихильності – це так званий ефект простої присутності. В певних межах знайомство викликає захопленість, оскільки те, що знайоме, як правило, безпечне! Незнайоме приховує погрозу.

Фізична привабливість. Якщо сусідство дало нам можливість вступити в контакт, то далі саме зовнішність впливає на наші стосунки.

Арістотель: Особиста краса – краще поручництво, ніж будь-яка рекомендація.

Приємно, достойно одягнені люди схильні справляти приємне враження на потенційних роботодавців. Недарма Цицерон говорив: «Остаточна справедливість і найперший обов’язок мудрої людини – це опір зовнішності». Хоча Цицерон, можливо, вдовольнився б тим, що оцінка привабливості носить вельми відносний характер. Стандарти королев краси навряд чи застосовні до всіх людей. Та й критерії краси змінюються. Привабливість також залежить і від нашого ставлення до людини. Коли ми бачимо когось знову і знову, ця людина починає нам подобатися: фізичні недоліки стають менш помітними, а привабливість – очевиднішою, оскільки «кохання дивиться не очима, а серцем» (У. Шекспір).

Схожість. Припустімо, сусідство дозволило вам вступили в контакт і ваша зовнішність справила приємне враження. Що в подальшому вплине на те, чи стануть знайомі друзями? Чому ви віддаєте перевагу: щоб ви були різними чи схожими? У реальному житті протилежності відштовхуються. Звичайно сходяться люди, що поділяють погляди та інтереси. Тут важливі вік, релігійні переконання, раса, освіта, розумові здібності, ставлення до куріння, економічний статус... Чим більше схожості, тим міцніші симпатії, бо схожість «прямує» до згоди.

Сусідство, привабливість і схожість не єдині визначальні чинники потягу одного до одного. Нам також подобаються ті, кому подобаємося ми, особливо коли наше уявлення про себе не завищено. Коли ми думаємо, що комусь подобаємося, ми відповідаємо тій людині з більшою теплотою, примушуючи її ще більше нам симпатизувати. Можливість викликати у когось симпатію дає добрі плоди. Проста теорія відповідного потягу може пояснити всі відкриття, які розглядувалися до цього моменту.

Романтичне кохання. Звичайно люди швидко від дружніх стосунків переходять до інтенсивнішого та загадковішого стану – романтичного кохання. Елейн Хетфілд розділяє два типи кохання: тимчасова любов-пристрасть і міцніша любов-дружба. Любов-пристрасть – це збуджений стан інтенсивного прагнення до другої людини, зосередженість думок на неї, що спостерігається на початку романтичних стосунків. Збадьоритися і частину цього збудження пов’язати з бажаною людиною – значить відчути пристрасть. Закохані, які відправляються на прогулянку на роликових ковзанах, знають, що адреналін примушує їхні серця битися трепетніше.

Любов-дружба. Любов-пристрасть неминуче відступає перед нескінченними побутовими проблемами, але кохання зміцнюється любов’ю-дружбою – глибокою ніжною прихильністю до людини, з якою пов’язане наше життя. Ключем до взаємних і тривалих стосунків є справедливість – обидва партнери однаково одержують від того, що дають, тобто люди дістають від стосунків пропорційно своєму внеску в них. Коли існує справедливість і довіра у стосунках, легше зберегти кохання. Взаємний потяг молодих людей, здобуття емоційної підтримки, турбота про іншого – основа любовних стосунків всіх типів. Ще одне. Сильна дружба і міцний шлюб відкривають шляхи до саморозкриття – розкриття перед іншими своїх глибоко особистих рис. Коли одна людина розкривається, то інша відповідає їй тим самим, і тоді перша розкривається ще більше. Отже, друзі і закохані досягають великої близькості. За наявності близькості і взаємної поваги – шанси міцної любові-дружби вельми значні (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО «Попудри», 2001. – С. 781–787).

Завдання 7. Що таке альтруїзм?

Альтруїзм – це безкорислива турбота про благополуччя інших – важливий приклад позитивних соціальних взаємодій. Дарлі і Латане виявили, що ми надамо допомогу лише тоді, коли ситуація дасть нам можливість помітити інцидент, потім інтерпретувати його як надзвичайну подію і, врешті, взяти на себе відповідальність за надання допомоги (схема 1). Присутність інших свідків заважає цьому. Коли багато людей поділяють почуття відповідальності за надання допомоги, кожна окрема людина менш схильна до рятування – це називається ефект стороннього (байдужого) спостерігача, тобто кожна конкретна людина менш схильна надати допомогу, якщо присутні інші свідки. Коли в ліфті були двоє, і один з них – помічник експериментатора – упускав монету, то поміч була надана у 40 %, а коли в ліфті було 6 чоловік – лише у 20 %. Щасливі люди частіше готові допомогти, і в результаті цього вони стають ще більш щирими і чуйними.

Роберт Браунінґ: О зроби нас щасливими, і ти зробиш нас добрими!

Так чому ми все ж таки допомагаємо? Соціальні психологи визначають це за відкритою теорією соціального обміну: якщо передбачувана користь перебільшить збитки в результаті допомоги, – ми допомагаємо. На це впливають і соціальні очікування, які підказують нам, як слід себе поводити заради взаємної користі. Шляхом соціалізації ми засвоюємо норму взаємності – поняття, згідно з яким слід відповісти добром, а не злом тим, від кого ми дістали допомогу. По відношенню до людей, які не здатні віддати стільки, скільки отримали, ми використовуємо норму соціальної відповідальності – слід допомагати тим, хто потребує цього, навіть якщо витрати перевищать користь. Віруючі більш схильні до таких дій.

