- •1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України
- •1.1. Початок формування людської цивілізації на території України
- •Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. Років тому)
- •1.2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •Кіммерійці
- •Сармати
- •Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3. Східні слов'яни в VI—XI ст. Етногенез слов'ян
- •Венеди, анти, склавини
- •Суспільний розвиток східних слов'ян
- •2. Київська Русь
- •2.1. Походження Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
- •2.3. Піднесення й розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
- •2.4. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
- •2.5. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга
- •2.6. Політичний устрій
- •2.7. Соціально-економічний розвиток
- •2.8. Етнічний розвиток
- •2.9. Охрещення Русі
- •2.10. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі
- •2.11. Походження та суть національного символу — тризуба
- •3. Галицько-Волинська держава - спадкоємиця Київської Русі
- •3.1. Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •3.2. Роль Галицько-Волинського - князівства в історії української державності
- •4. Українські землі у складі Литви та Польщі
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •4.3. Люблінська унія
- •4.4. Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі
- •4.5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.
- •4.6. Церковне життя. Берестейська унія
- •4.7. Культура України в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення українського козацтва
- •5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •5.2. Запорозька Січ
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
- •6. Українська національна революція
- •6.1. Причини, характер, періодизація
- •6.2. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави
- •6.4. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства
- •6.5. Боротьба за возз'єднання Української держави ; (червень 1663 — вересень 1676 р.)
- •7.Україна наприкінці XVII —у XVIII ст.
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •7.2. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •7.3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.4. Соціально-економічний розвиток наприкінці : XVII—у XVIII ст.
- •7.5. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •8. Україна в першій половині хіХст.
- •8.1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії
- •8.2. Суспільні рухи
- •8.3. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
- •8.4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •9.Україна в другій половині XIX ст.
- •9.1. Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна
- •9.2. Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст.
- •Народницький рух
- •Соціал-демократичний рух
- •Ліберальний рух
- •Національний рух
- •9.3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період
- •9.4. Українська культура в другій половині XIX ст.
- •10.Україна на початку XX ст.
- •10.1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.
- •10.2. Національний рух на початку XX ст.
- •10.3. Україна в роки першої російської революції 1905—1907 pp.
- •10.4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р.)
- •10.5. Західноукраїнські землі в другій половині XIX— на початку XX ст.
- •10.6. Українські землі в роки Першої світової війни
- •10.7. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст.
- •11.Українська національно-демократична революція (1917-1920)
- •11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •11.2. Проголошення автономії України
- •11.3. Проголошення в Української Народної Республіки. І Війна Радянської Росії проти унр
- •11.4. Гетьманат п. Скоропадського
- •11.5. Директорія унр
- •11.6. Західноукраїнська Народна Республіка
- •11.7. Політика радянської влади в Україні 1919 р.
- •11.8. Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 pp.
- •11.9. Радянсько-польська війна та Україна
- •12. Україна в складі срср (1922—1939)
- •12.1. Усрр на початку 20-х років
- •12.2. Нова економічна політика
- •12.3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності
- •12.4. Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні риси, особливості, наслідки
- •12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 pp.
- •Наслідки суцільної колективізації
- •12.6. Культурне будівництво в 20—30-х роках
- •12.7. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •12.8. Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср
- •13. Західноукраїнські землі в 20—30-х роках
- •13.1. Українські землі в складі Польщі
- •13.2. Українські землі в складі Румунії
- •13.3. Українські землі в складі Чехословаччини
- •14. Україна в роки Другої світової війни (1939—1945)
- •14.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
- •14.2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа
- •14.3. Входження західноукраїнських земель до складу срср
- •14.4. Напад Німеччини на срср, невдачі Червоної армії в боях на території України 1941—1942 pp.
- •14.5. Місце України в планах фашистів
- •14.6. Встановлення фашистського окупаційного режиму
- •14.7. Радянський партизанський рух на окупованій території України
- •14.8. Збройна боротьба формувань оун—упа -в 1941—1944 pp.
