1. Дискусія про основні напрями

Повернення до мирного життя передбачало, передусім, відновлення еко­номіки та її переорієнтацію на мирні цілі. Нанесені війною людські й матері­альні втрати були дуже важкими. їх масштаб визначався не тільки жорстокі­стю нацистів по відношенню до населення, що складалося, на їх думку, з пред­ставників нижчих рас, грабежем величезних територій, що знаходилися під німецькою окупацією в окремих випадках до трьох років, але й помилками радянського командування, які привели до загибелі й полону мільйонів сол­дат. Відносно людських втрат підсумок війни може бути визначений тільки приблизно, шляхом зіставлення різних статистичних викладень. Відмовляю­чись, як і раніше, від публікації докладних даних, радянські власті останнім часом оцінюють загальні втрати убитими приблизно в 27 мли. чоловік. Це число включає в себе солдат і офіцерів діючої армії, військовополонених, осіб, відправлених на примусові роботи, і жертви серед цивільного населення. У 1946 р. населення СРСР (172 мли. жителів) ледве перевищувало рівень 1939 р. напередодні включення до Радянського Союзу територій з населенням біля 23 мли. чоловік. Втрати становили шосту частину активного населення, в якому частка жінок після війни досягла 56%.

Втрати в економічному потенціалі були підраховані більш точно: 32 тис. зруйнованих підприємств, 65 тис. км виведених з ладу залізничних шляхів, скорочення поголів'я коней па 50%, свиней - па 65%, великої рогатої худоби - на 20%. 35 мли. чоловік залишилися без даху внаслідок руйнування 1700 міст і селищ, 70 тис. сіл. У вересні 1945 р. сума прямих втрат, заподіяних вій­ною, була оцінена в 679 млрд. рублів, що в 5,5 разів перевищувало націона­льний прибуток СРСР в 1940 р.

Крім величезного руйнування війна обумовила повну перебудову народ­ного господарства на військовий лад, а її закінчення - необхідність нових зусиль для його повернення до умов мирного часу. З цим було пов'язане і глибоке перетворення суспільства, яке протягом деякого часу відчувало, як і на початку 30-х рр., етап підвищеної мобільності, сприятливий для соціаль­ного просування багатьох її членів. Суспільні зміни виявилися передусім в оновленні робітничого класу, збільшенні притоки жінок в народне господарство, в пріоритеті технічної і професійної компетентності навіть за раху­нок політичної «правовірності» (особливо для військових і господарських керівників).

В економічних відносинах війна привела до деякого обмеження волюн­таристської практики: контроль держави над різними формами вільного рин­ку був дещо послаблений; як ласлідок, в районах, що уникли окупації, підви­щилися прибутки сільських жителів; заохочувалося дрібнотоварне виробни­цтво. Пом'якшення заходів економічного примушення, безсумнівно, зіграло свою роль у патріотичному єднанні, яке дозволило режиму витримати ви­пробування війною. Повернення до мирних умов передбачало необхідність не тільки відновлення економіки, але й вибору шляхів цього процесу: чи під­тримати напрями еволюції, що намітилися у час війни або ж відкинути їх і повернутися до моделі розвитку 30-х рр.

Ці найважливіші питання стали предметом напруженої дискусії при роз­гляді в 1945-1946 рр. проекту четвертого п'ятирічного плану. Дискусія завер­шилася перемогою прихильників повернення до довоєнної моделі економіч­ного розвитку. На вибір шляхів відновлення економіки істотно впливала оцінка міжнародного стану. Серед прихильників більш урівноваженого еко­номічного розвитку, деякого пом'якшення волюнтаристських методів були такі різні люди, як А.Жданов, секретар ЦК ВКП(б); М.Вознесенський, голо­ва Держплапу; М.Родіопов, голова Ради Міністрів РРФСР. На їх думку, з установленням миру капіталістичні країни повинні були відчути жорстоку економічну і політичну кризу. Враховувалася іі можливість конфлікту між імперіаііісгпч пі їм 11 державами через переділ колоніальних імперій, - конфлі­кту, в якому насамперед зі ткнулися о СІ 1ІЛ та Вели кобрі і та пі я. Через деякий час це бачення міжнародних підноснії може зда гпся неймовірним, але н кон­тексті Ялтинської конференції, де Рузвельт рішуче висловився проти британ­ського колоніалізму, воно сприймалося радянськими людьми, вихованими на вірі в «міжімперіалістичні протиріччя», як більш або менш реалістичне. Згідно з цим баченням, для СРСР не існувало в той момент ніякої загрози з боку «фронту» західних держав. Крім того, Радянський Союз мав у своєму розпорядженні реальні можливості для маневру, оскільки міг виступити як рийок збуту для економіки капіталістичних країн, охоплених кризою. На такого роду міркуваннях засновувалася, наприклад, пропозиція Молотова, стосовно зобов'язання замовити в США товари на 6 млрд. долл. в обмін на визнання Люблінського комітету. В умовах відносно сприятливого міжна­родного клімату не було ніякої необхідності продовжувати політику приско­реного розвитку важкої промисловості.

Навпаки, прихильники повернення до моделі економічного розвитку 30-х рр., серед яких головну роль грали Маленков та Берія, підтримані кері­вниками важкої промисловості, посилалися на дослідження економіста Є.Варги, який в грудні 1944 р. почав публікацію важливих фрагментів своєї праці, присвяченої проблемам світового капіталізму, спричиненних наслід­ками другої світової війни.

Варга заперечував теорію неминучої кризи капіталізму і підкреслював, навпаки, його чудову здібність до пристосування. Маленков, Берія та їх при­хильники робили з цього висновок про те, що здатність капіталізму справля­тися зі своїми внутрішніми протиріччями робила міжнародне становище дуже тривожним, тим більше що володіння атомною бомбою давало імперіаліс­тичним державам явну військову перевагу над СРСР. При такому погляді прискорений розвиток військово-промислової бази країни являвся абсолют­ним пріоритетом.

Маніпуляція зростаючою міжнародною напруженістю в 1946-1947 рр., утворення фронту консервативних керівників промисловості, неврожай 1946 р., який послужив приводом для посилення контролю над селянством, -ось чинники, які пояснюють невдачу прихильників більш збалансованого розвитку народного господарства і деякого скорочення ролі волюнтарист­ських методів і примусових заходів в економічному житті.