- •1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України
- •1.1. Початок формування людської цивілізації на території України
- •Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. Років тому)
- •1.2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •Кіммерійці
- •Сармати
- •Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3. Східні слов'яни в VI—XI ст. Етногенез слов'ян
- •Венеди, анти, склавини
- •Суспільний розвиток східних слов'ян
- •2. Київська Русь
- •2.1. Походження Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
- •2.3. Піднесення й розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
- •2.4. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
- •2.5. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга
- •2.6. Політичний устрій
- •2.7. Соціально-економічний розвиток
- •2.8. Етнічний розвиток
- •2.9. Охрещення Русі
- •2.10. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі
- •2.11. Походження та суть національного символу — тризуба
- •3. Галицько-Волинська держава - спадкоємиця Київської Русі
- •3.1. Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •3.2. Роль Галицько-Волинського - князівства в історії української державності
- •4. Українські землі у складі Литви та Польщі
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •4.3. Люблінська унія
- •4.4. Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі
- •4.5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.
- •4.6. Церковне життя. Берестейська унія
- •4.7. Культура України в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення українського козацтва
- •5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •5.2. Запорозька Січ
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
- •6. Українська національна революція
- •6.1. Причини, характер, періодизація
- •6.2. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави
- •6.4. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства
- •6.5. Боротьба за возз'єднання Української держави ; (червень 1663 — вересень 1676 р.)
- •7.Україна наприкінці XVII —у XVIII ст.
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •7.2. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •7.3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.4. Соціально-економічний розвиток наприкінці : XVII—у XVIII ст.
- •7.5. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •8. Україна в першій половині хіХст.
- •8.1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії
- •8.2. Суспільні рухи
- •8.3. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
- •8.4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •9.Україна в другій половині XIX ст.
- •9.1. Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна
- •9.2. Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст.
- •Народницький рух
- •Соціал-демократичний рух
- •Ліберальний рух
- •Національний рух
- •9.3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період
- •9.4. Українська культура в другій половині XIX ст.
- •10.Україна на початку XX ст.
- •10.1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.
- •10.2. Національний рух на початку XX ст.
- •10.3. Україна в роки першої російської революції 1905—1907 pp.
- •10.4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р.)
- •10.5. Західноукраїнські землі в другій половині XIX— на початку XX ст.
- •10.6. Українські землі в роки Першої світової війни
- •10.7. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст.
- •11.Українська національно-демократична революція (1917-1920)
- •11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •11.2. Проголошення автономії України
- •11.3. Проголошення в Української Народної Республіки. І Війна Радянської Росії проти унр
- •11.4. Гетьманат п. Скоропадського
- •11.5. Директорія унр
- •11.6. Західноукраїнська Народна Республіка
- •11.7. Політика радянської влади в Україні 1919 р.
- •11.8. Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 pp.
- •11.9. Радянсько-польська війна та Україна
- •12. Україна в складі срср (1922—1939)
- •12.1. Усрр на початку 20-х років
- •12.2. Нова економічна політика
- •12.3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності
- •12.4. Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні риси, особливості, наслідки
- •12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 pp.
- •Наслідки суцільної колективізації
- •12.6. Культурне будівництво в 20—30-х роках
- •12.7. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •12.8. Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср
- •13. Західноукраїнські землі в 20—30-х роках
- •13.1. Українські землі в складі Польщі
- •13.2. Українські землі в складі Румунії
- •13.3. Українські землі в складі Чехословаччини
- •14. Україна в роки Другої світової війни (1939—1945)
- •14.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
- •14.2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа
- •14.3. Входження західноукраїнських земель до складу срср
- •14.4. Напад Німеччини на срср, невдачі Червоної армії в боях на території України 1941—1942 pp.
- •14.5. Місце України в планах фашистів
- •14.6. Встановлення фашистського окупаційного режиму
- •14.7. Радянський партизанський рух на окупованій території України
- •14.8. Збройна боротьба формувань оун—упа -в 1941—1944 pp.
