2. Розвиток державного фінансового контролю у хvііі столітті

ХVІІІ ст. для Росії було століттям значних фінансових витрат, перш за все на створення регулярної армії та флоту, на ведення військових дій. Тому дуже гостро постало питання надходження фінансових ресурсів та контролю за їх потоками.

Петровські реформи в першій четверті ХVІІІ ст. сприяли встановленню абсолютної монархії, що наклало свій відбиток на організацію державного фінансового контролю. Цей процес було обумовлено низкою обставин: необхідністю централізації управління фінансами; наведення порядку в обліку державних ресурсів; здійснення методів ревізії наданої звітності, – це перші спроби законодавчо визначити функції фінансового контролю.

Структура системи державного управління пройшла ряд послідовних перетворень. Спочатку була „Ближняя канцелярия“ замість Боярської думи, потім – „Правительствующий Сенат“.

Петро І кардинально реформував систему державного управління. Замість існуючих приказів було створено 12 колегій, половина з яких мала фінансово-економічний характер. З фінансової точки зору, найважливішими з них були три: камер-колегія, яка відала державними доходами і майном; штатс-контор-колегія, що відала державними витратами; і ревізіон-колегія, яка слідкувала за виконанням кошторисів за доходами й витратами. Найвищим органом фінансового контролю став Сенат. Усі дев’ять членів Сенату особисто призначалися царем відповідно до їх ділових якостей. Сенат займався питаннями державного бюджету, здійснював нагляд за державним апаратом і був підконтрольним генерал-прокурору і обер-прокурору, які знаходилися в підпорядкуванні імператора.

В 1719 р. Петро І поділив країну на 11 губерній і 50 провінцій. У провінціях при воєводах запроваджено посаду рентмістра або казначея, який підпорядковувався Штатс-колегії. Рентмістр приймав усі надходження, які зберігав у земській казні, та видавав по асигнаціях. При цьому рентарія (казначейство) знаходилась при губернській канцелярії, а в столиці гроші надходили до головної казенної палати, звідки розподілялись через центральне управління. Таким чином, після реформи, замість існуючої приказної, було введено колегіальну систему управління.

На Великий Сенат було покладено обов’язки контрольного характеру: наглядати в усій державі за безпідставними витратами, особливо за марнотратством. Для здійснення цих обов’язків Сенат вимагав від губерній в оригіналі приходно-витратну звітність. Однак перші спроби перевірити цю звітність не були успішними, оскільки ревізійна справа була занадто складна із-за її новизни і невпорядкованості самої звітності.

У 1718 р. для обліку всіх державних доходів і витрат було засновано Ревізіон-колегію, яка здійснювала фінансовий контроль по всій території Російської держави. Але скоро виявилась ненормальність становища цього ревізійного закладу, яка виникла із-за того, що фінансова звітність повинна була надаватись, як і раніше: і в Сенат, і в Ревізіон-колегію. Крім того, не дивлячись на створення органу фінансового контролю, крадіжки тривали. Саме тому указом від 12 січня 1722 р. Ревізіон-колегію підпорядкували Сенату, а згодом вона була перейменована в Ревізіон-контору при Сенаті і в цьому вигляді отримала інструкцію для своїх дій. Це був перший досвід хоч якогось систематизованого викладу обов’язків державного контролю.

Інструкція передбачала такий порядок контролю: всі установи в кінці року мали здійснювати ревізію підлеглих їм посадових осіб, скласти рахункові виписки і направляти їх на перевірку в Ревізіон-контору. Про всі порушення вона повинна була сповіщати Сенат. Ревізіон-контора, отримавши звітність, перевіряла її з точки зору правильності господарських операцій. Цим і закінчилися перетворення Петра І в галузі державного фінансового контролю.

Катерина І (1725-1726 рр.), розуміючи важливість ревізії, перейменувала Ревізіон-контору в Ревізіон-колегію і поновила в статусі самостійної установи, що була підзвітна Верховній таємній раді. Але діяльність Ревізіон-колегії з прийняття заходів щодо спрощення звітності і покарання тих, хто не надав її вчасно, а також затвердженої залежності жалування членів від стягнення коштів за рахунками – виявилась майже безрезультатною.

За часів правління Анни Іоанівни (1730-1740 рр.) створюється Регламент Ревізіон-колегії. Регламент передбачав обов’язкові для всіх установ форми звітності, давав пояснення та встановлював штрафи за несвоєчасне надання й неправильно оформлену документацію.

Враховуючи недоліки в діяльності Ревізіон-колегії, імператриця заснувала дев’ять рахункових комісій з достатньою кількістю особового персоналу, які у подальшому були об’єднані в одну Генеральну Рахункову комісію у складі Колегії.

В епоху правління імператриці Єлизавети Петрівни були ліквідовані усі експедиції і контори, поновлено діяльність Ревізіон-колегії. Та справа ревізій остаточно вирішена не була. Це призвело до того, що на час, коли престол зайняла Катерина ІІ (1763-1796 рр.), Сенат не знав точної цифри доходів і витрат, був дефіцит бюджету, фінансове управління було запущене. Тому в 1763 р. Ревізіон-колегія була поділена на шість департаментів і значно збільшилась кількість працюючих.

У цей час була проведена реформа місцевого управління, що підняло і питання фінансового контролю. Країну поділили на 50 губерній, губернії – на повіти. Питаннями фінансів займалася казенна палата на чолі з віце-губернатором. У повітах створювались повітові казначейства. Їм передавалися також функції фінансового контролю.

Робиться нова спроба покращити ревізійну справу, і в 1775 р. видається „Учреждение для управления губерний Всероссийской Империи“, згідно з яким засновувались казенні палати. До їх обов’язків входило проведення ревізій рахунків губернських установ. Казенні палати починають виконувати функції представництв фінансових органів на місцях. Після поділу губерній на повіти в кожному повіті назначався свій повітовий казначей – фінансовий чиновник нижчої ланки, який призначався на цю посаду на 3 роки. Одночасно було упорядковано облік і звітність, що дозволило планувати більш реальний бюджет (табель державних доходів і видатків).

31 грудня 1779 р. створюється Експедиція ревізій рахунків, яка перевіряє, порівнює і рахує, скільки витрачено і скільки грошей лишилось і чи всі вони є в наявності. Зі створенням Експедиції відпала необхідність в Ревізійній колегії, яка була ліквідована в 1781 році. Її функції передаються Експедиції свідоцтва рахунків під управління Генерального казначея. Змінюються методи фінансового контролю, які полягали у відмові від документального фінансового контролю і заміни його „свідоцтвом рахунків“.

У кінці ХVІІІ ст. система державного фінансового контролю набула більш самостійного і централізованого характеру. Але, не дивлячись на наявність органів фінансового контролю, новизна постановки контрольної справи, недолік досвіду і штату, ведення перевірки по вторинних документах, відсутність незалежних контрольних органів не дозволили вивести контроль на належний рівень.