Структура психологічної науки

Розділ 1. Психологія як наукова дисципліна

* Історія П. дослідження * Методологія П. * Методи П.

Розділ 2. Загальна психологія

* Виникнення і розвиток психіки * П. мотивацій * П. особистості

* Порівняльна П. * Зоопсихологія * П. мовлення і мислення

* Нейропсихологія * Диференційна П. * П. емоцій і почуттів

* П. пісвідомості * П. волі

Розділ 3. Соціальна П.

* Методологія і теорія СП * П. взаємовідносин

* СП особистості * П. спілкування

* П. малих груп * П. соціалізації

*П. великих спільнот * Конфліктологія

Розділ 5. Прикладна СП

* П. родини

П. трудового колективу

* Політична П.

* Етнічна П.

* Промислова СП

* Гендерна СП

* П. здорового способу життя

* П. засобів масової інформації і друку

* П. маркетингу і реклами

* П. культури і мистецтва

*П. моніторингу і торгівлі

Розділ 6. Основи психологічної праці

* Професійна діяльність психолога

* П. особистості психолога

* Психологічна освіта

* Викладання П.

* Психотехніка

* П. забезпечення (П. аналіз, П. консультування, психотерапії та ін.)

*Психодіагностика і психологічний відбір

* СП тренінг

* Професійно-психологічна підготовка

* Організація психологічної служби

Розділ 4. Прикладна П.

*Економічна П.

* П. праці

* Інженерна П.

* Педагогічна П.

* П. науки і творчості

* Екстремальна П.

* Патопсихологія

* Медична (клінічна) П.

* Морська П.

* Авіаційна і космічна П.

* Юридична П.

* Військова П.

* П. дефектології

(Столяренко А. М. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 31).

Завдання 8. Що вивчає загальна психологія у вузі, а також інженерна та екологічна психологія?

В курсі загальної психології у вузі вивчають: когнітивні процеси (відчуття, сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, уяву, мовлення), психологію особистості (емоції, волю, мотивацію, характер, темперамент, здібності), психологію людини у суспільстві (діяльність і спілкування людей, взаємостосунки, сприйняття та взаєморозуміння людей).

Що вивчає інженерна психологія та ергономіка? Здавна у процесі створення знарядь праці враховувалися різні характеристики людини (організацію робочого дня, робочі рухи, боротьбу з утомлюваністю), бралися до уваги фізіологічні властивості людини. Наразі на перший план виступає проблема пристосування техніки та умов праці до людини.

Відомо, що з розвитком техніки зростає значення людського фактору на виробництві. Роботу людини з технічними пристроями нині розглядають у взаємозвязку, в якому діяльність людини і машини обєднана єдиним регулювальним контуром. Саме так виникло поняття системи «людина-машина» (СЛМ). Вимоги, що висувають СЛМ до людини, стосуються перш за все психічних властивостей людини, бо від них здебільшого залежить їх інформаційна взаємодія. Потреба у вивченні цих властивостей спричинила виникнення нової науки – інженерної психології.

Отже, інженерна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини і техніки з метою використання їх у практиці проектування, створення й експлуатації систем людина-машина (СЛМ).

Інженерна психологія дає рекомендації з конструювання техніки, організації управління технологічними процесами, відбору і підготовки спеціалістів, які обслуговують техніку. Ці вимоги доповнюються вимогами інших дисциплін (фізіології, гігієни, анатомії, антропометрії, біомеханіки).

Інженерна психологія взаємодіє з такими дисциплінами, як кібернетика, системотехніка, загальна теорія систем, теорія звязку, технічна естетика, художнє конструювання... Пізніше навколо інженерної психології виникла так звана ергономіка (грец. еrgon – робота, nomos – закон), що розглядає системи “людина-техніка-середовище” (СЛТС), висвітлюючи фізіологічно-гігієнічний аспект досліджень і рекомендацій.

