НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра філософських і соціально-політичних наук

Б.Ю. Ростіянов

ІСТОРІЯ

КУЛЬТУРИ

(українознавчі студії)

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Культурологія»

для студентів спеціальності «Менеджмент організацій»

ОДЕСА - 2007

Укладач: Ростіянов Богдан Юрійович, доцент кафедри філософських та соціально-політичних наук ОРІДУ НАДУ при Президентові України, к.філол.н.

Видання затверджене на засіданні кафедри філософських та соціально- політичних наук ОРІДУ НАДУ при Президентові України

“____” ___________ 2007 р., протокол № ___

Навчально-методичний посібник призначений для студентів всіх форм навчання за спеціальністю “менеджмент організацій” і є складовою навчальної програми підготовки фахівців з цієї спеціальності. В книзі визначаються навчально-методичні цілі, методи викладання та оцінювання знань студентів, очікувані результати навчання; міститься перелік необхідних джерел наукової, навчальної, навчально-методичної літератури з дисципліни “Культурологія”; подано виклад основного текстового лекційного матеріалу.

Ростіянов Б.Ю. Історія культури (українознавчі студії): Навчально-методичний посібник для студентів за спеціальністю “менеджмент організацій” . – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – 180 с.

@ Б.Ю. Ростіянов, 2007

@ ОРІДУ НАДУ при Президентові України, 2007

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Актуальність курсу «Культурологія» - у тому, що в період творення національної держави особливого значення набувають проблеми вивчення специфіки національної культури в контексті культури світової. Таке спрямування відповівідає програмі ЮНЕСКО від 1992 р. "Освіта і наука у ХХІ столітті", де йдеться про необхідність синтезувати культурні (насамперед гуманітарні) здобутки людства.

Особливої ваги набуває це зараз, в умовах прискореної глобалізації всіх аспектів суспільного буття (культурних відносин в тому числі), і актуалізації державотворчого начала - з іншого.

Курс лекцій і практичних занять допомагає зрозуміти специфіку творення й утвердження української держави - і тому стане в пригоді тим, хто свідомо бере участь у розбудові нової України, хто відчуває себе державником, а не спостерігачем. Адже культура - життєдайна складова державності.

За останні півтора десятиліття вийшло з друку чимало цінних видань про розвиток культури України. Це праці І.Крип'якевича, І.Огієнка, М.Поповича, П.Кононенка та ін. - з одного боку. З іншого - не можна не помічати сучасних негараздів у культурному житті: загальнокультурного занепаду, руйнації сільських центрів культури, трансформації міських культурних центрів у напівкримінальні збіговиська, нестачі коштів для підтримки бібліотечної і музейної галузі, нарешті - катастрофічного зниження рівня культурної свідомості взагалі (не кажучи вже про національну).

Мета навчальної дисципліни: кореляція культурного світогляду студентів, підвищення внутрішнього рівня національної свідомості й самосвідомості особистості.

Навчальні цілі:

- розуміння специфіки науково-навчальної дисципліни "культурологія";

- вміння застосовувати набуті знання у практичному житті та діяльності;

- накопичення аналітичної інформації щодо історії української культури в контексті світової.

Навчальні результати.

По засвоєнні програми дисципліни студенти мусять:

- вільно орієнтуватися в культурознавчій термінології;

- знати й чітко розмежовувати етапи розвитку світової культури - і української в її контексті.

Оцінювання рівня знань студентів проводиться відповідно до наступних критеріїв:

- результати спільної праці у робочій групі;

- результати індивідуальної підготовки;

- робота з рекомендованою літературою.

Викладач для оцінювання навчальних досягнень застосовує:

1) поточне оцінювання (семінарські заняття, контрольні роботи);

2) підсумкове оцінювання (іспит).

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ.

Вивчення культуро- та українознавчих дисциплін залишається перспективним напрямом розвитку гуманітарної наукової галузі. Українознавство як таке є синтетичною наукою, що сформувалася у 90-ті роки ХІХ ст. Творцями українознавтва справедливо вважаються М.П.Драгоманов і М.С.Грушевський. Драгоманов запропонував сам термін на позначення нової науки (спочатку він звучав як "україновідання" і розглядався як ділянка слов'яновідання - дуже популярної в Російській імперії ХІХ ст. науки). Грушевський надзвичайно сприяв розповсюдженню, популяризації як терміна "українознавство", так і науки, що ним позначалася. М.С.Грушевський відкриває 1902 року курси українознавства у Львові (а також відділ українознавства в бібліотеці Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка - НТШ - також у Львові). Але М.Драгоманов і М.Грушевський по-різному, навіть суперечливо ставилися до нової, відкритої ними дисципліни. Драгоманов розумів україновідання як гуманітарну науку, до складу якої мають входити літературо- і мовознавство, фольклористика, етнографія та інші історичні науки. Грушевський наполягав на тому, що українознавство має синтетично охоплювати всі науки, які досліджують буття українського народу.

Період 1917 - 1920 рр.: часи Великої Жовтневої, Української революцій, Громадянської війни, а також період 1923 – 33 (роки "активної українізації" або "коренізації") надзвичайно сприяли науковому ї освітньому поширенню українознавства. У 20-ті рр. не в одній резолюції ЦК КП(б)У, як і не в одному декреті Раднаркому знаходимо такі вказівки:

- "Переглянути програми радпартшкіл і шкіл політграмоти для збільшення годин на українознавство", або:

- "Організувати для керівних членів партії курси українознавства" тощо.

