Післямова

На сторінках навчального посібника перед читачем постала широка — у декілька тисячоліть — панорама пошуків і становлення книжкової форми, постійне вдосконалення якої зумовлене внутрішніми потребами людини: з одного боку — створити зрозумілу й чітку структурну побудову письма, а з іншого — знайти зручний матеріал для письма, функціонально-конструктивні якості якого забезпечували б ідеальну форму для нанесення, збереження та передачі писемної інформації в часі.

Ці потреби й привели людство до винайдення у IV— НІ тисячоліттях до н.е. в Шумері глиняних табличок, у Єгипті — папірусних сувоїв, у Китаї та Індії — «книжок», написаних на бамбукових планках, пальмових листках і шовку, а пізніше — з II cm. до н.е. — до поширення в державах Середземномор'я пергаментного сувою та пергаментної «книги» кодексного типу, яка з II—/// cm. вже нашої ери почала свою велику мандрівку країнами світу.

Писці папірусних і пергаментних сувоїв поступово виробили систему поділу тексту на прямокутні стовпці, між: якими встановлювали певні проміжки, а вгорі та внизу кожної "сторінки" — поля. Ці "сторінки" у сувоях вже мали чітку внутрішню структуру — рядки однакового розміру, рубрикаційну систему та внутрішньотекстові зображення, які ще несміливо, але намагалися проілюструвати зміст. Щоби зручніше користуватися сувоєм, до нього з обох боків прикріплювали дерев'яні ручки-держальця. Окремі сувої мали спеціальні фуіпляри-пенали, а в бібліотечних сховищах вони зберігались у великих овальних скринях-капсулах. До кожного сувою був прикріплений ярлик із назвою твору у вигляді його початкових слів і з порядковим номером. Цей ярлик отримав назву "титулус".

У державах Месопотамії писці глиняних клинописних табличок теж запровадили деякі функціонально-структурні особливості побудови «книги». При комплектуванні табличок із текстом одного твору, які зберігалися в царських бібліотеках

408

Післямова

у спеціальних ящиках, майстри почали користуватися колонцифрою, колонтитулом і системою індексів. Наприклад, ці елементи були використані при записуванні на 12 глиняних табличках народного епосу про подвиги легендарного героя Гільгамеша.

Проте найзручнішим носієм написаного тексту став заснований на конструкції греко-римського диптиха пергаментний кодекс у вигляді зошита, яким легко користуватись у процесі читання і який дає змогу швидко знаходити потрібний текст, гортаючи аркуші. Вже з появою у IV—VI cm. перших давньохристиянських рукописів коптські та візантійські майстри почали розв'язувати такі важливі питання, як структурні — вдосконалення внутрішньої посторінково-просторової побудови тексту й ілюстрацій у рукописі, технологічні — вдосконалення процесів виготовлення книжкових блоків і оправ, естетичні — пошук шрифтової графіки та системи оздоблення.

Текст на сторінках богослужбових рукописів почали писати у два стовпці чіткими та рівними рядками по заздалегідь розграфлених лінійках. Розміри книжкових полів гармонійно узгоджували з розмірами аркушів і текстових стовпців.

Поступово відпрацьовувалася система логічного членування тексту: з VII cm. з'являються проміжки між словами, трохи пізніше — графічні знаки у вигляді червоних крапок або літер, за допомогою яких відокремлювали частину тексту на сторінці; початок окремих фраз стали виділяти червоною літерою або словом, а порожнє місце у кінцевих рядках заповнювали орнаментальними червоними смужками; на початку великих частин тексту малювали заставки та великі ініціальні букви.

Згодом з'явилася й рубрикаційна система: титульні написи на початкових аркушах рукописів над основним текстом, заголовки розділів, частин і глав (пізніше ці заголовки починають оздоблювати).

На сторінках манускриптів стали з'являтися ілюстрації різ)іих розмірів: і великі (формату текстового стовпця), і невеликі (оточені текстом та на книжкових полях). Ілюстрації виконували різні функції: форматні зображення розкривали зміст усієї книги або її розділу, а невеликі, розміщені поряд із текстом — доповнювали його та допомагали читачеві сприйняти зміст конкретних абзаців чи навіть окремих рядків і слів.

