- •4.1. Поняття, принципи, структура управління персоналом
- •1. Праця як предмет наукового економічного дослідження
- •3.1. Вартість робочої сили та її структура
- •3.2. Склад витрат на робочу силу
- •3.2. Доходи населення і джерела їх формування
- •3.3. Диференціація доходів населення
- •5.1. Сутність продуктивності і продуктивності праці
- •5.2. Значення продуктивності
- •5.3. Показники і методи вимірювання продуктивності праці
- •9.1. Соціально-економічна сутність заробітної плати
- •9.2. Принципи і складові елементи організації заробітної плати
- •10.1. Державне регулювання заробітної плати
- •10.2. Договірне регулювання заробітної плати
- •Організація праці
- •Організація та обслуговування робочих місць
- •Умови праці та фактори їх формування
- •14.1. Методичні основи планування продуктивності праці
- •14.2. Розроблення плану продуктивності праці
- •14.3. Планування й аналіз чисельності працівників
- •7.2. Планування робочого часу
- •12.5. Планування і аналіз заробітної плати
- •8.1. Робочий час. Режим праці та відпочинку
- •8.2. Сутність нормування праці та його значення
- •7.4. Система нормативів і норм праці
- •1. Поняття та особливості ринку праці
- •7.1. Сутність і завдання організації праці
- •7.2. Поділ і кооперація праці на підприємстві
- •6.4. Трудовий процес і його раціоналізація
- •12.1. Загальні поняття систем оплати праці
- •12.3. Почасова форма оплати праці
- •12.2. Відрядна форма оплати праці
- •11.1. Тарифна система та її призначення
- •11.2. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників і його застосування
- •11.3. Тарифні сітки, їх роль в організації заробітної плати
- •11.4. Тарифні ставки працівників
- •11.5. Доплати і надбавки
- •1. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів
- •2. Поняття та види зайнятості
- •4. Безробіття і його види
- •6.1. Поняття і сутність факторів продуктивності
- •6.2. Фактори продуктивності праці
- •6.3. Резерви підвищення продуктивності праці
- •6.4. Програми управління продуктивністю праці
6.3. Резерви підвищення продуктивності праці
Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.
Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви — це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.
Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
-
резерви зниження трудомісткості продукції;
-
резерви поліпшення використання робочого часу.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:
За рахунок зниження трудомісткості:
Пп = (Тм / Тн) 100 – 100; Еч = ((Тм – Тн) Р) / Ф • К;
де Пп — величина підвищення продуктивності праці, %;
Тм, Тн — минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;
Еч — економія чисельності робітників;
Р — кількість виробів або операцій;
Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;
К — коефіцієнт виконання норм.
За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):
Пп = (100 – n) 100 / (100 – m) – 100,
Пп = (m–n) 100 / (100 – m),
де m — втрати робочого часу в базовому періоді, %;
n — втрати робочого часу в поточному періоді, %.
За рахунок змін у структурі кадрів:
Іп.з = Іп • Іd ,
де Іп.з — індекс загальної продуктивності праці;
Іп — індекс продуктивності праці основних робітників;
Іd — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:
Іd = dп / dб,
де dп — частка основних робітників у поточному періоді;
dб — частка основних робітників у базовому періоді.
Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.
На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.