1. Слизова оболонка

Шлункові залози групуються в залозистій частині слизової оболонки в трьох різних зонах, у кожній з яких вони відрізняються за будовою і характером секрету, що виробляється:

а) зона кардіальних залоз, як правило, невелика, її залози виробляють серозно-слизовий секрет;

б) зона фундальних залоз має найінтенсивніший колір, залози виробляють кислий секрет (HCL), який містить ферменти; в собаки ця зона займає ⅔ всієї слизової оболонки, чим більше розвинута фундальна зона, тим вища здатність однокамерного шлунку до перетравлення;

в) зона пілоричних залоз світло забарвлена, займає відносно невелику ділянку, виробляє лужний секрет.

Беззалозиста зона в коня займає ⅓ слизової оболонки (сліпий мішок), у свині – зона невелика. В жуйних більша частина беззалозиста, слизова оболонка зібрана в складки: рубець – сосочки, сітка – вічка, книжка – листочки.

Підслизовий шар розвинутий слабо.

2. м’язова оболонка – непосмугована мускулатура, розміщується трьома шарами;

3. зовнішня оболонка – очеревина.

♦ Функції багатокамерного шлунку:

- рубець – приймальня корму, бродильні процеси, розщеплення клітковини;

- сітка – сортування і відрижка корму;

- книжка – перетирання корму;

- сичуг – травні процеси, особливо розщеплення білків.

Вікові особливості органів головної і передньої кишок.

В новонароджених тварин органи ротової порожнини пристосовані до прийому рідкого корму – молозива і молока шляхом смоктання. Тому:

- губи тонкі, рухливі;

- порожнина рота невелика;

- смакові сосочки язика розвинуті краще;

- зуби або відсутні, або є лише різці та премоляри;

- в жуйних – стравохідний жолоб, змикаючись, формує замкнуту трубку (ковток молока має бути не більше 30 мл, якщо більший, то молоко із жолоба потрапляє в передшлунки, які не функціонують у цей період і не перетравлять його, в результаті молоко загниває → диспепсія); слизова оболонка рубця має слабо розвинуті ворсинки; об’єм камер шлунку має інше співвідношення, ніж у дорослих тварин; особливості топографії, які зберігаються до 1 місяця.

Новонароджені телята: сичуг 2-2,5 л, рубець і сітка – 470 мл, книжка – 60 мл. Таким чином, об’єм сичуга в 2,5 рази більший, ніж об’єм всіх інших камер.

Три тижні: рубець – 1,8 л, сичуг – 4 л, сітка і книжка – змінюються незначно.

Один місяць: рубець – 8,5 л, сичуг – 9,4 л.

П’ять місяців: рубець – 60 л, сичуг – 20 л.

Дорослі тварини: рубець – 150 л і більше, сичуг – 20-25 л (у 10 раз менше), сітка – 7-12 л, книжка – 12-15 л. Всього – 150-200 л (до 300 л), у дрібної рогатої худоби – 12-15 л (до 20 л).

Співвідношення камер шлунку

Камери шлунку	Співвідношення камер шлунку, %
	Велика рогата худоба	Дрібна рогата худоба
Рубець	80	79,1
Сітка	5	6,8
Книжка	7	3
Сичуг	8	11,1

VI. Середня кишка

Основні функції тонкої кишки:

а) відбувається практично завершальне перетравлення кормової кашиці, яка потрапила сюди із шлунку, під дією ферментів підшлункової залози (трипсину, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі, яка емульгує жири;

б) в тонкій кишці, зокрема в порожній і клубовій, головним чином відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки (продукти розщеплення білків і вуглеводів потрапляють у кров, а жирів – у лімфу).

Внаслідок таких функцій тонка кишка надзвичайно довга, особливо в травоїдних тварин, грубий та об’ємний корм яких вимагає більшого опрацювання, тоді як у м’ясоїдних малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику.

Так, у коня (травоїдна тварина з однокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику в середньому становить 24 м, разом із товстим – 31 м, кишечник перевищує довжину тіла в 10 раз.

У великої рогатої худоби (травоїдні з багатокамерним шлунком) довжина тонкого кишечнику – 44 м, з товстим – 51 м, кишечник перевищує довжину тіла в 22 рази.

У свині (всеїдні) довжина тонкого кишечнику – 19 м, з товстим – 23 м, кишечник перевищує довжину тіла в 15 раз.

