2.Правопис приголосних.

Чергування приголосних звуків:

При відмінюванні слів і творенні нових відбувається:

а) Чергування г, к, х - ж, ч, ш: юнак – юначе, друг – друже; вух – вушей, вуха – вухами, око – очей (іменникова форма); рух – рушати, бігти – біжу (дієслівна форма).

б) Чергування г, к, х - з, ц, с: універмаг – в універмазі; жінка – жінці; книга – у книзі; вухо – у вусі (відмінкові форми); грек – грецький; Рига – ризький (при словотворенні).

Зміни приголосних при додаванні суфіксів –ськ-(ий), -ств-(о) проілюстровано на матеріалі таблиці:

приголосні, на які закінчується іменник	перед суфіксами -ськ-, -ств-	змінюються на:
к, ц, ч	-ськ-, -ств-	-цьк-, -цтв-
х,ш, с	-ськ-, -ств-	-ськ-, -ств-
г, ж, з	-ськ-, -ств-	-зьк-, -зтв-
Кременчук	-ськ-	кременчуцький
Бахмач	-ськ-	бахмацький
чех	-ськ-	чеський
Кривий Ріг	-зьк-	криворізький
товариш	-ств-	товариство

Але: Дамаск – дамаський, Мекка – меккський, тюрки – тюркський.

Якщо твірна основа закінчується на д або т, то у вимові відбуваються зміни, а саме:

• брат + ський [брац’кий], брат + ство [брацтво]

• студент + ський [студенс’кий], студент + ство [студенство],

але на письмі ці зміни не позначаються – такі слова пишемо за морфологічним принципом: людство, туристський, студентський.

Виняток: місто – міський, хват – хвацький (пишуться за фонетичним принципом).

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

а) г – з – ж (книга - на книзі - книжний);

к – ц – ч (мука - у муці - мучний);

х – с – ш (рух - у русі - рушати);

б) чергування в основах дієслів: д - дж, т – ч, де при вимові відбувається злиття звуків:

д – дж (сидіти - сиджу)

т – ч (летіти – лечу, світло – підсвічений);

в) Проте в кількох словах порушується закономірність чергування – в них замість ЧН вимовляємо й пишемо ШН: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, сердешний (у значенні "бідолашний"), мірошник, торішній – хоча ці слова походять відповідно від: рука, сонце, мірка, торік.

3 Правопис дзвінких та глухих приголосних у корені слів

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон, орел, гай, вир. Тому при позначенні їх на письмі ніяких труднощів не виникає. Сплутати можна лише парні дзвінкі та глухі, які іноді звучать однаково: призьба і косьба, ходьба і молотьба. Тому при позначенні їх на письмі треба пам'ятати і правила вимови дзвінких приголосних:

а) У кінці складу, перед глухими вони вимовляються дзвінко: плід, книжка, везти; виняток становить звук [ г ], який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [ х ] : [лехко], [вохко]. В інших словах звук [ г ] перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: лягти [л’ агти], бігти [б’ігти].

б) У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних) вимовляємо й пишемо т (хоч ці слова і походять від дихати, надихати).

в) Глухі приголосні за правилом літературної вимови перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких: молотьба [молот^д´ба], футбол [фут^д´бол]. Щоб перевірити сумнівний приголосний, слід його поставити перед голосним або сонорним: молотьба - молотити, боротьба - боротися, мимохіть – мимо хотіння, мимохідь – мимо ходити, брязк - брязнути, мигтіти - мигнути.

Але є ряд слів, написання яких не перевіряється: призьба, вогко, мерехтіти, футбол. Правопис цих слів треба запам'ятати.