Отже, ергономіка – науково-практична дисципліна комплексного вивчення, вдосконалення і проектування трудової діяльності людини в системах СЛТС на підставі врахування вимог різних наук про працю з метою забезпечення ефективності, надійності і безпеки праці.

Термін вперше був прийнятий в Англії у 1949 р., коли група англійських вчених організувала ергономічно-дослідницьку спілку. Пізніше виявилося, що термін вперше використав у 1857 р. польський природознавець В. Ястшембовський, який позначив ним науку про працю, що ґрунтувалася на закономірностях науки про природу.

В Росії передумови комплексного підходу до вивчення оптимізації трудової діяльності були закладені у 20-30 рр. ХХ ст.; 1921 р. засновано Центральний інститут праці (Москва), в якому набули свого розвитку ідеї соціальної інженерії, які мали кібернетичну спрямованість. Ергономіка як наука сформувалася пізніше. Провідною в ергономіці є сьогодні ідея координації роботи всіх спеціалістів, які займаються проблемами праці. У сучасному виробництві людина несе відповідальність за ефективність роботи всієї системи.

Як помітив академік А. І. Берг, наразі ланцюг “людина-машина” ускладнюється, і це повязано, по-перше, з тим, що “... не існує безвідмовно працюючих механізмів і машин, ...що вимагає негайного втручання і виконання ряду операцій управління, і притому нерідко за такий короткий термін, який перевищує фізичні і психологічні можливості людини”. А по-друге, передбачити всі ситуації неможливо, тому керівна роль залишається за людиною.

Декілька прикладів. Так, космонавт Глен у першому орбітальному польоті взяв управління кораблем на себе і здійснив посадку (автоматика відказала). У польотах “Friendship - 7” і “Схід - 2” космонавти скористалися ручним управлінням. Техніка не витримала. Американські дослідники довели, що надійність автоматизованих систем при польоті навколо Місяця – 22%, з участю людини – 70 і 93 %. До речі, частка неавтоматизованого виробництва зменшилася з 76 % до 8 %, збільшилося автоматичне – з 12 до 32 % і автоматизоване – з 12 до 60 %. Отже, багато видів сучасної праці наближається до операторської діяльності.

Про важливість інженерно-психологічного, ергономічного підходу до проектування систем СЛМ говорить статистика: 40 % загальних відмов було зафіксовано при випробуванні ракет; 63, 6 % – на морському флоті, 81 % – в авіації, причому всі технічні відмови зумовлено помилками людини.

За даними ООН щорічно 250 тис. чоловік гинуть в автокатастрофах, а більш ніж 7 млн. зазнають травм; у 80% випадків це відбувається внаслідок неадекватних дій людини. Втрата працездатності операторами і диспетчерами АСУ через нервово-психічні захворювання настає у 40-45 років. За умови використання рекомендацій інженерної психології та ергономіки час роботи операторів зменшився на 30 %, але обсяг роботи зберігся, тобто продуктивність праці підвищено на 15–20 %.

Наразі перед ергономікою висунуто проблеми, які визначають предмет і методи ергономіки: 1) як подолати суттєву відмінність між проектувальною та експлуатаційною надійністю СЛТС; 2) як зменшити кількість нервово-психічних захворювань, викликаних “індустріально-інформаційним” стресом; 3) як зменшити травматизм людей на виробництві, транспорті, побуті; 4)як уникнути високої плинності кадрів через невдоволення працівника своєю працею, відсутність можливостей розвитку особистості працівника, наявність “психологічного барєру” щодо нових видів автоматизованої діяльності.

Структуру ергономіки зумовлюють її цілі: по-перше, це досягнення високої ефективності функціонування СЛТС і безпеки праці в ній; по-друге, – створення умов, що сприяють розвитку особистості, зберігають здоровя людей, які беруть участь у трудовому процесі.