У собаки (м’ясоїдні) довжина тонкого кишечнику – 4 м, з товстим – 4,6 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5 раз.

У людини довжина тонкого кишечнику – 6,8 м, з товстим – 8,2 м, кишечник перевищує довжину тіла в 5-7 раз (без тазових кінцівок).

Характеристика оболонок тонкої кишки:

1. слизова оболонка має характерні особливості:

♦ вкрита одношаровим каймистим епітелієм;

♦ зібрана в численні колові або злегка спіралеподібні складки, які збільшують загальну поверхню тонкої кишки, легко розправляються, так як добре розвинутий підслизовий шар;

♦ ніжна, оксамитова, на складках і заглибленнях між ними має численні вирости – ворсини – villi intestinales (довжина від 0,36 до 1,5 мм), які відносно добре видно неозброєним оком (до 15-20 на мм²), всього їх нараховують до 4 міліонів; ворсини та заглиблення між ними – крипти – збільшують всмоктувальну поверхню більш, ніж у 20 раз, яка в людини досягає 43 м²;

♦ у слизовій оболонці знаходиться велика кількість травних залоз, які виділяють кишковий сік, поділяються на:

- загальнокишкові (ліберкюнові) – gl. intestinales – розміщені між ворсинками, на 1 см² знаходиться 8-10 тис. залоз; загальна їх площа близько 14 м², за добу в травоїдних виділяють кілька літрів соку, в людини – 150-300 мл;

- дванадцятипалі (бруннерові) – gl. duodenales – дрібні, знаходяться в підслизовому шарі дванадцятипалої і в початковому відділі порожньої кишки.

Крім того, в порожнину тонкої кишки виділяють свої секрети застінні залози – печінка та підшлункова залоза.

♦ слизова оболонка надзвичайно багата лімфоїдними елементами, які асоційовані із слизовою оболонкою і представлені окремими лімфатичними вузликами, що об’єднуються в більші утвори – лімфоїдні (пейєрові) бляшки або агрегатні лімфатичні вузлики, котрі добре видно неозброєним оком; особливо багата лімфоїдними елементами клубова кишка, вони розміщені на протилежному боці від брижі у вигляді чітко обмеженої ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок; у новонароджених тварин бляшки досягають довжини 2-3 метри.

2. м’язова оболонка – непосмугована двошарова мускулатура, які розподілені рівномірно:

- внутрішній – циркулярний (коловий);

- зовнішній – поздовжній.

3. зовнішня оболонка – очеревина, переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена. В коня порожня кишка підвішена на дуже довгій брижі переднього брижового кореня (часто буває заворот кишок); у великої рогатої худоби брижа коротка, яка спочатку спускається на товстий відділ кишечнику і вже потім на петлі порожньої кишки; в свині та собаки брижа також відносно коротка.

В ссавців тонка кишка умовно поділяється (за топографічним розміщенням):

Дванадцятипала кишка – початковий відділ, який утворює різку петлю, приймає протоки печінки та підшлункової залози, не має брижі (або слабо виражена брижа в хижаків). Лімфоїдні структури у вигляді окремих вузликів. Назва – в людини довжина складає 12 пальців.

Порожня кишка – має найбільшу довжину, дуже рухлива, завдяки наявності довгої брижі формує численні петлі або мотки. Межу між дванадцятипалою і порожньою кишками визначити важко, проте приблизно орієнтуються на наявність брижі та появу петель (технологи називають порожню кишку «кудрявка»). В слизовій оболонці порожньої кишки лімфоїдна тканина не лише у вигляді вузликів, але й утворює кишкові (пейєрові) бляшки, довжина яких досягає декілька десятків метрів. Найбільша бляшка розміщена на межі з клубовою кишкою і заходить у неї. Назва – під час розтину вона або порожня, або містить небагато хімуса.

Кінцева ділянка порожньої кишки, яка впадає в товстий кишечник і дещо відрізняється більшою товщиною та більшим вмістом лімфоїдних елементів виділяється як клубова кишка. Візуально визначити межу між порожньою та клубовою кишками важко, так як вона досить умовна, проте приблизно орієнтуються на зв’язку кінцевої частини клубової кишки, яка йде прямолінійно, зі сліпою. Найбільш розвинута клубова кишка в однокопитових, далі у всеїдних і хижаків.