4.4. Культура України

ХІV – першої половини XVII ст. (2 год)

П л а н

1. Особливості духовного життя в Україні в часи підпорядкування Литві та Польщі.

2. Осередки духовного єднання в українських землях XIV – першої половини XVII ст.

3. Особливості мистецтва доби.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 285-299; 4, 334-399; 5, 582-615; 6, 185-200; 7, 309-353; 10, 216-228; 12, 416-441; 14, 120-207; 17, 389-410; 18, 115-145; 19, 292-311; 21, 70-105.

С е м і н а р и 15 – 16

4.5. Культурні процеси в Україні

другої половини XVII – XVIII ст. (4 год)

П л а н

1. Загальна картина культурного життя України другої половини XVII – XVIII ст.

2. Українське бароко як світоглядна позиція.

3. Творчі здобутки митців доби.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 300-316; 4, 400-480; 5, 616-656; 6; 201-214, 232-244; 7, 354-391; 12, 441-473; 4, 208-289; 17, 410-443; 18, 165-184; 19, 331-333; 21, 106-145.

С е м і н а р и 17-18

4.6. Українська культура XIX ст. (4 год)

П л а н

1. Українська культура в умовах духовного підпорядкування Російській імперії та імперії Габсбургів.

2. Головні спрямування української культури епохи.

3. Розмаїття поглядів на сутність і соціальне призначення мистецтва.

4. Видатні українські митці XIX ст.

5. Українська культура на межі ХIХ-XX ст.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 317-335; 4, 481-494; 5, 657-700; 6, 215-230; 7, 392-431; 12, 483-516; 13, 296-310; 14, 290-535; 17, 444-474; 18, 191-205; 19, 333-347; 21, 146-185.

С е м і н а р и 19-20

4.7. Культура України хх століття (4 год)

П л а н

1. Культурне й мистецьке життя українського народу початку ХХ ст.

2. Українська культура в часи існування УРСР.

3. Характеристика українського радянського мистецтва.

4. Культура України і сучасність.

5. Мистецтво незалежної України.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 336-340; 4, 495-505; 5, 701-763; 6, 246-295; 7, 431-462; 12, 516-549; 14, 514-714; 17, 475-533; 18, 268-297; 19, 347-372; 21, 186-242.

5. Словник основних термінів української та зарубіжної культури

Абстракціонізм (лат. abstractio – абстрактне) – напрям у мистецтві ХХ ст., котрий особливо проявляється в образотворчому мистецтві. Твори А. являють собою сполучення геометричних форм, плям і ліній, далеких від реальної дійсності.

Авангардизм (фр. avant-gardisme – передовий загін) – назва деяких художніх течій ХХ ст., що прагнуть докорінного поновлення змісту й форми мистецтва. А. є виразом художньої системи модернізму. До А. належать такі течії, як футуризм, дадаїзм та ін.

Агіографія (грец. hagios – святий і grapho – пишу, описую) – вид церковної літератури, який містить описи життя святих.

Агональність (грец. agon – боротьба, змагання) – змагальність. А. створила необхідні соціопсихологічні умови щодо виникнення почуття заздрості, яке стимулювало художню діяльність.

Акварель (фр. aquarelle, лат. aqua – вода) – 1) фарби (зазвичай з клеєм), що розчиняються у воді й легко змиваються; 2) техніка живопису, особливостями котрої є прозорість акварельних фарб, крізь які просвічують тон і фактура основи (найчастіше паперу), чистота кольору.

Амфітеатр (грец. amphi – з обох боків, навкруги, theatron – місце видовищ) – 1) у театрі Давньої Греції – місця для глядачів, які розташовані напівколом на схилах пагорбів; 2) у Давньому Римі – відкрита споруда для гладіаторських боїв, у котрій місця для глядачів розміщені уступами навколо овальної арени; 3) у сучасних театральних, концертних залах, цирках – місця у залі для глядачів, які розташовані за партером.

Анімізм (лат. anima; animus – душа, дух) – спосіб мислення, що ґрунтується на вірі в існування душ і духів. Є основою первісної культури.

Архетип (грец. arche – початок, typos – образ) – 1) першообраз, прообраз, ідея; 2) споконвічні образи, які лежать в основі загальнолюдських художніх творів; 3) найдавніший текст, з якого беруть свій початок інші тексти письмових пам’яток.

Архітектура (лат. architectura, грец. – architekton – будівник) – 1) вид мистецтва, метою якого є створення споруд, що відповідають утилітарним і духовним потребам людей;

2) діяльність щодо проектування й керівництва процесами будування споруд, яка поєднує в собі художні, технічні, наукові начала; 3) сукупність характерних ознак споруд певного періоду загальної історії.

Багатоголосся – вид музики, що передбачає одночасне звучання декількох голосів.

Базиліка (грец. basilike – царський дім) – споруда, прямокутна у плані, що розділена всередині рядами колон або стовпів на повздовжні частини (нави), середні з яких мають більшу висоту, ніж інші.

Балет (фр. ballet – танець) -– 1) вид мистецтва, який поєднує хореографію, музику і драматургічний задум, представлений у танцювально-музичних образах; 2) музично-драматичний твір, який виконується засобами танцю й пантоміми.

Барельєф (фр. bas-relif – низький рельєф) – скульптурне зображення або орнамент, що виступає над площиною фону менш ніж на половину об’єму предмета, що зображується.

Бароко (португ. perrola barroca – перлина неправильної форми; італ. barocco – вибагливий, химерний) – художній напрям у мистецтві кінця XVI – першої половини XVIII ст. Б. властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, прагнення до величі й розкішності, поєднання реальності та ілюзій, злиття мистецтв.

Билина – 1) жанр фольклору; 2) героїко-патріотична пісня – сказання про богатирів та історичні події Давньої Русі.