Результати дослідження ергономічного й експлуатаційного забезпечення СЛМ показують, що найраціональнішим є системний підхід до врахування можливостей людини, який дає змогу розглядати системи СЛМ як єдине ціле з позицій взаємодіючих компонентів. Однією з фаз реалізації такого підходу є обґрунтування структури загальних ергономічних вимог до проектованих систем.

Ергономічні вимоги визначаються ергономічними властивостями людини-оператора і встановлюються з метою оптимізації її діяльності в системі СЛМ, тобто ергономічні вимоги задаються в системі згідно з властивостями людини-оператора і забезпечують реалізацію такої логічної послідовності: властивості людини – ергономічні вимоги – ергономічні властивості системи – ефективність системи.

Що вивчає екологічна психологія? Екологічна психологія – це розділ психології, змістом якого є вивчення особливостей психічних явищ, повязаних із взаємодією спільнот людей і природно-антропогенного макросередовища, а також результатів цього вивчення для вирішення практичних завдань, спричинених екологічними проблемами.

Екологічна психологія вивчає психологічні проблеми людини, пов’язані з матеріальним, предметно-природним середовищем свого життя. Ці взаємини (людини з природою) виявилися незбалансованими, побудованими на інших основах, ніж природні біогеоценози і стали предметом вивчення соціальної, медичної екології, екології людини, екологічної психології... (Грецький термін біо + гео + ценоз – загальний, означає складну природну систему, що обєднує на основі обміну речовин й енергії сукупність живих організмів (біоценоз) з неживими компонентами – умовами життя; до живих компонентів біогеоценозу належать автотрофні організми – рослини, і гетеротрофні – тварини і люди.

Мета екологічної психології – відшукати сталі звязки між матеріальним середовищем, його психічним відображенням та поведінкою людини в ньому. Фахівці з екологічної психології пропонують різні системи класифікації типів середовищ (екологічно чисте – забруднене, природне – штучне, первинне – вторинне, побутове – виробниче), вивчають вплив того чи іншого типів на психологічний стан, працездатність, поведінку і взаємини людей, сприймання та розуміння ними інформації.

Одержано дані про характер психічних розладів у зонах екологічної небезпеки, в урбанізованому середовищі, а також про специфічні захисні механізми, які допомагають запобігти цим розладам.

Досі існує проблема психологічної реабілітації людей, потерпілих під час аварії на ЧАЕС. Для багатьох з них характерні: високий рівень тривожності, звуженість життєвої перспективи, обмеженість кола інтересів проблемами, повязаними з пережитим лихом. Мають діяти служби психологічної допомоги.

Розвязанню численних завдань екологічної психології сприяють теоретичні пошуки, зокрема, спроби знайти такий специфічний обєкт дослідження, в якому психологічні і середовищні явища існували б у нерозривній цілісності. Цікаві дослідження американських вчених цього напряму – Р. Баркера та І. Альтмана.

Р. Баркер обєктом дослідження вважає “місце поведінки”, тобто певним чином організоване фізичне середовище, в якому виникають стереотипні форми поведінки людини і певний психологічний настрій. Так, місцем поведінки є бібліотека, стадіон, бар. Організуючи місця поведінки, можна регулювати психічну активність, стосунки та дії людей у цих місцях. Наприклад, доведено, що від розміщення столів і стільців у службовому приміщенні залежить активність спілкування між працівниками: найбільш активно, якщо використано схему “круглого стола”, найменш – коли схема “президія – зал”.

І. Альтман спробував інтегрувати в єдину систему психічні і середовищні явища через аналіз ролі фізичного простору в становленні “Я” людини. За значущістю він розділив території на первинні, вторинні і спільні.

Первинні території – це простір, особисте користування якого людиною чи групою безперечно визнають інші. До цього простору людина ставиться як до самої себе, прикрашає, зберігає його... Це фізична і психологічна реальність. Наявність чи відсутність первинної території впливає на ставлення людини і до себе, і до інших.

Потребу в первинній території вважають однією з базових потреб людини, яка має свої витоки в поведінці тварин (позначити територію, що є доцільним). Територіальна поведінка людини зумовлена соціальними чинниками. Особистість ототожнює себе з місцем, де вона перебуває, з предметами, що їй належать.

