- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
Столипіна змінив міністр фінансів В.Коковцов, відомий своїм висловом «Слава Богу, у нас немає парламенту!» Він як не можна краще характеризував і самого діяча, і його програму. Добре розбираючись в технічних питаннях фінансової справи, він зумів успішно провести переговори з метою отримання другої великої позики від французької влади: 2,5 млрд. фр. терміном на п'ять років. На відміну від Столипіна у Коковцова не було ніякої політичної або соціальної програми, якщо не рахувати бажання зберегти статус-кво. Внаслідок виборів до Четвертої думи в жовтні 1912 р. уряд виявився в ще більшій ізоляції, оскільки октябристи відтепер твердо встали нарівні з кадетами в легальну опозицію. Соціальне бродіння досягло найвищої точки в 1912-1914 рр. Воно поновилося відразу після смерті Л.Толстого (7 листопада 1910р.) і почалося із студентських заворушень та численних маніфестацій, особливо проти смертної страти, за скасування якої боровся великий письменник. У січні 1911 р. міністр народної освіти Кассо заборонив будь-які збори у вищих учбових закладах. Студенти обурилися цим посяганням на автономно і відповіли загальним страйком, який продовжувався протягом багатьох місяців і охопив більшість університетів країни.
Робітничі заворушення поновилися 4 квітня 1912 р. у зв'язку з трагічними подіями на сибірських золотих копальнях компанії «Лена голдфілдс», пов'язаної з великими банками і палацовими колами. У цей день війська розстріляли групу страйкуючих, які вимагали поліпшення умов праці. Загинуло 270 чоловік і стільки ж приблизно було поранено. На засіданні Думи міністр внутрішніх справ Макаров з приводу цих подій так відповів на депутатський запит: «Так було і так буде надалі». Громадська думка була обурена не тільки розстрілом робітників, але й переконаністю уряду в своїй правоті. 1 травня 1912 р. застрайкували сотні тисяч робітників. Число страйкуючих продовжувало невпинно рости, у першому кварталі 1914 р. воно досягло 1,5 млн. чоловік. Стикнувшись із жорсткою реакцією господарів (лише 38% страйків в 1913-1914 рр. досягли успіху), робітники діяли все більш рішуче. Ідея загального страйку знову заволоділа розумами. У травні і 914 р. на знак солідарності із страйкуючим Баку зупинили роботу підприємства Петербурга та Москви. В обох столицях спостерігалася значна радикалізація політичних поглядів робітників, соціалістична ідеологія та лозунги більшовиків все глибше проникали у свідомість. Із соціологічної точки зору тому був ряд причин.
По-перше, в цих містах була вже достатня кількість робітників, які втратили зв'язок із селом; по-друге, за десять років помітно виріс рівень письменності, особливо серед молодих робітників, які легко піддавалися революційній агітації. Нарешті, по-третє, в столичних містах була сильна робітнича солідарність. Робітниче середовище остаточно розчарувалося в монархії та лібералах, ідеї соціалізму, і насамперед більшовиків, проникали в їхню свідомість. У січні 1912 р. більшовики остаточно порвали з меншовиками і «ліквідаторами»; вони створили свій власний Центральний Комітет, якому належало посилити легальну і підпільну діяльність в Росії. З іншого боку, під впливом Мартова і Троцького соціал-демократи інших напрямів утворили у Відні так званий Серпневий блок. У Думі фракція більшовиків складалася із шести депутатів, меншовиків було сім. Розкол між ними стався в жовтні 1913 р. Кожний табір мав свої сфери впливу: так, меншовики користувалися підтримкою в Грузії та на Україні, в той час як Санкт-Петербург, Москва й Урал підтримували більшовиків. У кожного були свої газети: у меншовиків - «Промінь», у більшовиків - «Правда». Щоденний друкований орган більшовиків став виходити з 5 травня 1912 р. в кількості 40 тис. примірників. «Правда» користувалася великим успіхом серед робітників столиці завдяки злагодженому ланцюжку розповсюджувачів, які самовіддано виконували своюроботу. Газету забороняли й закривали вісім разів, однак аж до липня 1914р. вона всякий раз виходила в світ під іншою назвою.