У рукописній книзі були відпрацьовані принципи фальцювання пергаментних аркушів (в один, два або три згини) і принципи вибору розміру книги. Були усвідомлені технологічні особливості виготовлення книжкових блоків та конструкцій і оздоблення книжкових оправ.

Майстри книги доби середньовіччя впоралися майже з усіма структурними, технологічними та естетичними питаннями. Вони навіть досить близько підійшли до спеціалізації книги залежно від її функціонального призначення: виготовляли багато оздоблені рукописи для церковнослужбового користування і для заможних покупців, а скромно оздоблені, часто виготовлені з погано обробленої шкіри — для бідніших покупців. Це могли бути духовні, світські, навчальні, науково-популярні рукописи.

Перед середньовічними майстрами рукописів XTV—першої половини XV cm. гостро постало й таке питання, як виготовлення масової дешевої книги. Почалися пошуки тиражування рукописів. За допомогою друкування на папері текстів разом із зображеннями, вирізьбленими на дерев'яних

Післямова 409

дошках, виготовляйся так звані блокові, або ксилографічні книги. Саме вони надихнули європейських майстрів на винайдення нового способу книгодрукування.

Винайдення Йоганном Ґутенберґом у середині XV cm. європейського способу книгодрукування було одним із найвидатніших винаходів в історії людства. Ідею створення «механічного письма», яка витала на той час у багатьох європейських країнах, Й.Ґутенберґ зумів реалізувати на практиці. Він залишив після себе «друкарське мистецтво» майже у закінченій формі: ретельно розроблену технологію тиражування текстової інформації за допомогою отримання відбитків з друкарської форми, складеної з окремих рухомих металевих літер, які заверстувалися разом із гравюрами на дереві; вдало сконструйоване технічне приладдя для відливання ідентичних друкарських літер; конструкцію друкарського верстата; склад типографського сплаву для відливання літер і композиційну структуру друкарської фарби.

Європейська друкована книга інкунабульного періоду, використавши всі функціонально-структурні, конструктивні та художні досягнення рукописної книги, досить швидко набула нових властивостей і якостей. Вона, в свою чергу, почала активно впливати на формування нових естетичних поглядів не тільки в колах збирачів книжок, які ще зневажливо ставилися до друкованої на папері книги і продовжували замовляти писцям пергаментні рукописи, а й серед майстрів рукописів. Згодом переписувачі почали копіювати структуру друків і навіть ретельно дотримуватися суто друкарської естетики, досягаючи друкарської графічності, побудованої на контрасті максимально білого паперу з чорним шрифтом або малюнком.

Вже через два десятиліття після появи 42-рядкової Біблії Ґутенберґа під тиском вимог друкарських технологій почався процес реформування орфографії латинського письма. Друкована книга, яка спочатку була відверто ґотичною, бо орієнтувалася на мистецькі традиції оздоблення манускриптів, уже через 70—80 років стає ренесансною: текст і графічний матеріал у ній верстаються для забезпечення функціональної чіткості — читач повинен досить швидко засвоїти необхідну інформацію.

Винайдення Й. Ґутенберґом книгодрукування вплинуло також: на ефективне формування національних мов у багатьох країнах Європи. Активізується процес перекладу основної церковнослужбової літератури на живі мови. Про це свідчить, насамперед, той факт, що Біблія вже в першій половині XVI cm. була перекладена на рідні мови в багатьох європейських країнах і надрукована великими тиражами — по 2000, а іноді по 3000 і більше примірників. За приклад можна взяти лютерівський переклад Нового Завіту, який у Німеччині за період з 1522 по 1534 pp. витримав 85 перевидань; а повна лютерівська Біблія за 40 років — з 1534 по 1574 pp. — була продана в кількості 100 тисяч примірників.

Збільшення наприкінці XV — у першій половині XVI cm. випуску літератури національними мовами приводить до зміни тематики друкованих видань: поступово зменшується кількість видань богослужбової та теологічної літератури, збільшується кількість друків світського характеру. Наприкінці XVI ст. в європейських країнах видавалося вже 55% книг світського змісту, а у першій половині XVII cm. — 67%. У жорстокій боротьбі ідей гуманізму із середньовічним церковним аскетизмом міцніють національні літератури народів Європи.

