Іі. Назрівання економічної кризи з до. 60-х по до. 80-х рр.

На початку 70-х рр. почалося відставання від планів по темпах зростання і продуктивності праці у вугільній, металургійній, лісовій і деревообробній, легкій, харчовій галузях промисловості, в капітальному будівництві.

Тому на підприємствах області була проведена велика робота по підвищенню технічного рівня виробництва і поліпшення якості продукції, зняття з виробництва застарілих виробів і освоєння нових. Великий розмах придбав рух раціоналізаторів і винахідників, яких налічувалося близько 64 тис. людина. Широко відомими в цей час стали високопродуктивні бригади А. Колесникова, В. Мурзенко, Р. Моцака, Н. Скрипника, Ф. Палило, В. Галкина і ін.

До 1977р. об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1940р. збільшився майже в 10 разів.

З середини 80-х рр. спостерігаються спроби прискорення темпів економічного розвитку області. З метою інтенсивного упровадження досягнень науки і техніки у виробництво, підвищення його ефективності і якості продукції 1 січня 1987р. на 13 найбільших підприємствах Луганщини була введено держрийомка. Почав інтенсивно розвиватися кооперативний сектор.

Проте радикальних змін не відбулося, бо здійснювалися вони застарілими підходами на існуючій матеріально-технічній базі, де зношеність основних виробничих фундацій складала від 60 до 80 %. Не маючи повного закінченого циклу, більшість підприємств випускала тільки напівфабрикати, а не готову продукцію. Та і кооперативи закупівлі сировини здійснювали на державних підприємствах і в роздрібній торгівлі, що не давало належного ефекту. До того ж їх питома вага у виробничій сфері була незначною. Темпи економічного розвитку області все більше відставали від намічених показників. Ставало все більш очевидним, що замість централізованого керівництва з центру виходило упроваджувати ринкові економічні механізми. Разом з тим, ослаблення диктату центру, відносна свобода в діяльності підприємств спричинили за собою разбалансування господарства і розпад економічних зв'язків. А галасливі соціальні кампанії по боротьбі з алкоголізмом і його негативними наслідками, з нетрудовими доходами, ліквідації дефіциту і черг погіршили і без того важку економічну ситуацію.

Погіршення показників в основних галузях виробництва області привело до бартеризації обміну між виробниками і розриву технологічних ланцюжків, ускладнило фінансовий стан і сприяло масовій інфляції. Це, у свою чергу, боляче ударило по більшості населення. В магазинах виникли черги через дефіцит товарів першої необхідності. Зріс вивіз товарів за межі області, активізувався «чорний ринок».

Вперше за післявоєнний час в 1990р. національний дохід України зменшився на 1,5%. Стало ясно, що можливості радянської системи господарювання себе повністю вичерпали.

ІІІ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ЛУГАНСЬКА

Важливою подією в суспільно-політичному житті р. Луганська став відхід від сталінізму. Боязкий і нерішучий цей процес посилився після XX з'їзду КПРС (1956р лютого.). Навіть непослідовні і дозовані його рішення заклали нову духовну атмосферу в суспільстві. Лібералізація суспільного життя, припинення масового терору і реабілітація в'язнів ГУЛАГа, приоткрытие сталінської «залізної завіси» активізували творчі сили суспільства, сприяла його демократизація.

В кінці 50-х- поч. 60-х рр. в літературі і мистецтві почався рух «шестидесятників» як форми опору різних шарів суспільства існуючому режиму. «Шестідесятникі» виступили проти русифікації, утиски демократії, прав людини, нерівноправ'я в положенні республік, недотримання Конституції, за свободу художньої творчості.

Генератором духовних цінностей «шестидесятників» виступив наш земляк І. Світличний. Це про нього писав Е. Сверстюк: «Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури».

Прагнення влади утримати народ під контролем, проводити десталінізацію в певних рамках привело в кінці 50-х - початку 60-х рр. до появи руху дисидентів, який прийняв національно-демократичне забарвлення. В їх числі опинилося немало «шестидесятників». Влада не допускала критики режиму. 30 червня 1962г., керуючись 62 статтею - «антирадянська агітація і пропаганда» - Луганський обласний суд засудив групу громадян, на чолі якої стояв луганський журналіст Григорій Гаєвой. Він був осуджений на 5 років висновку у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.

Після усунення Н. Хрущова від влади репресії відносно дисидентів посилилися. Так, в 1965р. були арештовано близько двох десятків правозахисників. Серед них і літературний критик Іван Світличний, який протестував проти русифікації і зневажливого відношення до української мови і культури.

