Техніка зображення трави.

Існує і стилізована форма зображення трави. В різьбі трава набуває вигляду з трьох билинок, розгорнутих догори віялом.

Техніка зображення тварин.

При зображенні тварин треба домогтися передачі зовнішньої подібності і характеру кожної з тварин. Крім основних вимог щодо заовалювання рисунка, обробки його форм, моделювання, необхідно також звернути увагу на зображення хутра тварин. Для цього досить показати в деяких місцях характер хутра. Зображення його залежить від пози, породи, виду тварини.

Техніка зображення птахів.

Прийоми, що застосовуються при зображення тварин, використовуються і при зображенні птахів. При зображення птахів, особливо при остаточній обробці, слід неабияку увагу приділити розміщенню пір'я на різних частинах тіла: голова, шия, хвіст, крила. При вирізьблювання птахів не завжди можна обмежитися зображенням лише форми пір'я, хвоста, крил, а іноді показати їх забарвлення. Кольори пір'я птахів можна показати за допомогою нанесення окремих характерних штрихів. Наприклад, розпушений віялом хвіст тетерука можна зобразити двома-трьома повздовжніми заглибинами, тонкими штрихами на кожній пір'їні.

Техніка зображення водного простору.

Водний простір річок, озер, невеликих заток, бухт не можна залишати в художньому різьбленні зовсім гладеньким. Тому на їх поверхні можна наносити міліметровою стамескою густу сітку коротких канавок, які створюють враження брижів. Біля стрімких берегів річок, скелястих морських берегів прибій зображують, наносячи півкруглою стамескою відповідної ширини виїмки потрібної глибини, і залишають завихрення півкілець, частина яких розпадається на дрібні крапки, а інша частина потовщеними донизу кінцями спадає назад у водяний масив.

При виконанні рельєфної різьби учнів не слід обмежувати виконанням одного якогось виду виробів, а поступово підводити до ускладнення як техніки різьблення, так і змісту композиції. Починати слід з досить легких для виконання предметів і поступово ускладнювати завдання: портретна рамка, карниз, рамка для дзеркала, зображення птахів, звірів. До заключного процесу обробки різьбленого виробу належить шліфування, обробка фону (зачеканювання), тонування та лакування.

Деревина, яку використовують для різьблення.

Дуб

Деревина дуба тверда, пориста, але й міцна і стійка проти гниття. Перевага дуба - довговічність і стійкість до вологи. Дуб має гарну текстуру і колір. Переважний колір - зеленувато-коричневий, з потужним грубим малюнком волокон. Дуб легко піддається механічній обробці, добре обробляється і гнеться.

Найбільшу цінність представляє морений дуб, який незамінний для маркетрі та інтарсії. Морений дуб має темно-сірий колір і отримується шляхом довгого витримування (іноді десятки років) дубових стовбурів у річковій воді. Знайти морений дуб можна тільки випадково, оскільки він вважається рідкістю.

В основному дуб використовується для виготовлення скульптурних та різьблених виробів, в меблевому виробництві.

Горіх

Деревина горіха має гарну текстуру. Малюнок деревних волокон дуже багатий, хвилястий і має широкі потужні розлучення. Горіх має тверду, помірно важку деревину, яка легко ріжеться, не кришиться, має велику гнучкість і легко піддається механічній обробці. Після обробки деревина горіха набуває приємний густо-коричневого колір.

Горіх добре зарекомендував себе у дрібній, тонкій і високохудожній різьбі.

Липа

Липа - одна з найкращих матеріалів для різьблення. Деревина липи легка, м'яка, легко ріжеться гострим ножем (тупий ніж мне деякі пухкі місця в деревині), мало схильна до розтріскування і викривлення, не всихає й відрізняється чистотою і однорідністю. Деревина липи має білий колір. При розпарюванні липа стає дуже м'якою, але після висихання вона набуває високу міцність. З розпареної деревини легко вирізається всіляка різноманітний посуд. Найбільш цінна властивість липи - в'язкість, завдяки чому з неї виготовляються допоміжні пристосування (креслярські дошки, дошки для різання шкіри і бересту і т.д.), які не залишають на собі вм'ятин.

Липа хороша для геометричної та плоско-рельєфної різьби, для домашньої різьби і для виготовлення сувенірів. Для скульптури і для виготовлення меблів липу краще не використовувати.

Осика

Осика - заболонна порода. Деревина осики м'яка, важко піддається червоточині і гниття у воді, має однорідну текстуру, володіє білизною і чистотою. Найбільш цінні властивості осики - світло-, морозо-, волого-, кислотостійкість.

Осика широко використовується для будь-якої різьби, тому що вона не сколюється і не мнеться при різанні, а однорідність деревини дозволяє різати її в будь-якому напрямку.