- •14.9. Визволення України
- •15. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років
- •15.1. Повоєнні адміністративно - територіальні зміни
- •15.2. Зовнішньополітична діяльність урср
- •15.3. Особливості процесу відбудови народного господарства України
- •15.4. Рівень життя та побуту населення
- •15.5. Радянізація західних областей України
- •15.6. Боротьба оун—упа з радянською репресивною машиною
- •15.7. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»
- •15.8. Культурно-ідеологічні процеси в Україні
- •16. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
- •16.1. Суспільно-політичне життя та політична боротьба в урср
- •16.2 Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
- •16.2. Соціально-економічний розвиток України
- •16.3. Духовне життя в Україні основні тенденції та характерні риси
- •17. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965—1985)
- •17.1. Соціально-економічний розвиток урср
- •17.2. Суспільно-політичне життя: «стабілізація» і закритість
- •17.3. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат
- •17.4. Дисидентський рух
- •18. Україна і процес перебудови в срср (квітень 1985 — серпень 1991 р.)
- •18.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
- •18.2. Етапи перебудови та її наслідки для України
- •IV етап (травень 1989 — лютий 1990 р.) — розмежування, консолідація та протистояння політичних сил.
- •19. Україна на шляху незалежності
- •19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу
- •19.2. Становлення владних структур
- •19.3. Конституційний процес
- •19.4. Формування багатопартійності
- •II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):
- •III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):
- •19.5. На шляху творення національної економіки (1991 — перша половина 1994 р.)
- •19.6. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994—2000 р.)
- •19.7. Специфіка взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду
- •19.8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури
- •19.9. Характерні риси релігійного життя
- •19.10. Роль національної ментальності в житті суспільства
- •19.11. Формування концепції зовнішньополітичного курсу
- •19.12. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
- •19.13. Західний напрям зовнішньої політики
- •19.14. Україна та снд
- •19.15. Відносини України з державами снд
14.5. Місце України в планах фашистів
Ще задовго до початку Другої світової війни Україна и ходила в орбіту колоніальних планів кайзерівської Німеччини. Брестський мир 1918 р. став серйозним кроком на шляху практичної реалізації цих експансивних планів. І хоча поразка в Першій світовій війні позбавила Німеччину всіх її завоювань, думка про реванш, про світове панування ніколи не вмирала в реакційних колах у міжвоєнний період. Ця тенденція особливо посилюється ;І появою на німецькій політичній сцені Гітлера і фашистської партії. Для розробки зовнішньополітичної стратегії націонал-соціалізму 1934 р. з різницею в декілька місяців було створено зовнішньополітичне бюро НСДАП під керівництвом Розенберга і бюро спеціального уповноваженого з питань роззброєння Ріббентропа.
Українська проблематика займала одне з перших місць у роботі цих установ. Розроблені співробітниками бюро Розенберга основні ідеї і підходи до вирішення «українського питання» певний час мали значний, якщо не визначальний, вплив на офіційний курс третього рейху щодо українських земель. Висунута командою Розенберга концепція «свідомого європеїзму» особливо акцентувала увагу на проблемах Східної Європи. Принципова ідея цієї концепції полягала в тому, щоб роздробити народи регіону за національними ознаками, нацькувати їх один на одного, а потім легко підкорити всю територію Східної Європи. Ось чому Розенберг з самого початку пропагував ідею утворення формально самостійних, але фактично залежних від нацистського рейху держав в Україні та Кавказі, що могли бути створені для протидії ослабленій російській державі з центром у Москві. Ця концепція, очевидно, відповідала поглядам Гітлера в даний період, адже, уявляючи модель майбутнього світового порядку, він наголошував: «У центрі я поставлю Велику Німеччину... (Разом з нею) Австрія, Богемія і Моравія, польський Захід. Блок з сотні мільйонів — неподільний, без жодної тріщини і без чужих націй... Далі — Східний союз: Польща, Балтійські держави, Угорщина, Балканські держави, Україна, Волгаланд, Грузія... Можливо, союз, але не рівноправних партнерів, звичайно, союз допоміжних народів, без армій, без власної політики, без власної економіки».