Боді-арт (англ. body – тіло) – течія всередині концептуального мистецтва, яка виникла на Заході у 60 – 70-х рр. ХХ ст. і основана на використанні тіла людини як матеріалу творчості.

Братства – національно-релігійні й просвітницькі суспільні організації XV – XVIII ст. при православних церквах України, які боролися проти національного гноблення, насильницького окатоличування православного населення. За структурою нагадували міські цехи, мали статути. Б. відкривали школи, друкарні, колегіуми.

Ваганти (лат. vagantes – бродячі, блукаючі) – у середні віки в Західній Європі мандрівні актори: втікачі-ченці, студенти, виконавці пародійних, любовних, застільних пісень, учасники гостросатиричних вистав, які складали вірші латинською мовою.

Вертеп (у перекладі з давньослов’янського – печера, місце для укриття; місце, де нібито народився Христос) – 1) народний український ляльковий театр, поширений у VII – XIX ст.; 2) невелика скринька у вигляді двопоперхового будиночка з ляльками-маріонетками, що була місцем для обладнання лялькових вистав за біблійними й комічними сюжетами; 3) народне українське дійство, яке розігрувалося акторами за біблійними й побутовими сюжетами.

Види мистецтва – історично усталені форми художньо-творчої діяльності, що розрізняються засобами матеріального втілення художнього змісту (література, музика, кіно, театр, живопис, скульптура, архітектура тощо).

Вітраж (фр. vitrage, лат. vitrum – скло) – 1) орнаментальна або сюжетна композиція, яка створюється за допомогою прозорого кольорового скла, що пропускає світло, частини якого скріплюються свинцевим переплетінням; 2) вид образо-творчого мистецтва.

Гіперреалізм (англ. hyperrealism – надреалізм, фотореалізм) – художній напрям, що виник наприкінці 60-х рр. ХХ ст., який ґрунтується на імітації властивостей фотографії: на автоматичній візуальній фіксації зримого світу, документальній точності, кольорі, фактурі тощо, на монтажі фотоматеріалу.

Гліптика (грец. gliptike, від glypho – вирізую) – мистецтво різьблення на коштовних або напівкоштовних каменях.

Горельєф (франц. haut-relitf – високий рельєф) – скульптурне зображення, що виступає над площиною фону більш, ніж на половину обсягу предмета, що зображується.

Готичний стиль, готика (італ. gotico – готський, від назви германського племені готів) – 1) художній стиль між серединою XII i XV – XVI ст. у Західній, Центральній і Східній Європі; 2) архітектурний тип собору, основаного на каркасній системі, в якій стрілчасті арки спираються на стовпи, що дає змогу створювати надзвичайні за висотою й обсягами інтер’єри в будівлі, прорізувати стіни величезними вікнами з багатокольоровими вітражами; 3) період західноєвропейського середньовіччя, що відрізнявся посиленим інтересом до реального світу, природи, людських переживань.

Гравюра (фр. gravure) – 1) вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком рельєфного або поглибленого малюнка, що виконується різними засобами гравірування на поверхні спеціальної пластини; 2) пластина, на якій вигрануване зображення; 3) відбиток з гравірувальної пластини.

Графіка (грец. graphike, grapho – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, який включає малюнок і друковані художні твори, основу якого становлять лінія, контраст чорного й білого.

Дадаїзм (фр. dadaisme – безладний дитячий белькіт) – модерністська течія в західноєвропейському, переважно німецькому й французькому мистецтві, що існувала у 1916 – 1924 рр., програмою якої був протест проти традиціоналізму й умовностей у мистецтві засобами абсурду.

Деісус (грец. deesis – моління) – композиція, яка містить зображення Христа (посередині) і звернених до нього в молитовних позах Богоматері й Іоанна Хрестителя.

Декоративне мистецтво – вид мистецтва, пов’язаний із художнім оформленням навколишнього середовища й задоволенням естетичних потреб людини. Включає різні мистецтва, що сприяють прикрашенню творів архітектури, садів і парків, створюють художні вироби для суспільного і приватного побуту.

Декоративно-прикладне мистецтво – різновид декоративного мистецтва, пов’язаний зі створенням художніх виробів, що мають практичне призначення в суспільному й приватному побуті, і художньою обробкою утилітарних предметів.

Документальний кінофільм – 1) кінофільм, створений на основі знімання подій реального життя; 2) вид кіномистецтва.

Дольмени (фр. dolmen, бретон. tol – стіл і men – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. Д. складаються з величезних кам’яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху однією або кількома плитами.

Драма (грец. drama – дія) – 1) один з основних родів художньої літератури (поряд із лірикою й епосом), який являє собою твори, написані в діалогічній формі для виконання на сцені; 2) окремий твір, що належить до цього роду літератури й відзначається психологічною глибиною конфліктів.

Драматичний театр – вид театру, де вистави створюються на основі драматургічних творів.

Дума – епічно-ліричний жанр української словесно-музичної народної творчості XV – XVII ст. Д. мали історичний зміст, відрізнялися вільною ритмікою, імпровізаційністю, складали основну частину репертуару співаків-кобзарів (бандуристів), оповідали, головним чином, про боротьбу українців проти іноземних гнобителів.

Експресіонізм (фр. expression – вираження, виразність) – художній напрям у західноєвропейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який проголосив вираження суті сучасної дійсності через неспокійний рух, зіткнення сил, що ворожі природній людині.

Емаль (фр. email) – міцне склоподібне покриття, яке наносять на металевий предмет і закріплюють випалюванням.

Епос (грец. epos – слово) – 1) давня історико-героїчна пісня; 2) рід художньої літератури.

Естамп (фр. estampe) – 1) відбиток художнього зображення з друкарської форми, нанесеної на камінь, метал, деревину, лінолеум за допомогою різних матеріалів і різних технік; 2) техніка отримання графічного зображення; 3) вид графіки.