Вільха

Найбільш поширеними породами вільхи є вільха чорна, вільха біла, вільха. Вільха - заболонна порода. Деревина легка, м'яка, в'язка, однорідна. Вільха добре ріжеться і при різьбленні не розколюється і не коробиться, а при сушінні - не тріскається. Вільха добре протравлюється і полірується, досить стійка до води. Свіжезрізана біла вільха швидко жовтіє, а іноді стає помаранчевою, потім цей відтінок тьмяніє і деревина стає сірою. При обробці вільхи маслом або лаком, деревина знову набуває спочатку жовтий відтінок, хоча не такий яскравий.

Вільха особливо хороша для виготовлення дрібних мініатюрних виробів.

Яблуня

Деревина яблуні тверда, міцна, щільна, в'язка. Заболонь яблуні має світло-рожевий колір, а ядро - червоно-бурий. Яблуня добре ріжеться, обробляється, відбувається й точиться.

Яблуня використовується для виготовлення дорогих меблів, токарних виробів і для дуже тонкої різьби.

Груша

Груша відрізняється однорідністю будови, твердістю, вагою, але в той же час ніжністю. Груша добре обробляється, приймає фарбу, мало жолобиться і ріжеться у всіх напрямках. Деревина груші має рожево-бурий або червонувато-бурий колір. Для різьбяра більше підходить деревина дикої груші, оскільки вона більш в'язка і майже не тріскається.

Особливо красиво груша виглядає в дрібних різьблених виробах, тому що вимагає акуратного різьблення.

Вишня, Черешня

Вишня і черешня мають міцну і тверду деревину. Деревина має жовто-коричневий колір із сіруватим відтінком (вишня може мати бордовий відтінок). При радіальному розрізі виявляється смугастість. Вишня і черешня добре ріжуться і обробляється.

З вишні та черешні виготовляються різноманітні різьблені сувеніри.

Евкаліпт

Деревина евкаліпта важка, щільна, часто завилькувата, дуже міцна (перевершує дуб і чорний горіх), дуже зручна для різьблення. Евкаліпт стійкий до червоточини. Деревина евкаліпта настільки дрібнозерниста і щільна, що дозволяє різати на торці стовбура. Колір деревини коливається від світло-охристого до темно-червоного.

Евкаліпт використовується для різьблення в різних напрямках. [10, 4-7]

Сушіння деревини

Природна сушка

Деревину для різьблення слід виготовляти про запас, оскільки природна сушка, особливо вологого дерева, займає іноді один-два роки, а то й більше. З чурака (кряжу) кора не знімається, на ньому впоперек стовбура робляться вирубки сокирою. Вирубки забезпечують доступ повітря до деревини. Але багато майстрів використовують для сушіння ошкуренних в середній частині чурак, при цьому кора залишається лише на кінці кряжу.

Різні породи дерева сохнуть по-різному. Так, наприклад, осика, береза, липа, вільха і тополя при природній сушці не дають тріщин. Сушити їх можна будь-яким вищеописаним способом. Дуб вимагає тривалої і поступової сушіння, кора на ньому зберігається повністю. Граб, бук, ясен і клен при висиханні сильно розтріскуються. Те ж, але в меншій мірі, відбувається з ялицею, модриною, кедром, сосною і ялиною. Липа при природній сушці вимагає ретельного догляду і тоді вона дає гарні результати.

У будь-якому разі, яка б деревина не сушилася, її торці зафарбовуються олійною фарбою або просмалюються рослинним маслом, а ще краще - заліплюються пластиліном. Сам процес сушіння повинен бути поступовим, уповільненим і обов'язково проводиться у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Потріскавши кінці заготовки після сушіння відпилюється.

Прискорена сушка

Прискорений процес сушіння використовується в тому випадку, коли майстер не має в своєму розпорядженні тривалим часом для природного сушіння деревини. Заготівля в цьому випадку обертається газетою в кілька шарів і опускається в поліетиленовий пакет. Пакет зав'язується або герметично обмотується плівкою. Пакет з заготівлею поміщається в гаряче місце, наприклад на батарею. Заготівля періодично перевертається, щоб з будь-якої однієї сторони не сталося перегріву. При такій сушінні волога, що виділяється деревиною, буде поглинатися газетою. Газета, в свою чергу, змінюється на нову з періодичністю два-три рази на добу. [10, 8]

Якщо на заготівлі під час сушіння з'явилися невеликі тріщини, то вона прогрівається в плівці без паперу.

Інструменти для плоско рельєфного різьблення.

Для проведення занять з різьблення деревини використовується обладнання шкільного типу‚ яке є переважно в усіх столярних навчально-виробничих майстернях. Ми хочемо зосередити свою увагу на забезпеченні навчального процесу спеціальним інструментом, який використовується при декоруванні деревини різьбленням.