Почуття територіальності дає змогу людині зберегти нормальне сприймання багатьох життєвих цінностей. Територіальні потреби людини можуть змінюватися на відміну від тварин.

Існує ще й особистий простір людини – це невидима оком територія навколо тіла людини, порушення якої іншими людьми небажане. Особистий простір пересувається разом з людиною; щоб його забезпечити людина проявляє територіальну поведінку. А коли звужується особистий простір через обєктивні обставини, активізуються механізми, що допомагають людині зберегти свою автономність (читання книжки у переповненому транспорті). Це символічні жести як прикордонні стовпи.

Діє тут і культурна традиція: у народів Сходу відстань між співрозмовниками ближча, за відстань між співрозмовниками західних країн.

Якщо людина не може захистити свою первинну територію і особистий простір, вона відчуває втрату індивідуальності і приниження своєї гідності.

Вторинні території – це місця громадського використання, які в певний час відчинені для всіх: лікарні, гуртожитки, вокзали... Іноді такі місця мають занедбаний вигляд, викликають негативні емоції. Проте коли за ними закріплюють статус первинних, стан речей змінюється, що є одним із шляхів упорядкування таких місць. Але загальне вирішення проблем вимагає глибшого вивчення психологічних закономірностей, поведінки людей на спільних територіях.

Спільні території спричиняють безліч психологічних проблем, оскільки на мешканців міст-мегаполісів діє величезна кількість подразників, плюс – соціальні контакти, які служать фоном життя міської людини. Індивід має адаптуватися до численних впливів і платить за це високу ціну: відчуженням, апатією, знеособленням, зниженням чутливості до всього (до соціальних подразників у т.ч.), байдужістю (обминаємо людину, що лежить на асфальті), прямим ігноруванням прохання допомогти. Психологи пояснюють це розмиванням відповідальності за умов великої кількості спостерігачів події. Встановлено зворотну залежність між кількістю присутніх та прагненням людини втрутитися в події. Людина наодинці швидше надасть допомогу, ніж у натовпі.

У багатьох країнах проблему подолання негативних наслідків урбанізації вирішено створенням територіальних громад найближчого сусідства. Це райони певної якості забудови, населення яких добирається за близькими професійними чи соціальними ознаками (середній клас, робітники заводу Форда). Під час вивчення таких мікрорайонів установлено, що спільними рисами мешканців є взаємодопомога, доброзичливість, товариськість, дбайливе ставлення до громадських місць та обєктів, високий рівень самоврядування. Яскраво виявляються феномени ідентифікації з місцем проживання, воно перетворюється на предмет гордості людини, частину її уявлень про себе. Продовженням “Я” людини стають не тільки будинок, автомобіль, а й район, де вона живе, бо він набуває властивостей первинної території.

Отже, фізичне середовище людини не є одвічно даним, воно може плануватися, проектуватися з урахуванням перспектив розвитку особистості, гуманізації її відносин з довкіллям. Екологічна психологія справляє виховну й терапевтичну дію на людину, встановлює її порушені звязки зі світом (Психологія / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред.. Ю. Л. Трофімова. – 3-тє вид. стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 513–516; 539–543) .

Завдання 9. Що вам відомо про методи психології?

Існує погляд, що вся психологія полягає у здоровому глузді. Але це не так, бо вона спирається на методи підтвердження справедливості своїх висновків. Все ж таки “виміряти” людську поведінку не просто, бо треба оцінити почуття, виявити мотиви, визначити, наскільки людина здатна пристосуватися до ситуації. Головні методи психології – спостереження та експеримент, решту вважають допоміжними.

