2. Розгром «правої опозиції»

На квітневому пленумі ЦК 1928 р. було висловлене невдоволення полі­тикою продрозкладки, яка знову почалася, що нагадувало про часи грома­дянської війни. На одному із засідань стало відомо також про промисловий саботаж у тресті «Донвугілля» (Шахтинский район Донбасу), де для роботи залучалися буржуазні фахівці і підтримувалися зв'язки із західними фінансо­вими колами. Через кілька тижнів розпочався публічний процес проти 53 чоловік, (останній раз подібний суд відбувся над есерами в 1922 р.). Цей по­казовий процес, якому належало згуртувати комуністів у боротьбі проти опозиціонерів, ухильників та інших ворогів, укріпив міф про «найманих са­ботажників» (услід за ним з'явилися міфи про «куркульську загрозу» і «небезпеку праворуч»). Незважаючи на дуже напружену обстановку, у квітні 1928 р. більшість членів ЦК ще не була готова слідувати за Сталіним. У резо­люціях, прийнятих на пленумі, підкреслювалася важливість ринкових відно­син, засуджувалися перегини по відношенню до заможних селян. Був знехту­ваний законопроект про новий сільськогосподарський Статут, де довічне землекористування дозволялося тільки членам колгоспів. Суперечки між прихильниками і противниками непу велися одночасно в ЦК, Політбюро (де Сталін, підтримуваний Куйбишевим, Молотовим, Рудзутаком і Ворошило-вим, мав у своєму розпорядженні незначну більшість; Калінін коливався, а Риков, Томський і Бухарін складали «праву опозицію») і в установах, що займалися плануванням. Економісти Держплапу розробили план помірного промислового зростання, де темпи накопичення капіталу співвідносилися з темпами зростання сільськогосподарського виробництва в рамках непу. Зі свого боку економісти з ВРНГ на чолі з Куйбишевим запропонували план більш швидкого зростання (135% за п'ять років), заснований головним чи­ном на вірі в ентузіазм радянських людей і па положеннях економіста Стру-міліна, що розробив теорію, згідно з якою «задачею більшовиків було пере­будувати економіку, а не вивчати її. І Іемає такої фортеці, яку більшовики не могли б узяти штурмом... Питання темпів промислового зросту вирішується за допомогою людської волі».

На пленумі ЦК, який відбувся з 4 по 12 липня 1928 р., сталося зіткнення різних точок зору. У промові Сталіна, опублікованій лише через кілька ро­ків, підкреслювалося, що політика непу зайшла у глухий кут, що озлоблення класової боротьби пояснюється все більш відчайдушним опором капіталіс­тичних елементів, що селянству доведеться витратитися на потреби індустрі­алізації. Останнє з цих положень Сталін запозичив у Преображенського, не прийнявши, однак, ні обмовок, ні сумнівів останнього. Проте, у своїх резо­люціях пленум не пішов за Сталіним. Бухарін за його власним висловом «при­йшов у жах» від висновків, які, як вій вважав, доведуть країну до терору, громадянської війни і голоду, був упевнений, що Сталін буде маневрувати з метою добитися переваги на наступному пленумі і вирішив перенести поле­міку в маси. Раніше піхто, навіть делегати VI конгресу Комінтерну (Москва, 17 липня -1 вересня), не були інформовані про розбіжності в керівництві пар­тії. ЗО вересня Бухарін публікує в «Правді» «Замітки економіста», в яких ви­кладає економічну програму опозиції. Згідно з автором статті, криза в країні була викликана ущербністю планування, помилками в політиці ціноутворен­ня, дефіцитом промислових товарів, неефективністю допомоги сільськогос­подарській кооперації. Курс ще можна було змінити, але тільки за рахунок певних поступок селянству (відкриття ринків, підвищення закупівельних цін на хліб, а при необхідності і купівля хліба за кордоном). Таким чином, Буха­рін виступав за повернення до економічних і фінансових заходів впливу на ринок в умовах непу. Створювати колгоспи належало тільки в тому випад­ку, коли вони виявлялися більш життєздатними, ніж індивідуальні господар­ства. Індустріалізація необхідна, але тільки якщо вона буде «науково спла­нована», провести її треба з урахуванням інвестиційних можливостей країни і в тих межах, в яких вона дозволить селянам вільно запасатися продуктами.

