Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курс лекцій ДУМ.DOC
Скачиваний:
28
Добавлен:
03.11.2018
Размер:
1.81 Mб
Скачать

Регламент наради

Регламент наради звичайно визначається самими учасниками наради. Для всіх масових заходів необхід­но встановлювати регламент, який би враховував інте­реси справи, а також інтереси тих, що зібралися. Для заходів, які відбуваються регулярно, регламент вироб­ляється і затверджується один раз. Значення постійно­го регламенту взагалі важко переоцінити в науковій організації управління; тому для тих установ, які його не мають, необхідно розробити і затвердити його. Для неперіодичних заходів регламент встановлюється на по­чатку заходу кожного разу.

Вважається, що найскладніше навіть питання потре­бує для свого ефективного розв'язання не більше 40 хви­лин (про це свідчать матеріали радянських і зарубіж­них досліджень), якщо доповідь була роздана учасни­кам наради заздалегідь .

Для масових заходів, присвячених урочистим подіям, регламент не встановлюється; бажано зарані розробити спеціальний церемоніал. Він може бути розроблений на один захід, а також на цілу серію їх (проводи на пен­сію, посвячення у робітники та ін.).

Поведінка головуючого

Тими заходами, які мають офіційний характер, звичайно керує директор заводу або керівник установи. Заходами громадських органі­зацій керує особа, вибрана громадськістю.

Головуючий відповідає за організацію нормального ходу засідання: він повинен стежити за дотриманням регламенту, у ввічливій, коректній формі просити ви­ступаючих— у разі необхідності — дотримуватися теми порядку денного засідання.

Голові зборів належить велика роль не лише у дотри­манні регламенту, а й загалом в успішному проведенні заходу: іноді трибуну може захопити безвідповідальний базіка, іншим разом присутні «грають у мовчанку». Соціологи ретельно перераховують усі можливi випадки невдач: «коли учасники наради не хочуть виступати», «коли виникає суперечка», «коли деякі не виступають», «коли учасники наради говорять надто багато», «коли група учасників наради приходить до неправильного ви­сновку» та ін. І в усіх цих випадках голова зборів пови­нен знайти розумний вихід: це не повинен бути «адміні­стративний тиск», ані жалісливі риторичні запитання на зразок «Ну, що ми ще не обговорили?», «Які питання слід ще підняти?», ані мовчазний дозвіл керівникові зневажати регламент.

Бажано, щоб головуючий стоячи оголошував прізви­ще, посаду і тему виступу наступного оратора; тим са­мим підкреслюється повага до виступаючого, а присут­ні в залі краще стежать за ходом зборів.

Репліки по ходу засідання головуючий може робити з місця, але при виступі — навіть найкоротшому — необ­хідно встати, для того, щоб присутні могли краще спри­ймати його слова.

Голова зборів повинен домагатися того, щоб кожен виступаючий пропонував свій варіант розв'язання по­ставленого на обговорення питання; жоден оратор не повинен брати слова, якщо не може його закінчити про­позицією. Він не повинен заохочувати виступів «для про­токолу» (якість обговорення, як відомо, далеко не в першу чергу залежить від кількості виступів).

У деяких колективах прийнято дякувати ораторові після виступу (головуючий коротко каже: «Дякую»). Вияв уваги в такій формі не суперечить правилам про­ведення масових заходів.

У виступах виключаються: безтактність; не­доброзичливість у ставленні до окремих учасників на­ради; байдужість до спільної проблеми, інтерес до «сво­го» в цій проблемі; бажання поставити інших у смішне становище; страх здатися вискочкою, не сподобатися начальству та ін.

У виступах повинна бути: максимальна увага до кожної пропозиції, розкутість думки, «раціональне зерно» — пропозиція до загального розв'язання проб­леми.

Тон виступів — діловий, спокійний; голос не форсо­ваний, не підвищений (до такого виступу більше при­слухаються; тому досвідчені оратори на великих нара­дах намагаються розпочати свій виступ підкреслено ти­хим голосом). Темп виступу повинен бути неспішним, тоді кожне слово звучить вагоміше.

Про те, як підготовлена та як ведеться нарада, мож­на судити з її темпу. Якщо вона підготовлена добре, якщо вибрано правильний стиль її ведення,— темп на­ради швидкий, напружений, тон діловий, в залі палуб тиша, а не т. зв. «робочий шум», який чомусь вважає­ться ознакою активності.