- •14.9. Визволення України
- •15. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років
- •15.1. Повоєнні адміністративно - територіальні зміни
- •15.2. Зовнішньополітична діяльність урср
- •15.3. Особливості процесу відбудови народного господарства України
- •15.4. Рівень життя та побуту населення
- •15.5. Радянізація західних областей України
- •15.6. Боротьба оун—упа з радянською репресивною машиною
- •15.7. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»
- •15.8. Культурно-ідеологічні процеси в Україні
- •16. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
- •16.1. Суспільно-політичне життя та політична боротьба в урср
- •16.2 Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
- •16.2. Соціально-економічний розвиток України
- •16.3. Духовне життя в Україні основні тенденції та характерні риси
- •17. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965—1985)
- •17.1. Соціально-економічний розвиток урср
- •17.2. Суспільно-політичне життя: «стабілізація» і закритість
- •17.3. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат
- •17.4. Дисидентський рух
- •18. Україна і процес перебудови в срср (квітень 1985 — серпень 1991 р.)
- •18.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
- •18.2. Етапи перебудови та її наслідки для України
- •IV етап (травень 1989 — лютий 1990 р.) — розмежування, консолідація та протистояння політичних сил.
- •19. Україна на шляху незалежності
- •19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу
- •19.2. Становлення владних структур
- •19.3. Конституційний процес
- •19.4. Формування багатопартійності
- •II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):
- •III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):
- •19.5. На шляху творення національної економіки (1991 — перша половина 1994 р.)
- •19.6. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994—2000 р.)
- •19.7. Специфіка взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду
- •19.8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури
- •19.9. Характерні риси релігійного життя
- •19.10. Роль національної ментальності в житті суспільства
- •19.11. Формування концепції зовнішньополітичного курсу
- •19.12. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
- •19.13. Західний напрям зовнішньої політики
- •19.14. Україна та снд
- •19.15. Відносини України з державами снд
19.3. Конституційний процес
Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. стала не тільки поштовхом для конституційних змін, а й політико-правовою основою концепції нової Конституції України, ухваленої Верховною Радою в травні 1991 р. Проте життя внесло серйозні корективи в розвиток конституційного процесу. Проголошення 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України, який було підтверджено грудневим референдумом, кардинально змінило ситуацію — значна частина положень названої концепції вже не відповідала реаліям і втратила свою актуальність. Виникла нагальна потреба нових підходів до розбудови правового поля.
Активне державотворення можна було розгортати лише за умови створення відповідної законодавчої бази, а цей процес надзвичайно ускладнювався відсутністю самостійної національної правової системи. Правова система Української РСР базувалася на двох далеко не рівноцінних основах: загальносоюзному законодавстві та власному українському. Республіканські кодекси здебільшого калькували загальносоюзні юридичні норми. За підрахунками фахівців, до проголошення незалежності України на її території суспільні відносини, наприклад у народногосподарській сфері, на 80% регулювалися союзним законодавством. Якщо брати загалом всі сфери правового регулювання, то цей показник становив майже 90%.
Дві спроби зрушити з місця конституційний процес — винесення на всенародне та громадське обговорення в 1992—1993 pp. двох варіантів проекту Конституції України — закінчилися невдачею: Верховна Рада не затвердила жоден з них. Це пояснюється відсутністю чіткої концепції реформування та науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільного і державного устрою; боротьбою навколо законодавства різних політичних сил; опором певних суспільних верств, не зацікавлених у чіткій визначеності та регламентації суспільних відносин.
Під час обговорення варіантів нової Конституції основна боротьба точилася навколо проблеми розподілу владних повноважень. Верховна Рада не погоджувалась із двопалатною структурою майбутнього парламенту. Крім того, ліва більшість парламенту виступила проти положень проекту нової Конституції щодо сильної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування та ін. Фактично ліві погоджувалися лише на косметичні зміни в обмін на збереження принципових положень чинної Конституції України 1978 р.
Безкомпромісна позиція прихильників збереження радянської системи, з одного боку, та прибічників парламентської, президентської чи президентсько-парламентської — з іншого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмувала конституційний процес, внаслідок чого чинною залишилася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено понад 200 поправок.