410 Післямова

У художньому оформленні європейської книги, майстри якої почали ще наприкінці XV cm. активно відмовлятися від системи поліфонічного оздоблення видань, притаманної Готичній рукописній книзі, в середині XVI cm. запанував новий художній стиль, сформований у добу Відродження. Естетику ренесансної книги повністю опанували строгий чорно-білий «колорит», ксилографічні прикраси рослинного характеру та чіткий лінеарний малюнок.

На початку XVI cm. книговидавець Альд Мануцій зменшив розміри своїх книжок до формату 16 X 10 см. У другій половині XVI cm. формати друків стають ще меншими. А друкарі фірми Ельзевірів (Еолландія, кінець XVI cm.) зробили книгу кишенькового формату справжнім витвором книжкового мистецтва.

Майстри книги протягом усього XVI cm. продовжували вдосконалювати структурну побудову книги: це пошуки і найбільш функціонального верстання текстового та графічного матеріалу на шпальтах, і максимальної читабельності друкарських шрифтів, і більш, логічної посторінково-просторової побудови видання.

Для того щоб читачеві було зручніше працювати з книгою, друкарі вміло вводили такі структурні елементи книги, як пагінація, колонтитули, регістр і сторінку зі змістом видання, включаючи практику підшпальтових виносок, а також1 видавничих коментарів на книжкових полях (маргіналії), цифрову та буквену розбивку тексту на шпальтах (по вертикалі). Усі структурні елементи книги (і текстові, і графічні) заверстувалися на шпальтах видань конструктивно, функціонально та виразно.

Майже до початку XIX ст. у книжковому мистецтві зберігалися основи посторінково-просторової побудови книги, винайдені книжковими майстрами XVI cm. Це і система поділу основного тексту на розділи, які починалися з мальованих або шрифтових шмуцтитулів, та глави, початкові сторінки яких прикрашалися дереворитними заставками, великими оздобленими ініціалами, а останні сторінки — кінцівками;

це і використання невеличких ініціальних літер, коли текст поділявся на дрібніші частини, і шрифтові виокремлення у тексті за допомогою курсиву, і симетричний титульний аркуш, побудований із різнокегельних рядків та видавничої марки, і складні бордюрні обрамлення титульних аркушів і шпальт, які вирізьблювалися на дереві на основі архітектурних форм та виразних взірців декоративно-прикладного античного мистецтва.

Найбільш помітною у друкованій книзі була еволюція шрифтової графіки. Створені у XV—XVI cm. друкарські шрифти антиквеного типу, літери яких конструювалися на основі квадрата, в подальшому отримали назву ренесансна, або стара антиква. Розвиток шрифтової графіки старої антикви був завершений в середині XVI cm. з появою друкарського шрифту, створеного французьким художником книги Клодом Еарамоном. Цей шрифт на довгі роки став зразком для майстрів книги.

В цілому XVI cm. залишило для нас чудові друкарські шрифти старої антикви, які відзначаються помірною контрастністю між: основними та додатковими штрихами й засічками з заокругленнями по кутах. На основі цих шрифтів у багатьох країнах світу створено сучасні шрифтові гарнітури, в тому числі й такі, як латинська (або літературна), кудряшевська, енциклопедична, а також

Післямова 411

гарнітура Лазурського, які активно використовуються сьогодні в українських видавництвах.

Останньої чверті XVI ст. в голландському місті Лейдені виникла книговидавнича фірма родини Лодевейка Ельзевіра (1581). Щоби краще реалізувати свої видання, Ельзевіри пішли на зменшення форматів книг, не скорочуючи при цьому текстового обсягу видань. Спеціально для цих видань словолитник Ерістофер ван Дейк розробив на основі антикви Клода Гарамона шрифти з дуже малим очком: кеглі 6, 7, 8 пунктів. Про ельзевірівські шрифти ходили легенди, що вони відлиті зі срібла. Невеличкі томики цієї фірми купці розвозили по всіх країнах Європи.