Схема 1

Прийняття рішень про втручання

Інцидент привернув увагу?

Інцидент інтер- претований як

небезпека?

Чи усвідомлена відповідаль-ність?

Спроба надати допомогу

Так Так Так Так

Ні Ні Ні

Допомогу не надано

Допомогу не надано

Допомогу не надано

(Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО „Попурри”, 2001. – С. 787–789).

Завдання 8. Що таке миротворчість?

Як трансформувати антагонізми, замішані на упередженнях, агресії та різноманітних конфліктах, у конструктивні відносини, що сприяють зміцненню миру? Подібні трансформації імовірні в ситуаціях, що характеризуються співробітництвом, спілкуванням та згодою.

Співробітництво. Якщо ми налагодимо контакт між сторонами, зробивши так, щоб вони краще могли узнати один про одного і навіть подобатися, чи допоможе це чимось? Якщо контакт не носить змагального характеру і встановлюється між сторонами з однаковим статусом, – це допоможе. Але простого контакту недостатньо для розв’язання гострих конфліктів. Так, дослідник Музафер Шериф (1966) спочатку спровокував конфлікти між двома групами хлопців, а потім зробив з них друзів. Він поставив перед ними суперординарні (надзвичайні) цілі, які згладжували їхні відмінності і могли бути досягнені лише шляхом співробітництва. Наприклад, спланована аварія в системі водопостачання потребувала, щоб всі хлопці працювали для відновлення водопроводу; вантажний автомобіль також не зсунувся б з місця, якщо б усі хлопці не доклали зусиль. Отже, конфлікт був знятий не контактом як таким, а кооперативним контактом.

Є ще один шлях (Семюель Гартнер, 1989), а саме: посадити представників протилежних груп вперемішку навколо стола, дати їм спільне ім’я, нехай разом працюють Такий досвід змінює «нас» та «їх» на «ми», оскільки люди, які сприймалися раніше як інша група, тепер є частиною нашої групи. Принцип кооперативних контактів використовується у багатонаціональних школах, сприяє розвитку міжрасової дружби, покращує успішність.

Сила кооперативної діяльності спричинила виступ психологів за підтримку збільшення міжнародного обміну і співробітництва. Отже, ми можемо перетворити забобони на солідарність, основану на спільних інтересах. Нам не подобатимуться наші відмінності, і ми не станемо друзями з усіма, але ми навчимося приймати і цінити людську різноманітність, працюючи заради спільних цілей.

Спілкування (комунікація). Під час спілкування люди виявляють недовірливість і переслідують власні інтереси як захист від експлуатації, але коли їм дають обговорити дилему і провести переговори, роль співробітництва збільшується. Якщо конфлікти загострюються, посередник з третьої сторони (наприклад, радник з питань шлюбу, представник від робітників, дипломат, громадський волонтер) може покращити ситуацію. Він старається замінити змагальну орієнтацію типу «виграв-програв» кооперативною «виграв-виграв», націлену на взаємовигідне рішення. Подібні рішення менш реальні під час взаємної злоби чи кризи. Коли конфлікти посилюються, уявлення один про одного стають стереотипнішими, спілкування утруднюється, судження стають різкішими. Коли суперник готовий поступитися, це викликає підозру – значить для нього це не важливо. Коли таку саму поступку пропонує посередник, до неї ставляться інакше.

Згода. Якщо напруження і підозра досягають піку, співробітництво та спілкування стають неможливими. Кожна сторона схильна погрожувати, застосовувати силу та карні заходи. Чи існує альтернатива війні? Чарльз Осгуд (1962) запропонував стратегію «Поступових взаємних ініціатив щодо розрядження напруженості», яка має назву GRIT (Graduated and Reciprocated Initiatives in Tention-reduction). Використовуючи GRIT, одна із сторін спочатку оголошує його визнання та свій намір зменшити напруженість. Потім вона ініціює один чи два погоджувальні акти. Цей скромний початок відчиняє двері з іншої сторони. Якщо ворог відповість ударом, він дістане такий самий удар, але те саме відбувається і з погоджувальною реакцією. Ця стратегія довела, що вона є найефективнішою у справі збільшення довіри і співробітництва. Навіть під час особистого конфлікту, коли спілкування відсутнє, невеликий примирливий жест, доторк, прохання прощення роблять чудеса. Примирення між сторонами дозволяє їм спуститися сходами напруженості на безпечнішу сходинку, де може початися спілкування та взаємна довіра. І це добре, бо завдяки культурному обміну суспільство збагачується. Ми повинні бути вдячними Китаю за створення паперу, магнітного компаса, за книгодрукування, Єгипту – за тригонометрію, ісламському світові – за нумерацію. Віддаючи шану іншим народам, ми вітаємо розвиток нинішнього соціального розмаїття і розглядаємо себе як один з інструментів людського оркестру. Спілкуючись з іншими, ми зміцнюємо свою культурну спадщину. (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО „Попурри”, 2001. – С. 789–792).