Есхатологія (грец. eschatos – останній і ...логія) – релігійне вчення про кінець світу, покладене в основу багатьох художніх творів.

Жанр (фр. genre – рід, вид) – 1) внутрішній розподіл в усіх видах мистецтва, що склався історично; 2) живопис, що втілює побутові сюжети (жанровий живопис); 3) тип художнього твору в поєднанні специфічних ознак його форми і змісту.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх творів за допомогою кольору, який наносять на будь-яку поверхню.

Зиккурат – давня культова споруда у вигляді вежі, яка складається з поставлених один на одного паралелепіпедів або зрізаних пірамід (від 3 до 7), що не мають інтер’єру (виняток – верхній об’єм, у якому містилося святилище).

Іконопис – християнський культовий станковий живопис.

Іконостас (ікона + грец. stasis – місце стояння) – перегородка з іконами і різьбленими дверима в православному храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини.

Імпресіонізм (фр. impressionisme, impression – враження) – напрям у мистецтві останньої третини XIX – початку ХХ ст., який характеризується прагненням відбити світ у його рухомості, мінливості, передати короткочасні враження від цього світу.

Інструментальна музика – музика, що виконується на музичних інструментах, на противагу вокальній (співу).

Калокагатія (грец. kalos – прекрасний, agathos – добрий) – гармонійне сполучення зовнішніх (фізичних) і внутрішніх (духовних) позитивних якостей людини, яке ґрунтується на ідеалі єдності добра і краси.

Канон (грец. kanon – норма, правило) – 1) зведення положень, твердо встановлених і загальноприйнятих; 2) біблійний К. – сукупність книг Біблії, що визнаються церквою богонатхненними і застосовуються під час богослужіння як Священне писання; 3) церковний К. – встановлені християнською церквою правила у сфері віровчення, культу, організації церкви; 4) К. у мистецтві – сукупність художніх прийомів або правил, що вважаються обов’язковими в той чи іншій період, а також твори, які вважаються взірцем; 5) К. у музиці – форма багатоголосної музики; велика хорова композиція (у православній церкві).

Канопа (грец. kanobos – від назви міста у Давньому Єгипті) – посудина для зберігання нутрощів бальзамованого небіжчика у Давньому Єгипті або попелу після кремації в Етрурії, кришка якої мала вигляд голови померлого або бога.

Кант (лат. cantus – спів, пісня) – рід побутової багатоголосної пісні (спочатку на релігійні тексти), поширеної у Польщі, Білорусії, в Україні й Росії в XVII – XVIII ст., яка виконувалася ансамблем, співаком або хором без супроводу.

Кассандра (грец. Kassandra) – 1) у давньогрецькому епосі дочка троянського царя Пріама та його жінки Гекуби – пророчиця, зловісним пророкуванням котрої ніхто не вірив;

2) передвісниця лиха.

Катарсис (грец. katharsis – очищення) – термін, який запровадив Арістотель у вченні про трагедію (“Поетика”), що означає очищення духу за допомогою страху й співчуття.

Кераміка (грец. keramikos – череп’яний, гончарний) – 1) гончарне мистецтво; 2) вироби з природної глини.

Кіномистецтво – вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінозйомки подій – реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами мультиплікації. К. синтезує естетичні ознаки літератури, театру, образотворчого мистецтва й музики на основі специфічних засобів зображення: монтажу, кадру, ракурсу, плану.

Класицизм (лат. classicus – першокласний, взірцевий) – 1) художній напрям у мистецтві XVII – початку XIX ст. в Європі, для якого були характерні суворі стилістичні нормативи й ієрархія вищих і нижчих жанрів за античними зразками. К. характеризується підвищеною увагою до громадянських проблем, відображає життя в образах ідеальних, які тяжіють до загальної норми, зразка; 2) художній стиль у Європі і відповідна йому естетична теорія, що базувалася на зразках античного мистецтва.

Кобзар – 1) український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум, який супроводжує спів грою на кобзі (бандурі); 2) назва збірки поетичних творів Т.Г. Шевченка.

Колізей (лат. colosseum – величезний, колосальний) – амфітеатр Флавіїв у Римі – пам’ятка давньоримської архітектури (75 – 80 рр. н.е.), використовувався для гладіаторських боїв та інших видовищ.

Колт – давньоруська жіноча, найчастіше парна, прикраса XI – XIII ст. у вигляді порожнистої підвіски.

Комедія (грец. komodia) – 1) вистава у Стародавній Греції, яка розвинулася з пісень, що виконувалися під час карнавальних процесій на честь бога Діоніса; 2) жанр драми, у котрому характери, позиції й діалоги викликають сміх; 3) удавання, лицемірна поведінка.

Комедія дель арте (італ. comedia dell’arte – комедія масок) – вид італійського театру XVI – XVII ст., спектаклі котрого створювалися методом імпровізації на основі сценарію.

Концептуальне мистецтво (англ. concept – поняття, ідея, загальне уявлення) – напрям мистецтва, котрий розглядає художній твір як спосіб демонстрації понять, що вживаються у наукових дисциплінах: філософії, антропології, соціології, мистецтвознавстві та ін. Для ілюстрації понять використовуються різні матеріали: літературні тексти, графіка, відеозаписи, людське тіло, природні об’єкти, промислові вироби, що дає змогу уникнути асоціацій, пов’язаних із застосуванням традиційних матеріалів.

Кора (грец. kore – дівчина) – у давньогрецькому мистецтві вертикальна статуя дівчини в одязі.

Космогонія (грец. kosmogonia – походження світу) – система уявлень про походження космосу, космічних тіл, втілена у міфах, сказаннях, легендах давнього світу.