Після того, як Президентом України став Л. Кучма, було створено нову Конституційну комісію, робота якої через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж не відзначалася особливою продуктивністю. Намагаючись активізувати конституційний процес, Президент 2 грудня 1994 р. виніс на розгляд Верховної Ради проект «Конституційного закону України про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Ця ініціатива не була підтримана Верховною Радою і ще більше посилила напруження між гілками влади. Потрібен був компроміс. Ним і став узгоджений після тривалого обговорення Конституційний договір, схвалений Верховною Радою 8 червня 1995 р. Цей документ дещо обмежував повноваження Верховної та місцевих рад, водночас розширював нормотворчі та адміністративні функції Президента та Уряду. Незважаючи на певні недоліки, Конституційний договір створив умови для активізації конституційного процесу.
Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою в червні 1996 p., коли Верховна Рада розглядала її проект у другому читанні. Каменем спотикання стали проблема російської мови, державна символіка і питання власності. Позиції протидіючих сторін примирити не вдалося, і у ході конституційного процесу знову склалася патова ситуація. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливе, Рада національної безпеки при Президентові України та Рада регіонів рекомендували Л. Кучмі оголосити Всеукраїнський референдум з питання затвердження Конституції. Відповідно до рекомендацій Президент видав Указ, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади, знову розпочалися пошуки компромісу. Робота п'яти узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу республіки Крим, державної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) дала свої наслідки. 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України.
Прийняття Конституції України завершило процес становлення політичної системи республіки як цілісного організму з більш-менш чіткою визначеністю структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв'язку. Нова Конституція, з одного боку, фіксує та регламентує те, що існує в реаліях (ст. 4. стверджує, що в Україні існує єдине громадянство, а ст. 5 — що Україна є республікою), з іншого — є своєрідною юридичною програмою нашої країни, яка визначає та стверджує головні принципи та цілі майбутнього розвитку державотворчого процесу (ст. 1 Конституції України акцентує: «Україна є суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова держава»). Таке поєднання в юридичному акті реалій та перспектив закладає правові основи для стабільної, безболісної трансформації політичної системи, створює сприятливі умови для динамічного, поступального розвитку суспільства.
З прийняттям Конституції конституційний процес не завершується. По-перше, потрібно провести копітку роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. По-друге, з розвитком держави та суспільства виникатиме нагальна потреба в змінах, доповненнях та додатках до існуючого основного закону держави. Тому після прийняття Конституції законотворчість розгорнулася у двох напрямах — підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базуються на новому основному законі, та трансформація або відміна законів, затверджених до червня 1996 р.
Нині законодавча база України ще переживає період становлення. Протягом 1990—1998 pp. прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів, серед них декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законом. Абсолютну більшість становлять закони України, прийняті після проголошення державного суверенітету України. Різні сфери суспільного життя вже врегульовано 420 самостійними законами. За ці роки прийнято майже 500 законів про внесення змін до чинного законодавства, понад 200 законів про ратифікацію міжнародних договорів та конвенцій. Зазначимо, що майже дві третини від загальної кількості законодавчих актів прийнято протягом 1994— 1998 pp.
Водночас законодавча база, сформована в Україні, ще не забезпечує повною мірою потреб держави та суспільства в правовому регулюванні суспільних відносин, значна частина яких продовжує регулюватися нормами законодавчих актів колишнього Союзу РСР, а деякі відносини, що виникли в останні роки, взагалі не врегульовані законами України. За експертними оцінками для повного правового регулювання процесів, що відбуваються в державі та суспільстві, необхідне прийняття ще майже 1,5 тис. законів.
Отже, суть конституційного процесу полягає в забезпеченні становлення та розвитку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення. Його розгортання в Україні ускладнювалося відсутністю самостійної національної правової системи; уповільненим формуванням чіткої концепції реформування та науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільного й державного устрою; незавершеністю розподілу функцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади; боротьбою навколо законодавства різних політичних сил; опором певних суспільних верств, не зацікавлених у визначеності та регламентації суспільних відносин. Центральною подією конституційного процесу 1991—2000 pp. стало прийняття нової Конституції України — законодавчого акта, який визначив базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи та обов'язки громадян. Затвердження основного закону держави створює юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти, переходу українського народу до цивілізованого способу життя.