Вимоги технічної естетики

До питань культури управління належать і вимоги технічної естетики. Ці вимоги поширюються на предмети, в оточенні яких і з допомогою яких здійснює­ться управління. Канцелярські меблі, засоби механіза­ції та автоматизації операцій управління (починаючи від олівця, ручки і закінчуючи складними машинами та механізмами, покликаними здійснювати трудомісткі управлінські операції), інші предмети, які оточують службовців, повинні за своїм зовнішнім виглядом, комбі­націями їх і якостями задовольняти сучасні естетичні вимоги.

Установа починається з вивіски. Розміри її, зміст на­писів, фон та інші подробиці визначаються загалом традиціями, що склалися в установі, смаками представ­ників замовника та художників, які оформляють замов­лення (давати тут будь-які рекомендації є зайвим, нагадаємо лише постійний об'єкт гумористів: золотом на чорному фоні «Пішла на базу...». Монумен­тальність і зміст, отже, мають бути приведені у повну відповідність).

Обов'язковою є вимога, щоб на вивісках була повна та скорочена (якщо вона є) назва установи, а також назва міністерства чи відомства, якому вона підпорядкована. Існує таке правило: у цивілізованих країнах на вивісках написи виконуються, крім національної, також мовою міжнаціонального спілкування. Розміщення цих написів у кожній країні має свої традиції (в одних текст вивіски пишеться двома мовами, в інших — виготовля­ються дві окремі вивіски, кожна однією мовою, і роз­міщуються обабіч дверей. Такі відмінності не мають принципового значення).

Після того, як вивіска перестає бути потрібною, її необхідно зняти, тому що “безпритульні” вивіски псують фасади будинків і дезорієнтують зацікавлених осіб.

Окрім зовнішніх вивісок, в установі є і внутрішні — назви структурних підрозділів. Вони повинні бути корот­кими й точними. У межах однієї установи чи підприєм­ства ці назви повинні відрізнятися до такої міри, щоб відмінність між ними легко сприймалася на слух. Невда­лими вважаються назви типу бюро, стіл, частина, під­відділ, кабінет (погано звучать слава «був у столі», «у столі... новий працівник», «я іду зі столу» тощо; по­гано сприймається «підвідділ відділу комітету вважає»). Вдалими вважаються: управління, відділ, сектор, при­йомна (приймальна).

Свідченням рівня культури колективу є і манера одя­гатися: вести офіційну розмову зі службовцем, одягненим невідповідно (надто святково, або ультрамодно, або зверхспортивно, або ще якось) чи просто неохайно, сторонній людині незручно й неприємно, не кажучи вже про те, що у відвідувача може скластися негативне вра­ження про саму систему порядків і правил цієї устано­ви чи підприємства. Проте це чисто зовнішня сторона; що стосується внутрішньої — суті справи, то не можна заперечувати певного психологічно мобілізуючого фак­тора: службовець, уважний до себе, до свого вигляду й одягу, буде уважним і до виконання своїх обов'яз­ків.

Отже, усе - починаючи від вивіски установи і закінчуючи одягом працівників - створює загальну картину етичного й естетичного рівня її культури.

В умовах науково-технічного прогресу успіх господарських починань усе більше залежить від поєднання таких моментів, як чіткість у розподілі функцій між працівниками і товариська взаємовиручка, гранична орга­нізованість, монолітність колективу й урахування на­строю кожного працівника, висока вимогливість до ви­конання службових обов'язків і здатність зрозуміти найтонші душевні переживання товариша. А все це вимагає від людей грамотності не лише технічної.

Таким чином, це проблема не лише етична; вона на­була актуального політичного звучання, виросла до роз­мірів важливого соціального завдання, яке можна роз­в'язати лише зусиллями усього суспільства.