- •9)Державний устрій к.Р.
- •11.Значення Київської Русі в історії державотворення в Україні
- •15.Політика Великого князівства Литовського, Молдовського та Московського князівств, Кримського ханства щодо українських земель у другій половині XIV- першій половині XVI століття
- •17.Причини польсько-литовського зближення у 15 ст. Кревська унія. Городельська Унія та її значення для України
- •20.Винекнення українського козацтва та його розвиток.
- •21.Заснування Запорізької Січі та її устрій
- •25) Козацько-селянські повстання 1620-1630-х рр.
- •28)Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу1648-1676рр.
- •29)Основні події на початку національної революції 1648-1676 років. Зборівський договір, його зміст і значення.
- •31)Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657 рр.; битва під Берестечком. Білоцерківський договір.
- •36)Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини в 2-ій пол.XVII ст.
- •37)Гетьманщина в добу і. Мазепи. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана і. Мазепи.
- •38)Конституція Пилипа Орлика, її основні положення та історичне значення.
- •43.Посилення соц..-економічного і політичного гніту царизму в Укр…..
- •44)Початок українського національного відродження. Декабристський рух в Україні.
- •45)Кирило-Мифодіївське братство, його програмні документи та діяльність.
- •46)Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії.
- •47)Скасування кріпосного права в Російській імперії, буржуазні реформи 1960-1970 років та їх значення для України.
- •49)Україна на рубежі кінця хіх ст.. – початку хХст. Формування українських політичних партій.
- •50) Революційні події в Україні 1905-1907
- •61.Проведення індустріалізації в Україні, її наслідки та значення.
- •65. Початок іі світової війни. Включення Зх. Укр., Бсарабії і Пн.. Буковини до складу урср.
- •66. Напад фашистської Німеччини на срср. Плани нацистських окупантів щодо Укр. Спроби оун проголосити українську державність.
- •67. Адміністративне розмежування Укр. Після окупації Нім. Та її союзниками.
- •68. Нацистьбкий окупаційний режим в Укр.
- •69. Антифашистський радянський рух опору в Укр.
- •70. Діяльність оун та упа в період 1941 – 1945 рр.
- •71.Визволення України від німецько-фашиських загарбників.
- •72.Внесок Українського народу в розгром нацизму в 1941 – 1945 рр.Історичне значення великої перемоги.
- •75.Причини і суть кризових явищ у політичному,економічному і духовному житті (сер. 60 – х- 1-а пол.80-х рр..)
- •78. Радянська Україна в добу перебудови (1985 – серпень 1991).
- •79. Проголошення незалежності української держави та шляхи її розбудови.
- •83.Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р.
79. Проголошення незалежності української держави та шляхи її розбудови.
Початок розбудови незалежної української держави можна вважати з прийняття 16 липня 1990р. Верховною Радою УРСР „Декларації про державний суверенітет”, яка проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території. Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному відродженню незалежності України. Прийняття 24 серпня 1991р. Верховною Радою історичного документу – „Акт проголошення незалежності України” припинило існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і проголосило появу незалежної держави – Україна. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародне обрано Л. Кравчука.
Розбудова суверенної Української держави розпочалася в складних умовах. Необхідно було в короткий час здійснити перехід від статусу союзної республіки з украй обмеженим суверенітитетом до статусу незалежної держави. Це передбачало реформування існуючих органів влади та створення нових, які б відповідали потребам незалежної держави, проведення значної законотворчої роботи, визначення правового статусу держави і її громадян.
Використовуючи досвід державотворчої діяльності УНР і УРСР, а також досвід європейського державотворення, вже 12 вересня 1991 р. був прийнятий Закон “Про правонаступництво України”. У ньому вказувалось, що з моменту проголошення незалежної України найвищим органом влади є Верховна Рада в існуючому депутатському складі. Вона повинна діяти до скликання Установчих зборів або нових виборів у Верховну Раду. Закони та інші нормативні акти УРСР продовжували діяти на території республіки, якщо вони не суперечили законам України, які були ухвалені після проголошення Акту про незалежність. Українська держава підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, що укладалися до 24 серпня 1991 р. У Законі також визначались основні принципи державного будівництва – народ України створюватиме державу “суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову”.
Головними ознаками такої держави були: законність влади і монополія на її здійснення; наявність соціальних інститутів, регулюючих відносини в громадському суспільстві і поза ним, в тому числі насильницьких; наявність території і населення, на яких розповсюджується дія держави; наявність збройних сил, митних кордонів і митниць; національна грошова одиниця; національна символіка.
Відразу ж після прийняття Акту про незалежність Україні прийшлось заново створювати такі інститути як національний банк, посольства та консульства, експортно-імпортні організації тощо. Особливе місце відводилося створенню власних Збройних Сил. На території України на той час перебувало досить велике і боєздатне військове угрупування колишнього СРСР, яке налічувало понад 700 тис. військовослужбовців. В ньому були представлені всі роди Збройних сил – від сухопутних до ракетних військ стратегічного призначення. Наявність такого угрупування не відповідала проголошеному Верховною Радою України курсові на нейтралітет і позаблоковість. До того ж його утримання ускладнювало й без того нелегке соціально-економічне становище молодої держави. Верховна Рада України своєю постановою від 24 серпня 1991 р. утворила Міністерство оборони України, яке офіційно стало функціонувати з 1 січня 1992 р. Міністром оборони було призначено генерал-майора авіації К.Морозова. Всі військові формування, дислоковані на території республіки, підпорядковувались Верховній Раді України. Цією ж постановою вищий законодавчий орган зобов’язав уряд держави приступити до створення Збройних Сил та національної гвардії України. Деякий час стратегічні сили стримування не входили до складу Збройних Сил України, а підпорядковувалися командуванню Збройних Сил СНД. Це призвело до того, що керівництво об’єднаних Збройних Сил почало втручатися у внутрішні справи України. Внаслідок цього загострилася ситуація у військових частинах, які були розташовані на території республіки, але не входили до складу Збройних Сил України. В цих умовах Президент України 5 квітня 1992 р. підпорядкував Міністерству оборони України всі військові формування, дислоковані на території держави.
Парламент України від імені народу виявив довіру і високу честь усьому особовому складу військ, розташованих на українських землях.Всім військовослужбовцям, які опинились в Україні, була надана можливість добровільно зробити свій вибір – присягнути на вірність Україні або іншій новоутворенній державі із числа колишніх союзних республік СРСР.
Будівництво Збройних Сил України проводилось у відповідності з демократичними засадами українського суспільства. У воєнній доктрині держави, ухваленній Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р., наголошувалося, що Україна здійснює політичний і воєнно-політичний курс у відповідності з національними інтересами і не буде використовувати Збройні Сили для розв'язання політичних завдань на своїй території.
Важливим кроком у захисті інтересів держави було створення служби Безпеки України (СБУ). Верховна Рада схвалила концепцію у відповідності з нею прийняла Закон “Про Службу Безпеки України”. Ця державна структура була позбавлена караючої функції. Головне завдання СБУ полягає в захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілосності, науково-технічного та оборонного потенціалу України. Однією з важливих функцій СБУ була визначена боротьба з організованою злочинністю у сфері управління й економіки. У своїй роботі СБУ, вказувалось в Законі, керується конституційними нормами та законом “Про оперативно – розшукову діяльність”. Безпосередньо СБУ підпорядковується Президентові України, підконтрольна Верховній Раді, зокрема її комісії з питань оборони і державної безпеки.