Ключовими поняттями українознавства є етнотопонім "Україна", етнонім "українці" та етноприкметник "український". Основою сучасного розуміння українознавства є історія української культури в контексті світової. "Природно, що з ХІХ - ХХ століть українство уже можна було вивчати лише в світовому масштабі та в сукупності усіх сфер культури. Культуру ж - не лише в її специфічних розгалуженнях, а й як національну філософсько-естетичну цілісність, що її М.Грушевський трактував як систему універсальну",- зазначає П.П.Кононенко, заперечуючи тим, хто висловлює сумнів у дотичності українознавства і культури [ 5, с.142].

Існують три методологічні підходи до вивчення українознавства. Перший - сумативний - зародився у І половині ХІХ ст. - тоді, коли українці стають об'єктом рефлексії (тобто цей підхід передував виникненню українознавства і фактично підготував це виникнення). Він являв собою суму знань про Україну і містився у роботах М.Максимовича, В.Антоновича, П.Куліша та ін. Другий - міждисциплінарний - формується у І половині ХХ ст. і в узагальненому вигляді постає в Енциклопедії українознавства (1949) за ред.В.Кубійовича. Третій, сучасний, інтегративний - поєднує в собі кращі риси першого ("сума знань") і другого ("система знань") підходів; міститься в українознавчих працях П.Кононенка - директора Інституту українознавства НАНУ. П.Кононенко виділяє такі концентри українознавства:

1) Україна - етнос;

2) Україна - природа (екологія);

3) Україна - мова;

4) Україна - історія;

5) Україна - нація;

6) Україна - держава;

7) Україна - культура.

П. Кононенко зазначає: "Урок історії свідчить: стан українознавства, як і стан української культури, впродовж віків прямо залежав від стану української державності. (...) Українознавство має своїм об'єктом Україну в єдності всіх чинників буття і свідомості, а сферу культури треба відносити не лише до творчих професій, явищ "другої" природи (...), а й до культури державного управління" [5, с.142].

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ.

За своїм змістом навчальна програма курсу передбачає вивчення розділів, з яких формуються три складові: загальна, функціональна та галузева.

Зміст навчання за загальною складовою передбачає набуття та вдосконалення науково-практичних знань студентів у галузі культурології, історії української та світової культури, проблем становлення і розвитку українознавства як науки, вивчення особливостей української етнопсихології та фольклористики.

Зміст навчання за функціональною складовою передбачає здобуття додаткових знань і умінь відповідно до професійних вимог, що ставляться до управлінців-менеджерів.

Зміст навчання за галузевою складовою передбачає набуття практичних знань з культурології. Заняття проводяться з урахуванням фахових інтересів студентів, адаптуються до їхніх потреб. Викладання курсу сприятиме вдосконаленню іміджу студента, а відтак - й іміджу установи, яку він репрезентує; це сприятиме в свою чергу оптимізації інтелектуально-емоційної та професійної самореалізації.

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Денне відділення

Всього – 81 година

Лекції – 32 години

Практичні – 16 годин

Сам.робота – 33 години

Заочне відділення

Всього – 81 година

Лекції – 4 години

Практичні – 4 години

Сам.робота – 73 години

Денне відділення

№ теми	Назва розділу і теми занять	Форма проведення заняття	Кількість год.
1.	Вступ. Предмет дослідження, методологія і методика культурології. Українознавство і культура Розділ 1. Основи теорії культури. Зміст і еволюція поняття "культура"	Лекція Сам.роб Сам.роб	4 6 6
2.
3.	Соціокультурна трансформація українського суспільства: 1990-ті рр. Методологічні основи культурології	Лекція Сам.роб	2 6
4.
5.	Історичний аналіз культурологічних концепцій Розділ 2. Історія світової культури. Культура первісного суспільства	Лекція Сам.роб	4 6
6.
7.	Культура рабовласницького суспільства Культура Стародавньої Греції	Лекція Сам.роб	4 6
8.
9.	Культура Риму Культура Візантії Культура Середньовіччя	Сам.роб	3
10.
11.
12.	Культура епохи Відродження Культура доби Реформації Культура періоду Просвітництва	Практ.	2
13.
14.
15.	Культура періоду "вільної конкуренції"	Практ.	2
16.	Модернізм в європейському мистецтві Культура США в контексті формування американської нації Культура новітньої істричної доби і криза цивілізації Розділ 3. Історія української культури Українська національна символіка як чинник культури	Лекція	6
17.
18.
19.
20.	Історія народної освіти в Україні	Практ.	2
21.	Історія української журналістики	Практ.	2
22.	Радіомовлення і телебачення в Україні Українська видавнича справа Бібліотеки і музеї України Історія клубної справи в Україні Пам'ятники історії та культури України	Лекція	6
23.
24.
25.
26.
27.	Етапи історії розвитку української мови Лінгвоцид щодо української мови	Практ.	2
28.
29.	Розвиток української дореволюційної літератури Шляхи розвитку української літератури після 1917 р	Практ.	2
30.
31.	Українська архітектура Образотворче мистецтво України Історія української музики Український театр	Лекція	6
32.
33.
34.
35.	Українське кіно	Практ.	2
36.	Українська народнопоетична творчість Українська національна ідея як культурне явище	Практ.	2
37.