2. Кіредзі 切れ字

Постфікс や“YA” (“shizukesa-YA”), що передує цезурі, називається кіредзі (слово, що відрізає; ріжуче слово) – обов’яковий структурний елемент, успадкований хайку від поезії ренґа. Кіредзі є постфіксом, що походить від ад’єктивної або дієслівної форми, він є емфатичним елементом, який не має відокремленого семантичного значення. Окрім емфатичної, кіредзі виконує ритмічну та інтонаційну функцію, іноді з відтінком модальності. Наявність кіредзі вносить певну впорядкованість у структуру хайку на рівні синтаксису, тож його називають іще “усною пунктуацією”. За своєю формою до кіредзі наближаються так звані “пусті слова”, які також використовуються у хайку, але вони мають тільки формотворче навантаження: такі частки, як я, яра, кана, тарі, кері та ін. вводяться у вірш для заповнення утворених пустот, коли кількість складів слова не вписується у канонічне 5-7-5.

3. Сезонне слово кіго 季語

В даному хайку кіго виступає основний образ вірша: сюрчання цикад (semi 蝉), яке є символом середини літа. Серед інших кіго, які використовуються на позначення літнього сезону, в яких використовується образ цикади, слід назвати 蝉時雨 (semishigure), що означає «злива з голосів цикад». Це кіго базується на метафоричному зближенні гучного шуму, що його має літня злива, та голосного стрекотіння цикад, та вказує водночас на часовий період, оскільки 時雨 вживається на позначення тільки літнього сезону дощів. Утім, в даному хайку Мацуо Басьо вжив менш конкретне 蝉の声 (semi no koe), що дослівно означає «голоси цикад»

Кіго, або “сезонне слово” – це коротка поетична формула, те, що А.Н.Веселовський називав “нервовим вузлом, який пробуджує в нас ряди певних образів, в одних більшою, в інших меншою мірою; в залежності від нашого розвитку, досвіду, здатності примножувати і співставляти викликані образом асоціації”¹².Видатний японський філолог Мацусекі Сейсей приводить, до прикладу великий каталог з кількасот канонізованих сезонних слов-тем (дай題), та відстежує їх виникнення та ґенезу від середньовічних «Манйосю» та Кокінсю до ХХ століття¹³. Слово-символ кіго є сталим елементом культурного континууму, значеннєві зв’язки якого сягають міфологічної моделі простору як нерозчленованої єдності ритмів людини та космосу.

Кіго об’єднують в поетичні словники-каталоги, які називаються 歳時記 (saijiki – записки про пори року), де сезонні символи об’єднано у п’ять категорій, за принципом календарної зміни сезонів, в окрему категорію виділяють символи, що реферуються зі святом Нового року. Кожну категорію поділено ще на десяток підтем, таких як «клімат, погодні явища», «календарні свята», «одежа, харчі та житло», «людина», та ін. Таким чином, словник «Сайдзікі» є енциклопедією образності японської поезії, починаючи від першої середньовічної антології «Манйосю» та до наших днів, коли «Сайдзікі» продовжують поповнюватися новими, часом запозиченими із західної культури, образами та символами.

Можна говорити, що сезонне слово кіго за своєю природою є тим значеннєвим “квантом” (термін Ю.Крістєвої), який вводить у семантичне поле вірша надзвичайно велике інформаційне навантаження, у стислій, закодованій формі. Як провідник смислів, кіго наділене певною діалогічною валентністю. Кіго є тим елементом хайку, який виступає ініціатором діалогу з усією сукупністю інших текстів літератури – тобто з інтертекстом культури загалом. З іншого боку, кіго дозволяє текстові хайку вступити у комунікацію не тільки з “минулим”, з “претекстом”, або інакше з усіма попередніми текстами, в яких була використана дана формула, але й з “теперішнім”, тобто з тим контекстом, в якому кіго вживається зараз, та навіть із “майбутнім”, оскільки кіго, вписане у відповідний каталог символів, є вже готовим до подальшого використання.

Таким чином, присутність кіго у тексті відкриває читачеві надзвичайно широке поле рецепції хайку, як частини гіпертексту японської поетики, сформованого вже написаними текстами, текстами, що пишуться і тими, які ще будуть написані¹⁴.