Кромлех (бретонський crom – коло і lech – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. К. складається з величезних кам’яних плит і стовпів у вигляді круглого муру.

Кругла скульптура – скульптурне зображення, що розраховане на огляд з багатьох точок.

Ксилографія (грец. xylon – зрубане дерево) – гравюра на деревині.

Кубізм (фр. coube – куб) – напрям у мистецтві, який зародився у Франції на початку ХХ ст. Ґрунтується на прагненні художників, розкладаючи предмет на площини, уподібнюючи його найпростішим тілам (кулі, конусу, кубу), створити нову художню реальність, виявивши геометричну структуру об’єкта.

Культура (лат. cultura – вирощування, обробка, виховання, освіта, розвиток) – явище, яке існує і функціонує в людському суспільстві. Існують різні підходи до визначення культури, які фіксують ті чи інші її ознаки і якості: аксіологічний, що вбачає в культурі систему духовних цінностей; гуманітарний, що розглядає культуру як вияв сутнісних сил людини; інформаційний, що розуміє культуру як соціальну пам’ять людства, накопичення соціальної інформації; семіотичний, що уявляє культуру як сукупність знакових систем, де соціальна інформація кодується, зберігається, транслюється; технологічний, що тлумачить культуру як спосіб діяльності; евристичний, що розглядає культуру як творчий потенціал діяльності тощо.

Курос (грец. kuros) – у давньогрецькому мистецтві статуя оголеного юнака-атлета.

Куртуазна література (фр. caurtois – чемний, лицарський) – придворно-лицарська течія в європейській літературі

XII – XIV ст., представлена лірикою трубадурів, труверів, мінезингерів, лицарськими романами.

Левкас (грец. leukos – білий) – крейдяний ґрунт живопису та графіки.

Ліногравюра – 1) вид друкованої графіки, що являє собою відбиток, зроблений на папері із зображення, яке виконано на лінолеумі; 2) гравюра на лінолеумі.

Літографія – гравюра на камені (вапняку).

Літопис – 1) вид розповідної літератури; 2) пам’ятка історичного розповідання XI – XVII ст., історичної прози давньої Русі; 3) один із основних жанрів давньої літератури, де оповідь велася із року в рік, не має аналогів в інших середньовічних літературах.

Літургія – християнське богослужіння, у православних – обідня, у католиків і лютеран – меса. Л. передбачає читання уривків із Біблії, урочистий спів, молитви й певні символічні дії і процеси, у яких алегорично зображується життя і смерть Ісуса Христа.

Літургійна драма (лат. litera – літера) – вид релігійної вистави, що входить до складу пасхальної або різдвяної церковної служби (літургії) і ґрунтується на інсценуванні окремих епізодів Євангелія.

Магія (лат. magia, грец. mageia – чаклунство, чарування) – віра в надприродні здібності людини (чаклуна, мага) впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів через чаклунство, чарівництво, чарування, обряди. Визначає культуру первісного суспільства.

Маньєризм (італ. maniera – манера, стиль) – художня течія західноєвропейського мистецтва XVI ст., що виникла в період кризи культури Відродження. М. стверджував нестійкість, трагічні дисонанси битви, владу ірраціональних сил, суб’єктивність мистецтва.

Мастаба (араб. буквально – кам’яна лава) – назва гробниць давньоєгипетської знаті, збудованих у вигляді лежачого бруса з нахиленими до центру стінами, у підземній погребальній камері котрих містилися статуї, рельєфи, розписи.

Мегалітичні споруди (грец. megas – величезний і lithos – камінь) – культові споруди III – II тис. до н.е. з величезних необроблених або напівоброблених кам’яних брил.

Менгіри (бретонський – menhir, men – камінь і hir – довгий) – вид мегалітичних споруд, котрий складається з одного блоку каменя, що вертикально вкопаний у землю (вис. від 4 – 5 м до 20 м). М. іноді створюють довгі алеї або розміщуються у формі кола; можливо, мали культове призначення.

Менестрель (фр. menestrel, пізньолат. ministralis – той, хто перебуває на службі) – 1) співець, потішник і декламатор (звичайно і поет доби Середньовіччя, що перебував на службі при дворі феодального сеньйора або мандрував); 2) в Англії і Франції XIV – XVIII ст. назва музиканта-професіонала.

Менталітет (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – особливий якісний душевний стан людей.

Ментальність (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – сукупність станів, орієнтирів, настанов, спрямованих на сприйняття, усвідомлення, відтворення і зміну світу певним чином.

Меса (фр. messe, пізньолат. missa) – 1) назва літургії, прийнята у католицькій церкві; 2) багатоголосний циклічний хоровий музичний твір на текст літургії; 3) концертний твір, що виходить за межі культової музики.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, спосіб практично-духовного освоєння світу через художній образ, а не через утилітарне освоєння або раціональне вивчення. М. спрямоване до світу почуттів і переживань людини. М. розвивається як система конкретних видів (музика, література, живопис, скульптура та ін.), які основані на специфічних засобах відображення дійсності.

Милування – іконографічний тип зображення Богоматері, яка стоїть або сидить з Немовлям на руках, коли їхні лики торкаються один одного.

Мистецтво абсурду (лат. absurdus – безглуздий) –

1) прояв авангардизму; 2) поняття, що відтворює явища в літературі й театрі Заходу 50 – 60-х рр. ХХ ст., пов’язані з уявленнями про світ як про абсурди, які ґрунтуються на песимізмі, некомунікабельності, передчутті загибелі.

Мімесис (грец. mimesis – імітація) – термін давньогрецької філософії, що характеризує сутність творчості, у тому числі й художньої.

Мінезингери (нім. minnesinger – співець любові) – німецькі поети-співці при германських дворах XII – XIII ст., котрі перейняли традиції провансальських трубадурів. Оспівували лицарську доблесть і самовіддане служіння дамі.