Спостереження – цілеспрямоване, зумовлене певними завданнями сприйняття психологічних явищ, тобто сприйняття поведінки людей з подальшою фіксацією подій. Метод спостереження – найважливіший метод психолога, причому психолог, спостерігаючи людей, не втручається в їх дії. Іноді спостереження має бути непомітним, оскільки поведінка людини зміниться, якщо їй буде відомо, що за нею хтось слідкує. Запис результатів повинен бути суто фактологічним. Так, людина засміялася – психолог відзначає самий факт сміху, не висуваючи припущень про причини сміху.

Що нам може дати метод спостереження? Завдяки спостереженню у природних умовах психологи виявили, що скандинавам, північним американцям і британцям необхідно більше особистого простору, ніж латиноамериканцям, арабам і французам. Мексиканець, наприклад, в пошуках зручної відстані з американцем „танцює” навколо нього по кімнаті, намагаючись наблизитися до нього, тоді як американець від нього постійно кудись посувається назад, відступає. Американець мексиканцю може здаватися надто стриманим, навіть гордовитим, пихатим, а мексиканець американцю – надто настирливим та уїдливим.

Метод аналізу конкретних ситуацій – “саse study”. Вивчення конкретної ситуації – це усебічне дослідження: використання тестів, біографій, проведення співбесід... Цей метод застосовується психотерапевтами і психологами-дослідниками при обранні кандидатур на відповідну посаду, але він дорогий. Справа в тому, що не можна використати методи, одержані під час обстеження однієї людини до інших. Іван відвідував у дитинстві концерти, а потім, ставши дорослим, став творити музичні опуси, але це не означає, що всі діти, які відвідували концерти, робитимуть те саме!

Опитування – метод вивчення поведінки певних груп людей. Мета соціологічного опитування - визначити переваги в поведінці великих груп людей. Опитувати кожного неможливо, тому психологи працюють з певною вибіркою, яка включає від 5 до 50 % опитуваної групи. Схильність вважати, що інші думають так, як ми, називається ефектом хибного консенсусу.

Вибірка – це група людей, відібраних для опитування відповідно до певних характеристик. Наприклад, адміністрація коледжу хоче виявити ставлення студентів до тенденції викладачів завищувати оцінки. Опитують 10 % студентів. Враховують стать, вік, академуспішність тощо. Така вибірка називається репрезентативною (або представницькою). Відвідавши коледж, познайомившись з деякими студентами, бувши на деяких заняттях, ми робимо загальний висновок, що всі студенти – добрі друзі, а рівень навчання – просто чудовий. Під час тижневої подорожі по Швеції ми спостерігаємо погоду, а потім розповідаємо, який клімат в цій країні. Завжди спокусливо робити глобальні висновки з окремих випадків, особливо тоді, коли вони яскраві, добре запам′ятовуються. Викладачу дали негативну оцінку два студенти, на представника адміністрації може справити враження погляд цих двох. Але пам′ятайте: найкращий спосіб не робити узагальнень – це не покладатися на окремі екстремальні факти, а працювати з репрезентативною вибіркою.

Люди під час опитування не завжди відповідають щиро. Наприклад, 62 % опитані водії сказали, що вони завжди надівають припряжні ремені, але під час огляду машин виявилося, що це роблять лише 30%.

Як найкраще провести опитування? Найдешевше за інші методи – телефоном, але не всі мають телефони; можна розіслати анкети поштою (трошки більше, ніж 10% людей повертають такі анкети). Але найкращим варіантом вважають особисту бесіду, але це дорого і складно! Тому опитування робиться на малих вибірках.

Питання мають бути складені таким чином, щоб не провокувати однозначну відповідь. Добрі питання припускають велику кількість відповідей. Постановка питань – це ціла наука, делікатна справа, бо навіть невелике переставлення слів дає значний ефект. „Чи слід дозволити телебаченню рекламувати цигарки і спиртне?” Люди швидше погодяться зі словом „не дозволяти”, ніж зі словом „забороняти” чи „ впроваджувати цензуру”. До речі, лише 27 % американців схвалили „урядову цензуру” щодо демонстрації вбивств і насильства у ЗМІ, проте 66 % були за „великий контроль над тим, що показує телебачення”. Люди частіше схвалять „допомогу збіднілим”, ніж „покращення добробуту збіднілих”; „засоби підвищення доходів”, ніж „податки”.