Хвиля страйків, яка захлеснула переважно Москву та Санкт-Петербург у першій половині 1914 р., безсумнівно, загрожувала революційними подіями. Однак вона все ж не була, як про те писали радянські історики, передвісницею революції, неминучої та необхідної, йдучої в руслі історії. Доказом тому служить швидкість, з якою зліт патріотизму, з одного боку, і урядові репресії - з іншого, поклали кінець страйкам з початком війни в серпні 1914 р. Нездатність уряду до реформ ще раз продемонструвала себе в січні 1914 р. призначенням на пост прем'єр-міністра І.Горемикіна, який вже довів у 1906 р. свою повну некомпетентність; в цьому призначенні проявилася відсутність у влади можливості оновлення та її політична безперспективність.
Модернізація економіки країни, її перехід до капіталістичної стадії передбачали мир як неодмінну умову. Це розуміли як Вітте, лютий противник російсько-японської війни, так і Столипін, і Коковцов. Зміна міністрів, проведена в січні 1914 р., розв'язала руки войовничо налаштованим ультраправим націоналістам. Війна з Німеччиною - «кращий подарунок революції» від царського уряду, писав Ленін відразу після цих подій. Його думка з даного питання співпала з прогнозами колишнього міністра внутрішніх справ Дур-ново, який вважав, що «конфлікт із кайзером може привести тільки до соціальної революції у самих крайніх формах і до повної анархії». Оголошення війни поклало початок шести рокам потрясінь, які завершилися такими радикальними перетвореннями, яких не випробовувало в такий короткий термін ще жодне суспільство.
Розділ ІІІ
Від війни до революції (1914-1917)
І. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ВІЙНІ
1. Ілюзії 1914 р.
1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Як і інші європейські країни, втягнуті у конфлікт, Росія пізнала часи священного єднання - 2 серпня сотні тисяч демонстрантів стеклися до Зимового палацу, щоб навколішки отримати благословення царської пари.
Хвиля германофоби захлеснула країну. Санкт-Петербург був перейменований на Петроград, почалися погроми магазинів, які належали німцям. Зібравшись на одноденну сесію, Державна дума переважною більшістю проголосувала за військові кредити. Утрималися тільки депутати-трудовики та соціал-демократи, в той час як кадети запропонували «відмовитися від міжусобиць до перемоги». Представники нацменшин проголосили «відданість російській державі та народу». Для російської буржуазії, захопленої ідеями панславізму й націоналізму, ця війна була боротьбою не тільки в підтримку «молодшого сербського брата», але й за економічне звільнення від німецького засилля. Крім того, перемога над турками, які діяли в союзі із центральноєвропейськими державами, відкрила б, нарешті, вільний вихід у Середземне море. Таким чином, питання честі й національного інтересу йшли в цій війні рука об руку.
Мобілізація десятка мільйонів чоловіків не викликала серйозних проблем. Кількість дезертирів була мінімальною. Страйковий рух різко пішов на спад (35 тис. страйкуючих за п'ять останніх місяців 1914 р.).
Представники ліберальної інтелігенції запропонували державній владі допомогу, яку цар прийняв. Так сформувалися Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам під головуванням князя Г.Львова та Всеросійський союз міст, який об'єднав десятки муніципалітетів, що прагнули надати гуманітарну допомогу сім'ям солдат і жертвам війни. Символом патріотичного руху стало проголошення сухого закону. Держава відмовлялася від значного джерела прибутків, а піддані, підпорядкувавши все єдиній меті - перемозі, пожертвували одним із небагатьох задоволень.
У перші місяці війни дії Російської армії принесли деякі надії. У виконання угоди з Францією генеральний штаб Російської армії розгорнув у встановлені терміпн наступ проти Німеччини. Захоплені зненацька в Гумбінені, у Східній Пруеії, німці були вимушені внести корективи до плану Шліфена, зняти війська із Західного фронту, що допомогло французам виграти битву поблизу Марни. Завдяки цій підмозі і вдалому маневру німці отримали велику перемогу 27 серпня при Танненберзі, у Східній Прусії. Російська армія залишила там біля 100 тис. полонених, але все ж відійшла в бойовому порядку.
Невдача при Танненберзі компенсувалася успішними діями проти австрійців. У вересні - жовтні російські війська зайняли половину Галичини. На початку 1915 р. їм ще вдавалося стримувати атаки німецьких військ у Східній Прусії. Тим часом у війну на стороні центрально-європейських держав вступила Туреччина, що призвело до найсерйозніших наслідків: закриття Босфору та Дарданел майже повністю відрізало Російську імперію від світового ринку (відтепер імпорт ішов тільки через Архангельськ і Владивосток) і поставило Росію в умови економічної блокади.