Мініатюра (лат. minium – кіновар: червона фарба для розцвічування заголовних літер; фр. miniature – мініатюра) – 1) художній твір, як правило, живописний, малих розмірів, який відрізняється особливо тонкою технікою накладання фарб; 2) у літературі, театрі, музиці, цирку, на естраді – жанр малих форм, невеликий за обсягом твір; 3) живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок, сторінкових ілюстрацій, орнаментально прикрашених буквиць.

Містерія (грец. mysterion – таємниця, таїнство) – 1) вид середньовічної західноєвропейської релігійної вистави: вільні, переважно віршовані інсценівки біблійних епізодів, у яких релігійні сцени чергувалися із вставними комедійно-побутовими сценами й розігрувалися на площах під час релігійних свят; 2) у давніх греків і римлян, у народів Давнього Сходу таємничі релігійні обряди, до участі в яких допускалися лише посвячені.

Міф (грец. mythos – сказання, легенда) – синкретичне відтворення дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій і живих істот, що мисляться цілком реальними.

Міфологія (грец. mythos – легенда, сказання і logos – слово, мова) – 1) сукупність міфів (оповідань, розповідей) про богів, героїв, демонів, духів та інше, що відтворювала уявлення людей про світ, природу і людство; 2) наука, що вивчає міфи; 3) форма свідомості людей.

Модерн (фр. modern – сучасний) – стиль у мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., для якого характерне прагнення до зовнішньої декоративності, м’якість та плавність форм.

Модернізм (фр. moderne – новітній, сучасний) – 1) загальне позначення напрямів мистецтва кінця XIX – XX ст. (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, футуризм тощо). Основа М. – антитрадиціоналізм і антинормативізм; 2) естетична теорія.

Мозаїка (фр. mosaigue) – 1) зображення або візерунки, виконані з використанням кольорових камінців, смальти, керамічних плиток тощо, що застосовувалися переважно для прикрашення будівель; 2) вид образотворчого мистецтва.

Монументальна скульптура (лат. monumentum – пам’ятник) – вид скульптури, твори якої створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді монумента або пам’ятника, декоративної скульптури, що прикрашає мости, будинки, сади, парки, надгробки тощо.

Монументальне мистецтво – рід образотворчих мистецтв, твори яких створюються для конкретного архітектурного середовища, відрізняються значимістю змісту, узагальненістю форм, масштабністю.

Монументальний живопис – вид живопису, твори якого створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді мозаїки, фрески, вітражу тощо.

Музика (грец. musike, буквально – мистецтво муз) – вид мистецтва, який відтворює дійсність у звукових художніх образах. М. ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття із власними переживаннями, станами та процесами зовнішнього світу.

Нава (неф) (фр. nef, лат. navis – корабель) – витягнуте в довжину приміщення храму (або частина його), як правило, прямокутне у плані, відокремлене рядом колон чи стовпів.

Натуралізм (лат. nature – природа) – напрям у мистецтві останньої третини XIX ст., котрий характеризується старанним, безстороннім відтворенням дійсності, намагається подолати умовність мистецтва, перетворити художній твір на точну копію факту.

Неореалізм (грец. neos – новий, пізньолат. reals – матеріальний, дійсний) – напрям у літературі й кіно 40 – 50-х рр. ХХ ст., спрямований на зображення справжньої, неприкрашеної дійсності.

Образотворче мистецтво – сукупність видів мистецтва, що відтворюють дійсність у зорових образах. До О.м. належать: живопис, скульптура, графіка, іконопис, у значній мірі, декоративно-прикладне мистецтво.

Ода (грец. ode – пісня) – 1) урочистий, патетичний, хвалебний твір; 2) оркестрово-хоровий твір урочистого характеру, що оспівує якусь значну подію або подвиг; 3) жанр ліричної поезії й музики.

Одигітрія (грец. hodegetria, hodos – шлях) – іконографічний тип зображення Богоматері, котра стоїть або сидить з Немовлям на руках, їхні лики не торкаються одне одного.

Оп-арт (англ. op-art, скорочено від optical art – оптичне мистецтво) – течія в європейському, американському живописі й графіці, яка виникла в 40 – 60-ті рр. ХХ ст. і для якої є характерним застосування оптичних і кольорових ефектів.

Опера (італ. opera, буквально – твір) – 1) синтетичний музично-театральний твір, у якому поєднується слово, сценічна дія й музика і який втілюється за допомогою інструментальної (оркестрової) та вокальної (сольної, хорової) музики; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оперета (італ. operetta, франц. operette, буквально – маленька опера) – 1) музично-театральний твір, переважно комедійного характеру, у якому вокальні й інструментальні музичні номери, а також танці поєднуються з діалогом; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оранта (лат. orans – підіймаючий) – іконографічний тип зображення Богоматері в молитовній позі з піднесеними догори руками.

Ордер (лат. ordo – ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпір у вигляді колон, стовпів і горизонтальних частин – антаблементу.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos – бог) – філософське вчення, яке зближує поняття “бог” і “природа”, ототожнює їх і розглядає природу як втілення божества, визначає спрямованість художньої діяльності.

Пантеон (лат. pantheon, грец. pantheion – місце, присвячене всім богам) – 1) у давніх греків і римлян храм, присвячений всім богам; 2) сукупність всіх богів того чи іншого культу; 3) усипальниця видатних людей.

Парсуна (викривлене слово “персона”) – умовна назва творів українського, російського й білоруського портретного живопису кінця XVI – XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.

Партесний спів (пізньолат. partes – голоси, у переносному смислі – хорова партія) – стиль української й російської багатоголосної хорової музики без інструментального супроводу, яка створюється як на основі церковних, так і світських текстів. Кількість голосів коливається у межах від 3 до 12, іноді до 48.