Незважаючи на високий науковий рівень, стаття Бухаріна викликала мало відгуків. Тим часом Сталін, передбачливо не розкриваючи імен (хто б повірив, що Бухарін або голова Совнаркому Риков стоять на чолі «небезпе-чеіого ухилу»?), виковував міф про «опозицію праворуч», про небезпечний ухил у партії, кінцева мета якого - створення умов для реставрації капіталіз­му в СРСР. У листопаді 1928 р. пленум ЦК одноголосно засудив «правий ухил», від якого відмежувалися Бухарін, Риков і Томський. І цього разу вони керувалися бажанням зберегти єдність партії. Пригрозивши відставкою, до­бившись незначних поступок, вони все ж в ім'я збереження єдності партії проголосували за сталінські резолюції, які суперечили їх принципам про не­обхідність наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискоре­ній індустріалізації і розвитку величезного соціалістичного сектору в сільсь­кому господарстві. Така поведінка лідерів опозиції, по суті справи, закріп­лювала їх поразку. Взявши фактичну участь в одностайному голосуванні в Політбюро і ЦК, які засудили все ще анонімний «правий ухил» і схваливши нову лінію партії, вони не могли висловлювати свої думки без ризику бути звинуваченими в двоєдушності і фракційності. Протягом кількох наступних тижнів «права опозиція» втратила два бастіони: московську парторганіза-цію, перший секретар якої, прихильник Бухаріна Угланов, був знятий із сво­го поста, і профспілки. VIII з'їзд профспілок, порушивши обіцянку ввести семигодинний робочий день, схвалив сталінські течи про прискорену індуст­ріалізацію. Вплив голови профспілок Томського було значно послаблено введенням у президію п'яти сталіиців (в тому числі Кагановича) і встанов­ленням більш жорсткого контролю Політбюро над керівництвом профспі­лок. Бажаючи попередити можливу угоду між опозиційними угруповання­ми, Сталін, нарешті, вирішився видворити засланого в Алма-Ату Троцького за межі СРСР.

Проте, «ліва опозиція», ослаблена розрізненістю її активістів і розгубле­на у зв'язку з прийняттям нової лінії партії - на перший погляд близької «лі­вій ідеї», - небезпеки більше не являла. Коли Троцький зважився (21 жовтня 1928 р.) закликати комуністів усіх країн на боротьбу з планами Сталіна, По­літбюро, скориставшись цим, звинуватило його в створенні нелегальної «ан-тирадяпської партії». 21 січня 1929 р. Троцький був висланий у Туреччину. У той же день, у п'яту річницю смерті Леніна, Бухарін повторив свою концеп­цію, опублікувавши статтю в «1 Іравді», присвячену «Політичному заповіту Леніна». Він показав різницю між ленінським планом кооперації - «мирним, поступовим і добровільним» внаслідок справжньої «культурної революції» -і сталінським проектом колективізації, заснованим на примушенні. Висно­вок: третьої революції бути не повинно. Призначена, як і «Замітки економіс­та», для обізнаного читача, ця стаття не викликала особливої реакції Сталі­на. А ось повідомлення, які з'явилися наступного дня, що 11 липня 1928 р. мали місце контакти Бухаріна і Сокольникова з Каменевим, значно підірва­ли престиж лідерів опозиції. Тепер вони повинні були пояснюватися перед ЦКК і вислуховувати обвинувачення в «дворушництві» і «фракційності». Квітневий пленум ЦК партії 1929 р. завершив розгром нарешті публічно ви­критої опозиції. У ході його засідання, яке відкинуло останню пропозицію «правих» (дворічний план, задуманий з метою поліпшити становище у сіль­ському господарстві), Сталін в не опублікованій тоді промові затаврував минулі та нинішні помилки Бухаріна: від ного опозиції Леніну в 1915 р. до «підтримки куркуля».

На XVI партконференції (квітень 1929 р.) опозиція вже не виступала про­ти п'ятирічного плану у варіанті, запропонованому ВРНГ, який передбачав колективізацію 20% селянських господарств протягом п'яти років і приско­рену індустріалізацію. Незабаром Бухаріп був знятий з посади головного редактора «Правди», а потім (3 липня) усунений від керівництва Комінтер­ном. На чолі профспілок став Шверник. Риков подав у відставку з поста Го­лови Раднаркому. ЦКК зробила загальну перевірку і чистку рядів партії, яка за кілька місяців призвела до виключення 170 тис. більшовиків (11% партск-ладу), причому третина з них - із формулюванням «за політичну опозицію лінії партії». Протягом літа 1929 р. проти Бухаріна та його прихильників розгорнулася рідкісна за своєю силою кампанія в пресі. їх щодня звинувачу­вали у «посібництві капіталістичним елементам» та у «змові з троцькіста-ми». На листопадовому пленумі ЦК повністю дискредитована опозиція під­дала себе публічній самокритиці. Бухарін був виключений із Політбюро.