У другому десятилітті XVIII cm. англійський художник книги Вільям Кезлон (1720) розробив на основі графіки голландської антикви Крістофера ван Дейка свою друкарську антикву, яка в книгознавчій літературі вважається вже бароковим шрифтом і яка увійшла в історію еволюції друкарських антиквених латинських шрифтів як шрифт перехідного типу: від ренесансної (або старої) антикви до антиквених шрифтів доби класицизму. До перехідної антикви відносять також: друкарські барокові шрифти француза IT єра Фурньє (сорокові роки XVIII cm.), а також: англійця Джона Баскервілла, які були розроблені ним на основі шрифтової графіки антикви його співвітчизника В.Кезлона. У малюнках антиквених літер Дж.Баскервілл підкреслив ще більшу контрастність між основними та додатковими структурними елементами.

У другій половині XVIII cm. француз Франсуа Амбруаз Дідо та італієць Джамбаттіста Бодоні розробили більш контрастні складальні шрифти, з яких і почалася доба розвитку шрифтової графіки класицистичного типу.

Ще наприкінці XVI — на початку XVII cm. з розвитком нової барокової естетики в оздобленні книги техніка мідьориту почала поступово витісняти поздовжню гравюру на дереві (обрізну гравюру). Чіткий і лаконічний характер штрихування обрізної гравюри вже не відповідав естетичним вимогам часу.

У першій половині XVII cm. з'явилися великоформатні видання з гравійованими на міді фронтиспісами, пишні барокові композиції яких складалися з численних алегоричних зображень. Високого професійного рівня набули мідьоритні парадні портрети, обрамлені пишним декором архітектурного характеру. Титульні аркуші складалися великими шрифтами, іноді друкувались у дві фарби — червону і чорну. Одним із найвидатніших художників стилю бароко був фламандський живописець Пітер Пауль Рубенс, у майстерні якого виконувалися мідьоритні ілюстрації для книг фірми Плантенів.

Для видань виготовлялися переважно сторінкові мідьоритні ілюстрації, які було легше вклеювати чи вшивати в книжковий блок. З'явились і мідьоритні аркуші, де поруч із зображеннями вирізьблювали текст; друкувалися навіть книги, повністю створені в техніці мідьориту.

Французька книга з середини XVIII cm. почала переживати нове мистецьке піднесення. Увійшли в моду невеликі видовжені томики з вишуканим декоративним оздобленням у стилі рококо та з численними мідьоритними ілюстраціями еротичного характеру.

«Золотий вік» багато ілюстрованої еротичної книги закінчився разом із падінням французької монархії наприкінці XVIII cm. Пізніше — вже у XX cm. — ці книги стали головною окрасою в бібліотеках багатьох бібліофілів світу.

412

Післямова

Наприкінці XVIII ст. були винайдені нові графічні техніки: літографія і торцева гравюра на, дереві (ксилографія), яку започаткував англійський різьбяр Томас Б'юїк.

Спочатку здавалося, що літографія, яка дала змогу здешевити процес виготовлення друків, витіснить із книги мідьоритну ічюстрацію. Але цього не сталося, бо ілюстрації на літографських ка.ненях, як і мідьорити, друкували на спеціальному щільному папері окремо від тексту, і потій відбитки вклеювали у книжкові блоки.

Технічні особливості торцевої гравюри дали художникам і граверам змогу досить легко створювати складні просторові композиції за рахунок тонких штрихів (різьблення виконувалося штихелями, а не ножами), тому ксилографія дуже швидко витіснила з книги і мідьоритні, і літографські і/іюстрації.

З винайденням європейського способу книгодрукування та з початком демократизації книги почався пошук нової палітурки, яка б відрізнялася від палітурки ґотичних рукописів не лише технікою виготовлення, а й характером оформлення. Протягом трьох століть (XVI-XVIII) у Франції виникло декілька стильових напрямів у палітурному мистецтві. З першої чверті XVI cm. популярності набули оправи паризьких і ліонських палітурників, які згодом стали законодавцями моди у своїй галузі для всієї Європи.

У другій половині XVII cm. друкарська система мір, розроблена П.Фурньє, була вдосконалена відомим французьким книговидавцем Ф.А.Дідо, який ретельно розрахував розмір друкарського пункта на основі розміру королівського фута.

