2.3 Поетика жанру хайку

Хайку є на даний час кінцевим продуктом трансформації традиційного тексту японської поетики (як структурного над-утворення), який несе у закодованому вигляді інформацію про всі попередні її тексти. Можна сказати, що текст хайку, вписаний у комунікативний ланцюг японської поетики від перших сакралізованих поезій-послань «Манйосю» (VIIIст.) до полікультурних поетичних збірок ХХІ століття, є втіленням пам’яті жанру (термін М.М. Бахтіна), у якій текст може концентрувати свої попередні значення, одночасно проявляючи спроможність створювати нові нетривіальні повідомлення.

Таким чином, текст хайку виступає в якості згорнутої програми всієї японської поетичної культури з найдавніших часів і до сьогодення. З цього твердження випливає розуміння хайку як поля перетину та інтерференції різноманітних дискурсів японської літератури між якими відбувається постійна комунікація, тобто які перебувають у неперервному діалозі¹⁰.

Таким чином, ми можемо виділити наступні складові традиційного інваріанту японської поетики, що складають творчу “серцевину національної культури” (термін Рікера) або “вертикальну вісь” культури (термін Х. Сіране):

- рівень форми: традиційна поетична форма, що складається з ланок 句по 5 та 7 силабем;

- рівень іконіки: архетипно-традиційна система сезонної та топонімічної символіки кіго 季語　(сезонне слово), кісецукан 季節感(почуття сезону);

- естетико-поетичні принципи: спільні для всього японського мистецтва, які є втіленням релігійно-філософської парадигми Японії.

Звернемося до текстуальної інтерпретації хайку Мацуо Басьо, використовуючи з певним ступенем свободи традиційні європейські схеми аналізу віршів, оскільки вони навряд чи будуть доречними для аналізу японської поетики.

Коли мова йде про європейську поезію, зазвичай саме аналіз поєднання змісту та форми виявляється найбільш містним та продуктивним для розуміння поетичного тексту. Однак, хайку неможливо інтерпретувати у такий самий спосіб, адже, якщо відмовитися від метафор, тавтологій та силогізмів, коментар стає неможливим: говорити про хокку значить просто повторювати його (Р.Барт)¹¹ . Традиційний аналіз за схемою: розподіл на частини – опис частин – синтез для хайку є недопустимим, оскільки жоден його елемент не може бути сприйнятим ізольовано від інших.

Рухаючись від конкретного до загального, ми виділимо ті обов’язкові елементи плану змісту віршу, які складають унікальний базисний інваріант всієї поетики хайку. Виходячи з єдиного тексту Басьо, ми говоритимемо про ті основні категорії, які є характерними для жанру хайку загалом.

Тиша Тільки сюрчання цикад Пронизує скелі (переклад І.Бондаренка)

静けさや (shizukesaya) 岩にしみいる(iwanishimiiru) 蝉の声 (semi no koe) (оригінал)

Тиша У скелях сюрчать Цикад голоси (підрядник)

1. Рівень форми:

1. Принцип онсуріцу (визначеної кількості складів) 音数率

　За своєю структурою дане хайку цілковито відповідає традиційній квантитативній послідовності по 5-7-5 силабем, з цезурою після першої строфи. Ритмічний малюнок хайку завжди тяжіє до непарності, тобто асиметрії, незавершеності. Водночас, завдяки цезурі – або «подиху», тривалістю в один такт, на рівні рецепції досягається певна стабілізація форми, адже непарна кількість складів: 5+7+5=17, доповнюючись необхідним «пустим складом» до парності 17+1=18, оформлює хайку у ритмічно завершене ціле.

　Ця 17-складова конструкція виступає тим інваріантом форми, який є водночас елементом інтертекстуальності хайку. Кожний вірш, що відповідає даній усталеній формі автоматично, самою своєю цілісністю, співвідноситься з усім контекстом жанру по осі діахронії – тобто тими текстами, що були написані раніше, та вписує себе у синхронну сукупність інших текстів, що пишуться зараз та тільки будуть написаними.