Розділ 2.1. Тема: «луганськ в роки першої світової війни і національно-демократичної революції»

. ЛУГАНСЬК - КУЗНЯ ВІЙНИ

Початок війни Першої світової війни (1914-1918рр.) населення краю зустріло по-різному. Разом із закликом (мобілізацією), досить значним був рух добровольців-волонтерів. Проходили як маніфестації в підтримку уряду, різні добродійні акції на користь армії, так і стихійні антивійськові виступи.

В 1914р липні. під керівництвом есерів, більшовиків і меншовиків спалахнув двотижневий загальноміський страйк луганських робітників, що охопив близько 15 тис. людей.

Вже перша мобілізація в армію влітку 1914р. позбавила заводи 30 %, а шахти до 50 % робітників-чоловіків. Слідством цього стало погіршення якісного складу робочого класу, викликавши дефіцит робочої сили. До роботи на шахтах і на заводах підприємці сталі привертати некваліфікованих робітників, у тому числі жінок, дітей, підлітків, літніх людей, біженців з інших районів.

Збільшився робочий день; наднормові роботи, які до війни ділилися на обов'язкові і необов'язкові, стали тільки обов'язковими і в деяких випадках за рахунок наднормових число виходів на роботу досягло 50 в місяць. Враховуючи швидке зростання цін на предмети широкого споживання, прагнучи попереджувати страйковий рух, підприємці за 1914-1916 рр. збільшили в 1,5-2,3 рази номінальну заробітну платню робітників. Проте ціни росли ще швидше.

Уряд намагався здійснювати державне регулювання аграрних відносин, продовольчого і товарних ринків. Проте в умовах тривалої війни, відбувся упадок народного господарства, не вдалося уникнути продовольчої кризи.

Війна пролила світло на нестерпиме положення України у складі імперії. Все більше і більше українців, як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян, переконувалися, що імперія абсолютно не враховує національні інтереси українського народу. Були створені передумови української національної революції.

Розділ 2.2. Тема: «роки соціалістичної модернізації (1921-1941гг.)»

І. АДМИСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ РЕФОРМИ. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ

В 1932р. створюються області. 2 липня 1923р. була створена донецька область, до складу якої ввійшли 17 промислових і 18 сільських районів. Область включала територію сучасних Донецької і Луганської областей. 3 червня 1938р. був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР про розділення Донецької області на дві Сталінську і Ворошиловградську.

На початку 20-х рр. край продовжував зазнавати серйозні економічні труднощі.

Провалилася спроба ліквідовувати ринкові відносини, що змусила правлячу комуністичну партію перейти до нової економічної політики, що здійснювалася в 1921-1928 рр. і що з'явилася тактичним ходом, направленим на порятунок економіки за допомогою ринкових механізмів і приватної ініціативи.

В кінці 1922р. почалося економічне пожвавлення на Луганському паровозобудівному заводі.

В кінці 1928р. почалася реконструкція заводу, було створено спеціальне будівельне управління «Луганбуд», яке очолив кадровий робочий П. І. Пузанов. На будівництві, як і по всій країні, застосовувалися такі «форми організації праці», як додатковий відробіток «соціалістичної години», робота штурмових будівельних загонів і батальйонів, «штурмові ночі» - фактично цілодобова безперервна робота.

В кінці 1933р. реконструйований Луганський завод вступив в лад діючих і став найбільшим в Європі паровозобудівним підприємством.

В першій половині 20-х рр. був відновлений Лутугинській завод прокатних валів.

Наростили свої потужності і випуск продукції в 1921-1941 рр. луганські заводи імені Артема, Якубовського, Рудя, Пархоменко, Краснолучській рудоремонтный (згодом машинобудівний) завод і інші підприємства.

В цілому, в 20-30-е рр. промисловий потенціал Луганщини значно зріс, вона стала одним з самих розвинутих регіонів України. В 1940р. в області налічувалося 7460 промислових підприємств, а чисельність робітників і службовців в народному господарстві досягла майже півмільйона чоловік.