Очевидно, саме бюро Розенберга відіграло основну роль у постановці та розробці питання про створення «Великої України» як найближчої мети націонал-соціалізму. Проте в другій половині 30-х років відбувається певна еволюція поглядів Гітлера. У цей період він відходить від ідеї створення на тривалий час бодай маріонеткової держави на українських землях, намагаючись використати «українську карту» тільки як зручний козир у складній дипломатичній грі напередодні Другої світової війни. «Якщо я був би пов'язаний з українцями та їхніми політичними планами, — зазначав Гітлер у березні 1939 p., — то у Відні не проголошували б арбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною». Коли ж йому піднесли карту, на якій були позначені кордони майбутньої «Великої України», він відклав її вбік і сказав: «У даний момент усе це ще тільки мрія».
Незважаючи на таку позицію Гітлера, ідея створення під протекторатом Німеччини «Великої України» постійно обговорюється і досліджується в бюро Розенберга. Подібне державне утворення могло стати не тільки ґрунтовною матеріальною базою, а й ефективним засобом тиску, зручним плацдармом для розгортання агресії.
Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у вирішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи. 21 червня 1941 р. Гітлер писав у листі до Мусоліні: «Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому». Ще чіткіше домінування економічних інтересів над політичними міркуваннями простежується в матеріалах наради Гітлера з керівниками рейху, що відбулася 16 липня 1941 р. У відповідь на пропозицію Розенберга дозволити в Україні певний культурний розвиток, деякий потяг до незалежності, відкрити в Києві університет, Геринг різко відповів: «...ми повинні спочатку думати, як забезпечити себе продовольством, а до всього іншого справа дійде набагато пізніше».
Те, що опонентом Розенберга став Геринг, — не випадковий збіг обставин, адже саме Геринг відповідав за виконання економічної частини плану «Барбаросса», для реалізації якої було створено економічний штаб особливого призначення «Ольденбург», чи «Економічний штаб Ост». За декілька днів до війни штаб «Ольденбург» завершив розробку директив щодо керівництва економікою на території СРСР після його завоювання — так звану Зелену папку Геринга. Центральна ідея директив сформульована досить відверто: «Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей». Безумовно, що одним із головних об'єктів пограбування була Україна. Про це відверто говорив Геринг, виступаючи в Берліні: «Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке». «Зелена папка Геринга» — це, так би мовити, тактичний план економічного грабунку на окупованих територіях, розрахований, головним чином, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стратегічним «Генеральним планом Ост». Цей проект мав на меті дати рекомендації щодо вирішення проблем германізації та колонізації районів Сходу на довгочасну перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум — на повоєнний час. Програма-мінімум мала на меті максимальне використання для успішного ведення війни економічних та трудових ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу. Знищенню підлягали радянські керівні політичні кадри, комуністи, євреї, цигани. Населення, що лояльно ставилося до нацистського режиму, могло існувати, працюючи на завойовників.
Програма-максимум забезпечувала домінування німецької нації на окупованих територіях. Для цього плат кувалося: фізичне знищення слов'янських народів; часткове онімечення «нордичних груп населення», що є у складі СРСР; підрив біологічної сили слов'янських народів («Метою німецької політики щодо населення російської території, — писав у своїх зауваженнях до плану Ост доктор Ветцель, — є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікав* лені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до того, що місце росіян займуть з часом українці»); масові депортації населення (планом передбачалося переселення 65% українців із Західної України до Сибіру); переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС. Цілком очевидно, що «Генеральний план Ост» створювався для того, щоб в інтересах завойовників послідовно, планово, поетапно провести знищення, депортацію, перетасовку мільйонів людей.
Отже, на початку війни проти СРСР у німецьких планах щодо України відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на економічні, а фактично трансформувалася сама модель майбутнього розвитку українських земель. Якщо в довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави — «Великої України», то вже на початку агресії проти Радянського Союзу українські землі розглядалися як бездержавний сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою після знищення значної частини населення, онімечення та колонізації. Ця трансформація не випадкова, вона пояснюється гранично утилітарним, прагматичним підходом німецьких політиків до долі українських земель. Саме тому в планах фашистів у довоєнний період ці землі — козир у дипломатичній грі; у воєнний — матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій; у повоєнний — одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.