6. Підсумкове засідання арбітражного суду.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами (ухвала про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією), а також коли не досягнено домовленості про укладання мирової угоди (ухвала про укладання мирової угоди) , арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

• вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута;

• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проблема тут полягає в тому, що суми, вирученої від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх зацікавлених осіб. Саме тому в цій сфері потрібне законодавче регулювання.

Згідно із законодавством про банкрутство, у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, які забезпечені заставою.

Із провадженням справи про банкрутство пов’язані, зокрема, такі витрати:

• кредитора - на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство;

• на публікацію в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута;

• розпорядника майна та ліквідаційної комісії на збереженням майнових активів банкрута, а також сплату державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства;

• ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;

• кредиторів - на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду їхнім коштом;

• на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави з'ясується, що розмір вирученої суми перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, відповідна різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило, щоб задовольнити відповідні вимоги, то різницю буде відшкодовано заставодержателю, як і решті незабезпечених кредиторів із загальної ліквідаційної маси.

У другу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

У шосту чергу задовольняється решта вимог, зокрема, власників корпоративних прав.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до арбітражного суду.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.