Пам’ятайте, що твердження: 3 з 4 хатніх господарок рекомендували вживати для випікання соду фірми “Певність”, може означати, що було опитано лише 4 господарки. Отже, тут, як і при спостереженні, важливі самі факти, а не висновки, зроблені з них.

Метод кореляції (англ. correlation – взаємозвязок) – математичний метод виявлення звязків між явищами. Взагалі кореляція – статистична міра співвідношень, яка показує, як два об′єкти змінюються відносно один одного і як один з них прогнозує інший. Розрізняють позитивну і негативну кореляцію.

Позитивна кореляція: при збільшенні значення однієї змінної, значення іншої також збільшується (чи обидві зменшуються), тобто два параметри зростають чи зменшуються одночасно. Список студентів, які добре вчаться і погано. Які з них більше подорожують? Виявляється – ті, що більше подорожують, краще вчаться.

Негативна кореляція: при збільшенні однієї змінної, інша зменшується: кількість випитого спиртного знижує реакцію. Так, проведено дослід для виявлення рівня самооцінки і депресії. Дослід показав, що люди з низьким рівнем самооцінки мають більший нахил до депресії (приклад негативної кореляції). Кореляція здатна передбачати, але не зовсім точно. Існує кореляція між жорстокістю батьків і аналогічними якостями дітей, коли вони стають батьками. Однак статистика показує, що більшість дітей, які страждають від жорстокості батьків, не виростають жорстокими людьми, хоча діти, до яких батьки не ставилися жорстоко, ще менше схильні до жорстокості.

Курйозний приклад. Група вчених досліджувала причини виникнення ракових захворювань. Виявилося, що лише на Кіпрі люди не хворіють раком. Але острів Кіпр відрізняється від інших тим, що там немає асфальтових доріг. Який висновок? Виявлена кореляція, якої не існує в дійсності, є ілюзорною кореляцією. Коли нам здається, що між двома об’єктами існує взаємозв’язок, ми обов’язково згадаємо випадки, які підтверджують наші здогади. Ілюзорне мислення допомагає пояснити, чому люди вірять, що цукор дає наденергію дітям; що переохолодитися або промочити ноги – означає захворіти; що погода впливає на загострення артриту. Психолог Амос Тверскі (1996) спостерігав за 18 хворими артритом і виявив, що погода не має ніякого відношення до їх самопочуття, вони скаржилися на біль незалежно від погоди.

Пам′ятайте: спостерігаючи випадкові збіжності, ми можемо сприймати їх як кореляційні, тому легко вводимо себе в оману, бачачи те, чого не існує. І ще одне: не можна ототожнювати кореляцію з причинністю. Яким би сильним не був взаємозв′язок, кореляція – це не причина. Вона може вказувати на можливий причинно-наслідковий зв′язок, але не пояснює його. Кореляція не доказує наявність причинно-наслідкового зв′язку. Пам′ятайте про це, і ви будете мудрішими. Кореляція живить експеримент, оскільки причинність встановлює тільки експеримент!

Експеримент – метод дослідження і перевірки мотивів поведінки, що проводиться у завчасно заданих умовах. Від спостереження відрізняється активним втручанням дослідника в ситуацію. Це єдиний метод, який дозволяє достовірно встановити, що наявність одного чинника тягне за собою проявлення іншого. Умови експерименту контролюють таким чином, щоб можна було виявити причинно-наслідкові звязки. Наприклад: гіпотеза психолога – діти, що вживають вітаміни, вчаться краще.