Інструмент для різьблення деревини поділяється на різальний‚ розмічальний та типовий столярний. До основних різальних інструментів належать ножі різних форм та стамески. Основним інструментом майже для всіх видів різьблення є скісний ніж‚ який рекомендується виготовляти з полотна ножівки по дереву чи металу‚ хірургічного скальпеля‚ уламків коси‚ небезпечної бритви та ін.

Д

а б в г д е є ж з і

Рис.1. Різьбярський інструмент: а-г – ножі-різаки; д, е – скісні ножі; є – плоскі стамески (долота); ж – скісні долота; з – пологі півкруглі стамески; і – круті півкруглі стамески

овжина леза скісного ножа може коливатися у межах 20–50 мм‚ ширина – 15–20 мм‚ товщина – 1–2 мм. Кут нахилу різальної кромки становить 55–70⁰,

кут загострення – 15–20⁰. Ручку для скісного ножа виготовляють з м’якої породи деревини довільної форми. Ручки різьбярського інструменту бажано не лакувати.

К

Рис.2.Різьбярський інструмент:

а – клюкарзи; б – царазики;

в – кутові стамески (“фучики”)

рім скісного ножа у комплекті потрібно мати плоскі‚ пологі‚ півкруглі стамески‚ стамески-клюкарзи та кутові різці. Плоскі стамески (рис. 1, є) – це звичайні столярні стамески завширшки 2‚ 5‚ 8‚ 10‚ 12‚ 15‚ 20‚ 25‚ 30 мм, які використовуються залежно від ширини виконуваного елемента чи мотиву та віддалі між окремими елементами у композиції. Комплект плоских стамесок повинен складати 5–10 шт.

Т

Рис. 2. Різьбярський інструмент:

а – клюкарзи; б – царазики;

в – кутові стамески (“фучики”)

акож у комплекті повинні бути півкруглі стамески. Пологі півкруглі стамески (рис. 1, з) мають лезо більшого радіуса кривизни, ніж пкруті. Їх використовують для виконання орнаменту, складеного з елементів півкруглих форм (“розеток“, “сяйв“, “сонечок“ тощо). Для різьблення використовують до 5 шт. таких стамесок з шириною леза 3‚ 5‚ 8‚ 10‚ 15 мм і товщиною 1–2 мм. Круті півкруглі стамески (рис. 1, і) використовуються для прорізування ліній та виконання окремих елементів. Для роботи потрібно мати 5–7 таких стамесок з шириною леза 1‚ 2‚ 3‚ 5‚ 7‚ 1

а б в

0 мм і товщиною 1–2 мм.

Стамески-клюкарзи (рис. 2, а) бувають усіх вище перерахованих профілів‚ але відрізняються від них зігнутою шийкою леза. Вони використовуються для роботи у важкодоступних місцях‚ де виникають незручності при різьбленні стамесками з прямими лезами, а також для зачищення поглибленого фону у рельєфному різьбленні.

Кутові стамески “фучики“ (рис. 2, в) складаються з двох прямих паралельних лез‚ розміщених одне до одного під кутами 30⁰‚ 45⁰‚ 60⁰‚ 75⁰ та 90⁰. Ширина леза не має великого значення і коливається у межах 3–15 мм‚ товщина становить 1–2 мм. Розміри стамесок залежать, в основному, від розмірів виконуваних елементів. Якщо виконується дрібне різьблення‚ то й стамески використовують невеликі‚ для виконання крупних елементів потрібні стамески більших розмірів. [15, 200]

Прямі стамески виготовляють також зі старих використаних надфілів. Надфілі відповідним чином загострюють‚ вправляють у дерев’яну ручку‚ просвердливши отвір дещо меншого діаметру за хвостовик надфіля. Прямі стамески‚ півкруглі клюкарзи та кутові стамески можна виготовити з пружин різної товщини‚ попередньо нагрівши їх у муфельній печі та розклепавши до відповідної товщини.

Нерівності на прокованій пластині знімають на заточному крузі. Нагрівши пластину у муфельній печі до певної температури‚ їй надають відповідної форми, наприклад, стамески-кутника або напівкруглої стамески. Для утворення форми стамески використовують металевий стержень певного діаметра або тригранний напилок. Після проковування, стамески піддають гартуванню.

Дуже важливо правильно загострити різальний інструмент. Скісний ніж загострюють з двох сторін на шліфувальному крузі так‚ щоб лезо у поперечному розрізі мало правильну клиноподібну форму, в іншому випадку кут фаски заважатиме лезу ножа лягати паралельно площині фону‚ а це перешкоджатиме плавному зрізуванню стружки.