Пастораль (лат. pastorallis – пастуший) – 1) жанровий різновид новоєвропейської літератури XIV – XVII ст., пов’язаний з ідилічним сприйняттям світу; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням пастушого життя; 3) вокальний або інструментальний твір, котрий малює картини природи або сцени сільського побуту.

Патерик (грец. paterikon, pater – батько) – збірка життєписів отців церкви, монахів певного монастиря, зазвичай тих, що визнаються церквою святими.

Периптер (грец. peripteron, pert – навкруги, навколо, біля, pteron – крило, бокова колонада) – основний тип давньогрецького храму, у якому прямокутна будівля з чотирьох боків оточена колонадою.

Поезія (грец. poiesis – творчість) – 1) віршована, ритмічно побудована мова; 2) сукупність віршованих творів окремого народу, часу, поета або групи поетів; 3) мистецтво слова; 4) жанр літератури.

Полемічна література – жанровий різновид української літератури, що виник на початку XVI ст., головним змістом якого була боротьба проти католицизму, котрий намагався підкорити українську церкву; пізніше почав набувати виразних рис публіцистики, поєднаної з художністю, був спрямований проти тиску польської шляхти, примусової полонізації, на захист пригноблених верств міщанства, селян.

Поліфонія (грец. poly – багато, phonia – звук, голос) – вид багатоголосся, для якого характерним є одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій.

Поп-арт (англ. pop-art – скорочене popular art – загальнодоступне мистецтво) – напрям у сучасному образотворчому мистецтві, що виник у 50-ті рр. ХХ ст. у США й Великій Британії, особливою рисою якого є поєднання у творі мистецтва реальних побутових предметів (консервних банок, старих речей, частин автомашин тощо), механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій тощо) з їхнім зображенням.

Постмодернізм (лат. pоst – після, франц. moderne – модернізм – повільний, сучасний) – 1) явище в художній культурі останньої чверті ХХ ст., якому притаманні: постійне звертання до минулих історичних форм культури, активна взаємодія різних художніх систем у художніх творах; 2) підвищена увага до гнучкого слова, цитатність, відсутність фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; єдиного “я” героя, зовнішня необробленість форми художніх творів.

Примітивізм (лат. primitivus – перший, ранній) – художній напрям кінця XIX – ХХ ст., якому притаманне наслідування норм мистецтва ранньої стадії розвитку; відрізняється наївністю образної побудови, цілісністю, виразною простотою форм.

Проза (лат. prosa (oratio) – проста (мова) – 1) усна або письмова невіршована мова; 2) сукупність невіршованих художніх творів.

Пропілеї (грец. propylon, propylaia – (місце) перед дверима, вхід) – монументальна споруда, яка визначає вхід у місто або до архітектурного ансамблю.

Пуантилізм (фр. pointillisme – писати крапками) – течія в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., особливість якої полягає у створенні художніх творів за допомогою окремих мазків правильної овальної або прямокутної форми – в живописі та роз’єднаних паузами або стрибками у музиці – звуків.

Пуризм (фр. puriame, purus – чистий) – течія в західноєвропейському живописі, що виникла у Франції у 1918 р., визначальною особливістю якої є спрощене зображення силуетів звичайних речей.

Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрям у мистецтві, представники якого вважали своїм завданням дати найбільш повне й правдиве відображення дійсності.

Рельєф (фр. relief, лат. relevo – піднімаю) – вид скульптури, у якому зображення опукле (або заглиблене) щодо площини фону.

Ренесанс (фр. renessanse – відродження) – епоха в розвитку світової культури, яка прийшла на зміну середньовіччя.

Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – 1) сукупність і встановлений порядок обрядових дій під час здійснення якого-небудь релігійного акту; 2) форма складної символічної поведінки, впорядкована форма дій.

Рок-музика (англ. rook – гойдатися, розхитуватися) – напрям сучасної музичної культури, який склався на основі рок-н-ролу й біт-музики, що зародилася у 50-х рр. ХХ ст. у зв’язку з молодіжним рухом протесту в США, Великої Британії і деяких інших країнах Заходу. Веде своє походження також від негритянського міського пісенно-танцювального фольклору, ритм-енд-блюзу, музики кантрі. Твори Р.-м. – вільні вокально-інструментальні форми, котрі розгортаються у вигляді потоку імпровізації, основані на підкресленій широті інтонаційних формул, багатократних повтореннях того чи іншого мотиву, вільному фразуванні на фоні активної метроритмічної пульсації і виконуються, в основному, електрогітарними й ударними інструментами, рідше – трубами, саксофонами, електроорганами тощо.

Рококо (фр. rocaill – раковина) – 1) художній напрям у мистецтві Європи XVIII ст., для якого є характерним тяжіння до асиметрії композиції, ретельного деталювання та форм, насиченої і разом з тим урівноваженої структури декору, витонченості, контрасту між суворістю зовнішнього вигляду й делікатністю внутрішнього; 2) художній стиль в архітектурі й декоративному мистецтві, що вирізняється примхливою асиметричною орнаментацією й вишуканістю форм.

Романський період, романський стиль (фр. roman, лат. romanus – римський) – 1) період західноєвропейського середньовіччя, у якому переважала орієнтація на римські начала.

Романтизм (фр. romantisme) – 1) художній напрям у мистецтві першої половини XIX ст., для якого характерні підвищений інтерес до особи й духовного світу людини, протиставлення світу реального світу ідеальному, створення образу світу за принципом контрасту з навколишнім життям, з надзвичайними героями й ідеальними прагненнями; 2) світовідчування, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.

Сакралізація (лат. sacer – священний) – життя людини в системі релігійних культів та ритуалів.

Секуляризація (пізньолат. saecularia – мирський, світський) – звільнення людини від релігійного впливу, у тому числі в художній творчості.