Друга половина 60-х-80-е рр. - час політико-ідеологічної кризи радянського ладу в Україні. Саме в ці роки відбулося практично повне обмеження і без того урізаних прав УРСР, посилення партноменклатурного впливу на всі сфери суспільного життя і швидка втрата населенням віри в комуністичні ідеали. Тому для боротьби з «ідеологічними диверсіями», а по суті - з інакомисленням, в 1967р. в структурі КДБ було створено спеціальне «п'яте управління».

Діяльну участь в дисидентському русі взяла рідна сестра И. Светличного - Надія Світлична. Вона стала відомою не тільки як активний розповсюджувач «саміздатовскої літератури», але і як організатор крупних протестних акцій. Так, після розгону 22 травня 1967р. учасників тисячної акції біля пам'ятника Т. Шевченко в Києві і арешту її керівників, по заклику Н. Светличной люди зібралися біля будівлі ЦК КП України і добилися звільнення арештованих.

У відповідь на розповсюдження інакомислення неосталіністскі керівництво усилило репресії. В 1972р. були арештовані більше 100 представників інтелігенції, у тому числі Іван і Надія Світличні. На якийсь час активність дисидентів була паралізована. Проте вже в 1976р листопаді. найактивніші правозахисники об'єдналися у відкриту суспільну організацію - Українську групу сприяння виконанню угод Хельсінкі в Україні, або Українське Хельсінкі спилку. Очолив її наш земляк письменник Микола Руденко. Серед її членів була і Н. Світлична.

Через три місяці після організації УГС були арештовані її керівники. До початку 80-х рр. вона була практично повністю розгромлена. 1 липня 1977р. М. Руденко був осуджений до 7 років табірного висновку. Н. Светличная змогла виїхати в США, де очолила Закордонне представництво УГС. В 1987р. в США виїхав і М. Руденко, де продовжив боротьбу за цивільні права народу, проти політики русифікації України.

Тільки після проголошення незалежності України Іван і Надія Світличні, Мікола Руденко були відзначені Національною премією України ім. Тараса Шевченка. 19 грудня 2000р. М. Руденко був удостоєний звання «Герою України».

Друга половина 80-х рр. ознаменувалася подальшою кризою унітарної системи. В 1986-1987 рр. в Луганську виникли перші незалежні від владних структур неформальні організації. Однією з форм цього руху стало виникнення на кафедрах суспільних наук вузів області дискусійних клубів, гострі публікації у пресі. Так, в Луганську в педагогічному інституті виникли Комітет перебудови і Асоціація молодих істориків, в машинобудівному інституті заробив клуб «Діалог».

Проявом політичної активності населення сталі численні мітинги і інші масові акції. Її новим явищем сталі літні (1989р.) шахтарські страйки. З кожним новим страйком політизування вимог шахтарів посилювалося. І хоча шахтарські страйки привели до значних економічних втрат, вони вщент потрясли тоталітарну систему, розхитавши її основу.

Найкрупнішою суспільною структурою на Луганщині стала Луганська асоціація виборців, створена прихильниками демократичних реформ восени 1989 - взимку 1990 рр. Спільно з іншими суспільними організаціями вона в кінці 1989 - початку 1990 рр. провела в області ряд мітингів прихильників демократичних сил в Луганську, Алчевську, Стаханові, Северодонецку, направлених проти всевладдя КПРС, відміни ст. 6 Конституції СРСР і УРСР, на передачу влади Порадам і захист прав і свобод особи.

Почало 1990р. ознаменувалося і новими явищами в суспільно-політичному житті Луганщини. Вперше на території Луганської області сформувалися і до середини року відкрито діяли структури трьох політичних партій - Народного Руху України, Української республіканської партії, Української партії демократичної платформи.

16 липня 1990р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. І хоча вона не отримала статус конституційного акту, стало ясно, що почалися необоротні процеси у відносинах з центром. Спроба державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991р. наткнулася на рішучу протидію демократичних сил.

Увечері 19 серпня в Луганську був створений обласний штаб по протидії ГКЧП, працюючий 20-23 серпня. 23 серпня 1991р. багатолюдний мітинг на луганському стадіоні «Авангард» зажадав від Верховної Ради України включити в повістку позачергової сесії питання «Про проголошення незалежності України», «Про заборону діяльності КПРС на території України», «Про створення Української національної армії».

24 серпня 1991р. Позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт про проголошення незалежності України. 1 грудня 1991р. на Всеукраїнському референдумі переважною більшістю голосів це рішення Верховної Ради України було підтверджено, а в історії Луганщини почався відлік часу її нового історичного етапу.