Один друкарський пункт став дорівнювати 1,376 мм. За найбііьший розмір було взято так званий квадрат, який складався з 48 пунктів і становив приблизно 18 мм.

Друкарською системою мір, вдосконаленою Ф.А.Дідо, майстри книги користуються і в наш час.

Перші датовані східнослов'янські кириличні інкунабули — Октоїх і Часослов (1491) — виготовлені у Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. Найбільш відомим книговидавцем кириличних друків у першій половині XVI cm. був білорус Франциск Скорина.

Початок кириличного книгодрукування на споконвічних українських землях пов'язаний із діяльністю Івана Федорова. Саме він у старовинному українському місті Львові надрукував першу в Україні кириличну книгу — Апостол (1574).

Основними осередками кириличного книгодрукування XVI—XVIII ст. на Заході України були Львів, Унів, Почаїв, Острог, а на Сході — Київ і Чернігів.

У другій половині XVII — на початку XVIII cm., коли в Україніста Росії виникла гостра потреба в навчальній літературі, видання, які були надруковані кириличним півуставом, вже виглядали архаїчно: світські книги нагадували за своєю структурою церковнослужбові видання. Тому за наказом російського царя Петра І була створена і затверджена гражданська абетка, рисунок літер якої базувався на поєднанні графіки голландської антикви та кращих, зразків гражданського письма кінця XVII — початку XVIII cm.

На початку XIX cm. розвиток гражданського книгодрукування в Україні пов'язаний з виникненням університетів у Харкові (1804) та Києві (1834), при яких активно запрацювали університетські друкарні.

Післямова 413

Жодного друкарського стану ґутенберґівських часів не збереглося, а найдавніше дереворитне зображення стану, опубліковане в книзі «Танок смерті» (Ліон), датується 1499 роком.

Декілька друкарських станів, які дійшли до нашого часу (а їх налічується в різних музеях 61), виготовлені в останній чверті XVI cm. А у 1607 р. в книзі архітектора Вітторіо Дзонко з Парми, присвяченій конструюванню різноманітних механізмів, уперше вміщено технічні параметри друкарського стану.

Протягом 350 років — майже до середини XIX cm. — технологія друкарських процесів, розроблена Йоганном Ґутенберґом, не зазнала суттєвих змін.

Удосконалення друкарського верстата і технологи друкування йшло не тільки за рахунок механізацй окремих процесів, які виконувалися вручну, але й за рахунок заміни дерев'яних частин металевими.

Поява друкарського суцільнометалевого верстата забезпечила значне збільшення тиражності видань.

Глибокі соціальні зміни в суспільстві середини XVIII — початку XIX cm., які сталися внаслідок Великої французької буржуазної революції, а також: прогрес науки і техніки, пов'язаний із бурхливим розвитком капіталістичних відносин, вимагали від поліграфічного виробництва більших потужностей. Наприкінці XVIII cm. француз Луї Робер завдяки винаходові папероробної машини здійснив переворот у виробництві паперу, що пізніше дало можливість видавцям книг, газет і журналів значно збільшити тиражі своїх видань.

З'являється близько 900 нових газет, виникають сотні видавництв. Перед поліграфією постає завдання: не тільки збільшити, а й прискорити випуск друкованої продукції.

У 1810 р. німецький винахідник Фрідріх Кеніґ (1774—1833) створив першу практично придатну плоскодрукарську машину, швидкість якої становила вісімдесят відбитків за годину. Вдосконаливши цю машину, Ф.Кеніґ 29 листопада 1814 р. надрукував на ній тираж: одного із номерів лондонської газети «Тайме». Винайдення плоскодрукарської машини докорінно змінило поліграфію великого винахідника європейського способу книгодрукування Йоганна Ґутенберґа.

З перших десятиліть XIX cm. книжкова культура, що базувалася на ремісничому характері праці, поступово відмирає. Але майже до середини XIX ст. в європейських країнах зберігається структурно-конструктивна основа посторінково-просторової побудови книги, розроблена і вдосконалена видатними європейськими друкарями XVI— початку XVII cm.