3. Загальні закономірності будови нутрощів

Розрізняють два основних типа внутрішніх органів:

А). Паренхіматозні - м’які, компактні, часто залозисті органи: печінка, легені, селезінка, нирки, статеві залози. Характерні особливості:

1) наявність великої кількості м’якої піддатливої субстанції, яка складає їх основу або паренхіму (від грецького «perencheo» - «виливаю біля») – робоча, часто залозиста тканина. Наприклад, паренхіма селезінки називається пульпа;

2) мають добре розвинутий стромальний остов, який утворює капсулу і трабекули, що відходять від неї; строма надає органу певну форму, в її складі проходять судини, нерви і відвідні протоки (якщо це залоза);

3) компактність органів – зовнішня поверхня паренхіматозних органів мінімальна;

4) наявність всередині органів каналів, які пронизують їх. Наприклад, жовчні протоки в печінці, відвідні протоки підшлункової залози, сечові канальці в нирках;

5) як правило, розміщуються в порожнинах тіла і зверху капсули вкриті оболонкою, яка надає зовнішній поверхні органів вологість, ковзність і легке зміщення, що дуже важливо для функціонування цих органів. Серозна оболонка, що вкриває органи, значно змінює їх природній колір – надає білястість;

6) всі паренхіматозні органи сильно постачаються кров’ю та інервуються вегетативною нервовою системою; найбільш сильно васкуляризовані легені, в котрих відбувається газообмін між повітрям, що вдихається і кров’ю;

7) судини, нерви, протоки входять і виходять із паренхіматозних органів через ворота.

Б) Трубкоподібні внутрішні органи (канали, тракти) – служать для проходження певного вмісту (кишечник, трахея, бронхи, сечівник).

Порожнина всередині трубкоподібних органів у теперішній час у біології розглядається як контрольована організмом ділянка (частина) зовнішнього середовища, яка розміщена всередині його самого.

Як правило, стінки трубкоподібних органів мають тришарову будову:

а) внутрішній – слизова оболонка

б) середній – м’язова оболонка

в) зовнішній – серозна оболонка в порожнині тіла, за межами порожнини – пухка неоформлена волокниста сполучна тканина – адвентиція.

І. СЛИЗОВА ОБОЛОНКА – TUNICA MUCOSA – вистилає внутрішню поверхню трубок і стикається з їх вмістом, забезпечує обмін між зовнішнім і внутрішнім середовищем. Характерні особливості:

1. поверхня завжди волога і вкрита слизом (муцин, який забезпечує вибіркову пропускну здатність), що значно полегшує рух корму. Характер слизової оболонки визначає функцію того чи іншого органу;

2. колір у нормі блідо-рожевий завдяки капілярам, які просвічуються;

3. переважно зібрана в дрібні і великі складки.

Склад слизової оболонки:

а) епітеліальний шар (stratum epitheliale) на базальній мембрані; в різних ділянках різний епітелій;

б) основа слизової оболонки або власне пластинка слизової оболонки (tunica propria mucosa) – пухка сполучна тканина;

в) м’язова пластинка слизової оболонки;

г) підслизовий шар – пухка сполучна тканина, забезпечує рухливість органа. Чим краще розвинутий цей шар, тим слизова оболонка більш складчаста (стравохід). Може бути відсутній, тоді власне пластинка слизової оболонки зростається з конструкцією і трубка стає нерухомою (піднебіння).

ІІ. М’ЯЗОВА ОБОЛОНКА – TUNICA MUSCULARIS – найчастіше непосмугована мускулатура, забезпечує моторику трубки і рух вмісту по каналу. Хвилеподібний рух трубкоподібного органу називається перистальтика.

а) внутрішній шар – коловий (циркулярний), скорочуючись, проштовхує вміст;

б) зовнішній шар – поздовжній, повертає трубку в попередній стан;

в) додаткові шари – косі внутрішні і зовнішні (шлунок, матка).

В деяких органах (глотка, гортань) м’язова оболонка представлена посмугованою м’язовою тканиною, яка розділяється на окремі м’язи. В середньому шарі замість м’язової тканини може бути хрящова (трахея) або кісткова (піднебіння, носова порожнина).

ІІІ. СЕРОЗНА ОБОЛОНКА – TUNICA SEROSA – одягає зовні органи, які розміщені в грудній або черевній порожнинах. Вона тонка, прозора, волога, блискуча, дуже ковзна. Забезпечує рухливість нутрощів відносно один одного та відносно стінок порожнин. Складається із:

а) плоский одношаровий епітелій (мезотелій);

б) тонка сполучно-тканинна пластинка із пухкої сполучної тканини.

Клітини мезотелію виділяють незначну кількість прозорої серозної рідини солом’яного кольору, яка вкриває гладеньку поверхню серозної оболонки.

В стінках трубкоподібних органів розміщені:

1. Залози пристінні (інтрамуральні) і застінні (екстрамуральні). Пристінні залози (щічні, піднебінні, язикові, кишкові) розміщені в товщі трубчастого органа (в основі слизової, під слизовою і навіть у м’язовому шарі). Застінні залози винесені за межі трубкоподібного органу, проте з’єднуються з ним протоками (привушна слинна залоза, підшлункова залоза, печінка). Пристінні та застінні залози виділяють у просвіт трубчастих органів специфічну речовину – секрет (слина, жовч, слиз, шлунковий сік). Частину залоз, які також розвинулися із епітелію порожнистих органів, однак виділяють специфічну речовину в кров і не мають вивідних шляхів, називають залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами), а їхню речовину – інкретом.

2. Лімфоїдні структури, асоційовані із слизовою оболонкою трубки: поодинокі (солітарні) лімфоїдні фолікули та їх агрегати (мигдалики, кишкові бляшки).

3. Кровоносні і лімфатичні судини. Найбільш великі з них йдуть у підслизовому шарі, звідки їх дрібні гілки прямують з одного боку в слизову оболонку, а з іншого – в м’язову.

4. Нервові ганглії і сплетення. В кишковій трубці закладені два масивні нервові сплетення з великою кількістю гангліозних клітин: підслизове (мейснерове) – знаходиться під слизовою оболонкою, інервує слизову оболонку та її залози і міжм’язове (ауербахове) – розміщується в товщі м’язової оболонки, її ж інервує .