Сентименталізм (фр. sentiment – почуття) – 1) художній напрям у мистецтві другої половини XVIII ст., у якому домінантою людської природи проголошуються почуття, а не розум, йому притаманні пошуки шляхів зображення ідеально-нормативної особи у звільненні й удосконаленні природних почуттів; 2) особливий умонастрій: меланхолійна мрійливість, прихильність до усамітнених роздумів, чутливість.

Символізм (фр. symbolisme, грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній напрям у мистецтві кінця XIX ст. – початку ХХ ст., котрий зосереджувався на художньому виразі за допомогою символу явищ та ідей, що перебувають за межами почуттів сприйняття, намагаються прорватися крізь видиму реальність до нетлінної, трансцендентної суті світу; 2) художня течія й естетична концепція, які стверджують як головне в художній творчості несвідоме, інтуїтивне.

Симфонічна музика – інструментальна музика, яка призначається для виконання симфонічним оркестром і являє собою великі твори, що складаються з багатьох частин, а також дрібні музичні п’єси.

Синкретизм (грец. synkretismos – об’єднання) – злитність, нерозчленованість, що характеризує стан первісної культури.

Синопсис (грец. synopsis – огляд) – 1) зведене, сумарне викладання різних поглядів з якогось питання; 2) перший навчально-історичний твір, виданий у Києві, який містив відомості про походження й побут слов’ян, історію Давньоруської держави.

Синтетичні мистецтва – види мистецтв, основані на поєднанні різних мистецтв у нове художнє начало.

Складень – складна ікона з двох (диптих), трьох (триптих) або декількох (поліптих) частин.

Скульптура (лат. scuiptura, sculpo – висікаю, вирізую) – 1) вид образотворчого мистецтва, котрий засвоює світ у пластичних художніх образах і створює об’ємні зображення, які виліплюють із м’якого матеріалу (глини, воску), висікають з каменю, вирізають з деревини або виливають з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори цього виду мистецтва, а також їхня сукупність.

Смальта (нім. smalte, італ. smalto – емаль) – кольорове напівпрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.

Соборність – якість переважно російської культури, що базується на ройовому началі, прагненні до єдності, поєднання любові й волі, що не знає над собою зовнішнього авторитету і ґрунтується на незалежному духовному житті кожного.

Солярність (лат. sol – сонце) – культ Сонця і сонячного світла, який відображався в давній міфології, орнаментах, символіці кольорів.

Соціалістичний реалізм – 1) напрям у художньому житті СРСР, який ґрунтувався на принципі зображення життя у світі ідеалів соціалізму; 2) художній метод, в основі якого лежить комуністичній суспільно-політичний та естетичний ідеал; 3) естетична теорія.

Спадкоємність – 1) зв’язок між явищами й процесами у природі, суспільстві й культурі; 2) одна із закономірностей розвитку художньої культури.

Станкове мистецтво – 1) рід образотворчого мистецтва, твори котрого мають самостійний характер і не мають прямого декоративного або утилітарного призначення; 2) твори мистецтва, створені із застосуванням спеціального станка (мальберта чи скульптурного станка).

Стела (грец. stele – стовп) – вертикальна кам’яна плита з написом, рельєфним або живописним зображенням.

Ступа (санскр. – купа землі, каміння) – в індійській архітектурі монументальна буддійська символічна й меморіальна споруда, сховище реліквій.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму в живописі початку ХХ ст., особливістю якого є комбінування кольорових геометричних фігур або об’ємних форм.

Сюрреалізм (фр. surrealism – надреалізм) – 1) художній напрям, що виник у 20-ті рр. ХХ ст. у Франції, представники якого проголосили сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації тощо) формами мистецтва; 2) естетична теорія, що ґрунтується на розриві логічних зв’язків і заміні їх суб’єктивними асоціаціями.

Ташизм (фр. tache – пляма) – течія в живописі ХХ ст., яка базується на методі безсвідомості й автоматизмі творчості, пов’язана зі створенням експресивних композицій з вільно покладених плям та мазків.

Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – 1) вид синтетичного мистецтва, у котрому образне відображення дійсності відбувається у формі вистави, яку грають актори перед глядачами; 2) творчий колектив, трупа, що дають спектаклі; 3) особливий тип будівлі, що призначається для театральних вистав.

Телебачення (грец. tele – вдалину, далеко) – 1) засіб масової аудіовізуальної комунікації й екранне видовище, котре відрізняється періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприймання, здатністю передавати інформацію про події, обминаючи стадію попереднього запису, можливість звертання до мільйонів фізично роз’єднаних глядачів; 2) передача зображення на відстань; 3) вид мистецтва, що типологічно близький до кіномистецтва.

Тотемізм (англ. totem – із мови індійців, що означає “його рід”) – образ мислення, оснований на вірі у кровну спорідненість даної родової групи з твариною, рослиною, предметом або явищем природи, на якому базується розвиток культури.

Трагедія (грец. tragodia – пісня козлів) – 1) драматичний жанр, в основі котрого лежить напружена боротьба, особиста або суспільна катастрофа, нерозв’язувана колізія, що звичайно закінчується загибеллю героя; 2) велике нещастя, тяжка подія із згубними наслідками.

Традиція (лат. traditio – передача) – елементи соціального й культурного наслідування, що передаються від покоління до покоління і зберігаються ним.

Тріумфальна арка – 1) криволінійне перекриття простору між двома опорами на честь воєнних перемог і знаменних подій; 2) тип давньоримської монументальної архітектурної споруди.

Трубадури (фр. troubadour, trobar – вишукувати, вирішувати) – 1) провансальські поети-співці XI – XIII ст., що оспівували лицарську куртуазну любов, радість життя; 2) поетична школа, яка розробляла любовно-лицарську тематику.