Для перевірки потрібні експериментальна і контрольна групи. Кожній групі зранку даються таблетки: експериментальній групі – вітаміни, контрольній – плацебо – нейтральні таблетки, які зовнішнє нічим не відрізняються від тих, що одержує експериментальна група. Потім результати порівнюють. Іноді і підопічні, і сам експериментатор не знають, що використовується насправді. Це називається подвійним сліпим методом, що дає можливість по-справжньому перевірити лікувальні властивості нового препарату. Згадаймо, що до 1700 р. кровопускання вважалось ефективним. Іноді хворому ставало краще, але у противному разі лікар констатував запущеність хвороби та безсилість медицини. Ентузіасти вживання нових засобів залюбки підтвердять їх корисність, проте справжню цінність можна виявити тільки на досліді – в експерименті.

Пам′ятайте, що найміцнішим засобом для розрізнення реальності від бажаного та оцінки причинно-наслідкових зв′язків є контрольна група. Описані принципи можуть розвинути критичне мислення – стати проникливим, бачити те, що в інших обставинах можна було б не помітити або неправильно зрозуміти. Мислення часто-густо буває повільним чи лінивим. Людину, в якої відсутнє критичне мислення, легко ввести в оману, залякати...

Чи є щось штучне в експерименті? І поведінка людини може бути ненатуральною? Подібно тому, як аеродинамічна труба дає можливість інженеру в контрольних умовах відтворити атмосферні сили, лабораторний експеримент дозволяє психологу в контрольних умовах лабораторії відтворити психологічні явища. Звичайно, електрошок і ляпас не одне те саме, але мета експерименту – не створення побутової реальності в лабораторії, а визначення теоретичних принципів. Саме ці принципи допомагають пояснити поведінку людини в реальному житті. Психологів цікавить не стільки конкретна поведінка людей, скільки загальні закономірності поведінки, які пояснюють численні конкретні факти (Квинн В. Прикладная психология. – СПб.: Питер, 2001. – С. 29-49; Майерс Д. Психология. – Мн.: 000 „Попурри”, 2001. – С. 36–56).

Завдання 10. Чи існує формула життєвого успіху?

Так, звичайно, ця формула існує умовно. Успіх, як виявилося, складається з двох складових: самореалізації та самоутвердження, що в теорії А. Маслоу замінено одним терміном – самоактуалізація (див. схему 1 «Ієрархія потреб за А. Маслоу»).

Самореалізація. Для кожної людини дуже важливо використати всі свої потенційні можливості: 1) розуміти себе та вміти працювати із собою; 2) стати людиною, яка відповідає світовому рівню досягнень людської цивілізації, що оволоділа загальнолюдськими моральними цінностями, інтелектом, освіченістю, культурою, здібностями, професійною вправністю, а також, 3) яка оволоділа благами сучасного суспільства.

Залежить це від самої людини, від її роботи над собою, бажання досягнути в житті великого, цілеспрямованості, наполегливості, від розумного, вмілого, морально чистого і правомірного використання наданих життям і суспільством можливостей, прав і свобод. Все це розуміють під словом самореалізація.

Самоутвердження – це продукт самореалізації. Людина – це її справи, достоїнства і недоліки, втілені у продуктах життя й діяльності. Людина – не те, що вона про себе думає, а те, що створили її розум і руки, воля і наполеглива праця. Людина самовиражається і самоутверджується у справах, у шлейфі-сліду, який вона залишає в житті. Вона самоутверджується у поглядах людей про неї, про її справи, у стані, в якому вона в результаті опинилася.

Самоутвердження – це і обєктивно обґрунтована повага людини до себе, як до достойної, гідної поваги, яка не заплямила себе нічим; людини зі спокійним сумлінням, якій нема чого соромитися. Самоутвердження в своєму пізнанні повязане з розумінням того, що дорогоцінний і неповторний час життя не витрачено марно, можливості умов, обставин, прав, свобод не віднесено вітром у безповоротне минуле, а використано повною мірою, і якщо є упущення, то докоряти слід тільки собі (Столяренко А. М. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 10).

Схема 1

Ієрархія потреб за А. Маслоу