ІІ. КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ

Досягненнями 20-30-х рр. було здійснено загальне початкове навчання дітей у віці від 8 до12 років, ліквідована неписьменність серед дорослого населення. В 1940р. працювали 33 середні і неповні середні школи, в яких навчалися 27 тис. дітей. На базі цих шкіл організовувалися також вечірні школи для молоді.

До 1921г. в Луганську не було жодного вищого учбового закладу. В 1921р. починається історія нинішніх Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і Луганського національного аграрного університету. Проте становлення і розвиток вищої освіти в області, та і у всьому Донбасі, перш за все, пов'язано з одним з кращих сьогодні педагогічних університетів України - Луганським державним педагогічним університетом імені Тараса Шевченко.

В 1929р. на базі сельхозтехникума був відкритий сільськогосподарський інститут. В 1939р. в будівлі Луганського машинобудівного технікуму почав роботу вечірній машинобудівний інститут. До 1941р. в 13 вищих і середніх учбових закладах навчалося більше 10 тис. людина. Всього у вузах, технікумах і школах працювало 1200 викладачів.

В 1932-1941 рр. працював Театр опери і балету, головним диригентом якого був заслужений артист УРСР А. Р. Єрофєєв, Російський драматичний театр (1939р.), Театр ляльок (1939р.), палаци культури і кінотеатри.

Жителі міста могли відпочивати в клубах, в Палаці культури ім. В.Леніна, в міських садах і парку ім. М.Горького. В місті працювали два музеї - краєзнавчий і музей революції.

Вагомо заявили про себе і літератори нашого краю.

В 1940г. в області видавалися 2 обласні («Ворошиловград»), 31 міська і районна газети і 89 багатотиражок, які грали істотну роль в пропагандистсько-інформаційному впливі на людей. Загальний разовий тираж всіх видань складав близько 285 тис. екземплярів.

ІІІ. ЖИТТЯ І ПОБУТ НАСЕЛЕННЯ МІСТА. РЕПРЕСІЇ

Непростим були життя і побут трудящих. Спроби створити «соціалістичні міста», що робилися, виявилися безуспішними. І хоча були побудовані лікарні і поліклініки, палаци культури і кінотеатри, удома для передових робочих і інженерно-технічних працівників, міста області і частина робочих селищ електрифіковані і радіофікуються, проводилося їх впорядкування, а в Луганську з 1934р. введено трамвайне повідомлення і в 1937р. вступила в лад телефонна станція на 2400 абонентів, міста функціонували по суті як придатки промисловості.

Житлове будівництво, створення комунального господарства розглядалися як другорядне питання, не встигали за темпами індустріалізації. Тому погане житло (бараки, казарми, гуртожитки, напівпідвали і навіть землянки), житлова тіснота були в 30-е рр. характерними рисами життя міст і селищ краю.

Не менше складно розв'язувалися проблеми постачання продуктами харчування і промисловими товарами. Продовольчих і промислових товарів не вистачало.

Проте справжньою трагедією народу було те, що способом державного управління країною в 20-30-е рр. став терор. Насильно-репресивні методи зіграли страшну роль в затвердженні командно-адміністративної економіки, зміцненні однопартійного режиму, що розтоптав загальнолюдські демократичні цінності, сталінської диктатури; в створенні в суспільстві атмосфери постійного страху, згубно що деформував людську психіку.

На Луганщині за роки тоталітарного режиму було розстріляне, осуджено на тривалі терміни позбавлення волі, заслано у віддалені місця Півночі, Сибіру, Середньої Азії більше 30 тис. людина. До того ж кожний факт репресій відносно однієї людини бив рикошетом по членах сім'ї і найближчих родичах, робив їх на довгі роки ізгоями суспільства. Десятиріччями несли важкий хрест знедолених діти «ворогів народу».