Трувери (фр. trouvere – знаходити, придумувати, складати) – французькі поети-співці XII – XIII ст., які змагалися з трубадурами і культивували любовно-лицарські теми.

Фаталізм (лат. fatalis – роковий, fatum – рок, доля) – віра у невідворотність долі, обумовленість, рок, на якій базується розвиток культури.

Фетишизм (португ. feitico – чародійство, амулет) – спосіб мислення, оснований на вірі у надприродні властивості окремих неживих предметів, на якому базується розвиток культури.

Формалізм (лат. formalis – те, що належить до форми) – художній напрям, що виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. і виходив із визнання принципової суверенності й автономності форми.

Форум (лат. forum) – 1) площа, ринок у Давньому Римі; 2) місце виступів, 3) широкі представницькі збори, з’їзд.

Фреска (італ. fresco – свіжий) – 1) живопис на свіжій вогкій штукатурці фарбами, розведеними водою; 2) твори, які виконуються в цій техніці; 3) вид образотворчого мистецтва.

Функції мистецтва:

– естетична (спрямована на формування й розвиток естетичних смаків, здібностей і потреб людини, вироблення ціннісних орієнтацій, пробудження творчого духу і бажання творити за законами краси, формування вміння здійснювати естетичну діяльність);

– пізнавальна (забезпечує пізнання світу, формування світогляду);

– сугестивна (передбачає навіювання відповідних думок і почуттів, певний гіпнотичний вплив на психіку людини);

– виховна (спрямована на формування цілісної особистості);

– комунікативна (забезпечує спілкування людей);

– прогностична, кассандрівська (полягає у передбаченні майбутнього);

– компенсаторна (забезпечує зберігання й відновлення психічної рівноваги людини);

– катарсична (сприяє очищенню, оновленню людської душі через потрясіння, викликане співпереживанням з героями художнього твору);

– гедоністична (дає людині радість естетичної насо-лоди);

– розважальна (сприяє відпочинку й розвазі).

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – художній авангардистський напрям у європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який стверджує культ техніки, індустріальних міст; для нього є характерним динамізм, телеграфний стиль у мистецтві, заумлена мова, дисгармонія кольору й форми у живописі тощо.

Хепенінг (англ. happening – те, що трапляється, відбувається) – 1) імпровізована безфабульна театралізована дія; 2) вид сценічного мистецтва.

Хорал (нім. choral – пізньолат. cantus choralis – хоровий спів) – рід релігійних хорових співів у католицькій і протестантській церквах.

Хореографія (грец. choriea, танок + ... графія) – 1) весь обсяг танцювальних компонентів, що входять до балету або танцю; 2) запис танцю, мистецтво створення танцю; 3) вид мистецтва.

Хрестово-купольний храм – тип християнського храму, котрий виник у Візантії: купол на парусах спирається на чотири стовпи в центрі будівлі, звідки розходяться чотири склепистих рукави. Зверху будівля храму виглядає як хрест.

Художній напрям – сукупність художніх явищ, існуючих протягом певного часу, основана на спільних світоглядних і художніх та естетичних принципах, шляхах і способах відображення життя.

Художній образ – специфічна для мистецтва форма відображення дійсності, форма виразу думок і почуттів художника. Зароджується в уяві автора, втілюється у створюваному ним творі мистецтва і відтворюється уявою глядача, слухача, читача.

Художній символ (грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній образ, що втілює яку-небудь ідею; 2) знак, наділений невичерпною багатозначністю образу; 3) багатозначно-алегоричний і логічно недоступний для пізнання образ.

Художній стиль (лат. stilys, stylus, грец. stylos – паличка, стрижень для письма) – сукупність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, обумовлена єдністю художнього змісту. Розрізнюють: 1) Х.с.. окремого твору або жанру; 2) індивідуальний Х.с (творчу манеру) окремого автора; 3) Х.с. значних художніх напрямів.

Художня діяльність – особливий вид людської діяльності, спрямованої на художнє засвоєння світу, результатом якої є мистецтво. Х.д. відтворює світ у його цілісності та злитості, немовби повертає людині її саму в цілісній одвічній сутності. У процесі й результатах Х.д. відбувається своєрідне подвоєння людського життя, його доповнення, а іноді й заміна.

Художня культура – компонент духовного життя суспільства, що являє собою сукупність художньої діяльності, її продуктів і системи установ, які забезпечують соціальне функціонування мистецтва. Існує у двох формах: 1) предметній – як результат і процес художньої діяльності, що сприймається наочно; 2) особистісній – як внутрішній стан людей (суспільства, нації, класу, соціальної групи, людини), їхні художні здібності, потреби, орієнтації, творчі таланти. Процес розвитку Х.к. оснований на переході особистісної форми в предметну (опредметнення) і навпаки (розпредметнення). Вирішальну роль при цьому відіграє особистісна форма культури. Х.к. складається з субстанціональних і функціональних елементів.

Національне у Х.к. – те, що створюється, розвивається, зберігається етносом – нацією, народом, передається від покоління до покоління, відрізняється своєрідністю і неповторністю, зумовлюється його ментальністю.

Художня спадщина – зміст і форми художнього життя минулого, які засвоюються й переосмислюються сучасниками.

Цирк (лат. circus – коло) – 1) вид мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх образів за допомогою гімнастичних та акробатичних трюків, дресури, клоунади, еквілібристики, музичної ексцентрики, ілюзіону та ін.; 2) будівля з ареною (манежем), де відбуваються циркові вистави; 3) у Давньому Римі – місце для кінних змагань колісниць, для боїв гладіаторів, звірів, кулачних боїв тощо.

Шкільна драма – драматургічний твір і театральне дійство, які виникли в середньовічній Західній Європі як засіб виховання й вивчення латинської мови.