Довжина відділів тонкого кишечнику, м

Вид тварин	Дванадцятипала кишка	Порожня кишка	Клубова кишка
Кінь	1	13 (30)	1
Велика рогата худоба	1	38,5	0,5
Свиня	0,5	14,5	4
Собака	0,3	3	0,7

● Перехід тонкого кишечнику в товстий: у більшості ссавців кінець клубової кишки вдається втулкоподібно всередину просвіту сліпої кишки. Ця втулка в людини відома під назвою клубово-сліпої або Баугінової заслінки. В її товщі міститься м’язовий сфінктер, який регулює надходження вмісту із тонкого кишечнику в товстий. При підвищенні тиску в товстій кишці сфінктер закривається, перешкоджаючи поверненню вмісту назад. Заслінка добре виражена в свині, коня і слабо у великої рогатої худоби та собаки.

Вікові особливості органів середньої кишки:

1. в новонароджених і молодих тварин більша частина корму перетравлюється в тонкій кишці, довжина її в 2 рази більша, ніж у дорослих (у немовлят довжина кишечнику перевищує ріст тіла в 7 раз, у дорослої людини – в 3-4 рази);

2. топографічні особливості.

VII. Застінні травні залози

Печінка – велика застінна залоза середньої кишки, паренхіматозний орган червоно-бурого (коричнево-жовтого, бурувато-жовтого залежно від виду тварин) кольору.

Відносна маса органу: велика рогата худоба – 1,1%, кінь – 1,18%, свиня – 2,5%, собака – до 3,4%.

Абсолютна маса органу: велика рогата худоба – 3-4,5 кг, кінь – 4,5-5 кг, свиня – 2-2,5 кг, собака – до 0,5 кг.

Печінка – надзвичайно поліфункціональний орган:

1. виробляє жовч, яка сприяє перетравленню жирів, посилює дію ферментів кишкового соку, стимулює перистальтику кишечнику; за добу в людини виробляється 700-800 мл жовчі, у великої рогатої худоби та коня – до 6 л, у собаки – 250мл;

2. дезінтоксикаційна функція – знешкоджує речовини, які потрапляють із кишечнику, отримуючи при цьому кисень і живлення;

3. депо глікогену (тваринний крохмаль);

4. обмін білків і жирів;

5. синтез сечовини;

6. кровотворна функція, особливо в пренатальному періоді онтогенезу (відносна маса органу в цей період 9-14%);

7. орган імунної системи (клітини Купфера);

8. депо крові (до 20% крові);

9. внутрішня секреція і звертання крові;

10. депо вітамінів та їх синтез (А, В12), депо макро- та мікроелементів.

Структурна одиниця печінки – печінкова часточка. Печінка дуже швидко відновлюється після механічних пошкоджень, навіть видалення ⅔ її не загрожує смертю, маса і об’єм органу повертаються до норми, проте без збереження форми.

Жовчний міхур – резервуар для жовчі. Видалення переноситься легко, утворюється розширення за рахунок залишкової протоки. Відсутній в однокопитових, мозоленогих, північного оленя.

Підшлункова залоза – пухкий, відносно невеликий, паренхіматозний орган, сірувато-рожевого або з жовтим відтінком кольору, який складається з окремих маленьких залозистих часточок, пов’язаних в єдине ціле пухкою сполучною тканиною і має зовні часточковий вигляд.

Функції:

1. виділяє велику кількість безбарвного соку, який містить ферменти і володіє високою травною активністю (в коня і великої рогатої худоби 250-400 мл за годину);

2. містить острівці Лангерганса, клітини яких секретують гормон інсулін.

Відносна маса органу: кінь – 0,075%, велика рогата худоба – 0,093%, собака – 0,20-0,25%, людина – 0,13%.

Абсолютна маса органу: кінь – 250-300 г, велика рогата худоба – 400-450 г (теля – 14-19 г), свиня – 50-90 г.

Кількість соку (л / добу): велика рогата худоба – 7-7,5, кінь – 7,5-8,5, свиня – 7,0-8,0, собака – 0,2-0,3.

Підшлункова залоза складається з двох частин:

1. зовнішньосекреторна частина залози – виділяє секрет – панкреатичний сік, вона сильніше розвинута, зумовлює зовнішній вигляд залози, має часточкову будову і вивідні протоки;

2. внутрішньосекреторна частина залози – виділяє в кров гормони (інкрет), представлена дрібними епітеліальними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (Лангерганса) між часточками, вивідних протоків не мають.

Залоза в ссавців побудова майже однаково:

1. середня частина – тіло – завжди впирається в S-подібний згин дванадцятипалої кишки;

2. ліва бічна частина – шлункова лопасть (хвіст) – спрямована до шлунку і прилягає до його меншої кривизни, іноді досягає селезінки і лівої нирки;

3. права бічна частина – дванадцятипала лопасть (голівка) – витягнута на різну відстань за ходом дванадцятипалої кишки, досягає правої нирки (кінь, свиня, собака) або тягнеться до її тазового згину (велика рогата худоба).

Підшлункова залоза, як правило, має дві протоки:

а) основна (вірзунгова) – або пов’язана кінцевою частиною з жовчною протокою (дрібна рогата худоба, однокопитові, хижаки, мозоленогі), або відкривається самостійно в дванадцятипалу кишку (велика рогата худоба, свиня, кролик);

б) додаткова (санторінієва) – впадає в дванадцятипалу кишку самостійно (однокопитові, хижаки).