Загострюють лезо до появи задирки. Доводити різець потрібно на дрібнозернистому бруску так‚ щоб фаска леза щільно прилягала до нього. Скісний ніж загострюють доти‚ поки задирка не відпаде. Доводять ніж на полірувальному бруску (наклеєна на дерев’яний брусок шкіра з нанесеною абразивною пастою).

Всі інші види стамесок загострюють лише із зовнішньої сторони. Загострення проводять у тій же послідовності, що й скісний ніж‚ доведення проводять на дерев’яному жолобчастому бруску з наклеєною на нього дрібнозернистою шліфувальною шкуркою. Жолобки бруска повинні відповідати профілю стамесок. У таких канавках фаска стамесок загострюється без відхилень‚ причому довжина фаски повинна бути дещо більшою за товщину полотна стамески. Задирку в таких стамесках знімають з внутрішнього боку півкруглим бруском‚ ширина якого відповідає ширині стамески.

Крім основного різального інструменту у комплект повинен входити розмічальний інструмент, який служить для викреслювання шаблонів‚ трафаретів‚ розмічання елементів та мотивів на поверхні виробу. До комплекту входять лінійка‚ олівець, кутник‚ звичайний та розмічальний циркуль‚ циркуль-кругоріз‚ який використовується для розмічання та прорізування ліній контура елементів різьблення а також рейсмус‚ який служить для нанесення паралельних ліній та шило. Для виготовлення декоративно-ужиткових виробів з дерева необхідні: калька‚ копіювальний папір та набір столярного інструменту (рубанок‚ напівфуганок‚ викружна пилка‚ лобзик‚ коловорот‚ дриль‚ набір свердел‚ цикля та ін.).

До найнеобхідніших пристосувань та пристроїв для занять художньою обробкою деревини можна віднести: комплект струбцин для склеювання деревини‚ шліфувальні насадки для токарного верстата СТД–120М‚ пристрій для висвердлювання колових елементів спеціальними свердлами-бориками‚ пристосування для нарізання шипів і для обрізання заготовок під різними кутами, яке встановлюється на фугувально-пиляльному верстаті ФПШ–5.

Струбцини служать для закріплення деталей виробу‚ а також для стискання деталей під час склеювання. Металеві струбцини мають вигляд скоби‚ через один з кінців якої проходить гвинт діаметром 20–25 мм.

Для склеювання невеликих заготовок використовують металеві вайми‚ які складаються з основи (швелер довжиною 500–700 мм і шириною 50–70 мм)‚ на який приварена гайка з рухомим гвинтом (М16 і більше) і пересувним упором. Якщо відсутня гайка з гвинтом‚ то можна використати зламану струбцину‚ яку кріплять до основи з допомогою болтів.

Шліфувальні насадки призначені для механічного шліфування плоских та увігнутих поверхонь. Обрізаний по контуру з твердої породи деревини диск діаметром 200–220 мм з наклеєним шліфувальним папером закріплюється з допомогою болта М12 у шпиндель (патрон) верстата СТД-120М. Циліндрична заготовка довжиною 200–300 мм закріплюється з допомогою тризубця і задньої бабки та обточується до відповідних діаметрів‚ поступово зменшуючи діаметр ділянок (від 60 до 20 мм). На насадки наклеюється шліфувальний папір.

Полірувальний диск для доведення різців‚ стамесок‚ леза рубанка виготовляють аналогічно до шліфувального бруска‚ тільки на торець і передню поверхню наклеюють повсть або товсту шкіру.

Використання дрилі для свердління спеціальними свердлами (бориками) вимагає великої точності рухів. Тому для висвердлювання колових елементів бажано використати пристрій, який складається з двигуна, педального регулятора частоти обертання (від електричної швейної машини потужністю 90 Вт) та затискного патрона. Цей пристрій дає змогу точно спрямовувати вістря свердла у намічене місце (центр майбутнього колового елементу).

Виконувати різьблення можна й за звичайним столом (партою). При особливо складних роботах, користуються спеціальним верстаком. Для початкового етапу навчання різьбленню краще підбирати деревину м’яких порід: липу, осику, вільху тощо. Особливо для роботи підходить липа, деревина якої пластична, однорідна за текстурою і кольором, добре піддається обробці різанням. У подальшому необхідно переходити на більш тверді породи деревини: грушу, бук, ясен, горіх та ін.

Зберігати різальні інструменти бажано так, щоб металеві робочі частини не псувалися. Тому краще їх тримати у футлярі з цупкого полотна (дермантину), де для кожного інструменту виготовлена окрема кишенька.

РОЗДІЛ 2. Організаційно – методичні аспекти реалізації навчання старшокласників за профілем «Плоско-рельєфне різьблення»