- •8. Завдання та функції держ. Податкової організації.
- •12. Фін. Стратегія і фін. Тактика
- •15. Сутність фінансів господарських суб’єктів.
- •20. Фін. Ресурси держави, їх склад та джерела формування.
- •39.Фонд соціального страхування на випадок безробіття
- •40. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
- •41.Сутність державного кредиту.Його необхідність і роль,відмінність від банківського
- •42.Функції державного кредиту
- •43.Види і форми держ. Кредиту
- •44.Класифікація державних позик
- •45.Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг
- •46.Методи управління державним боргом
- •47. Сутність і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування
- •48.Поняття,функції та ознаки страхування
- •49.Субєкти страхування
- •50.Класифікація страхуання
- •51.Майнове.Особисте,соціальне,медичне страхування та страхування відповідальності
- •52.Поняття і структура фінасового ринку
- •53.Поняття фінансового ринку і його сегменти
- •54. Призначення і функції грошового ринку
- •55. Призначення і функції ринку кредитних ресурсів
- •56.Призначення і функції ринку цінних паперів
- •57. Сутність та класифікація цінних паперів
- •58.Сутність та класифікація акцій
- •59. Сутність та класифікація облігацій
- •60.Призначення і функції ринку фінансових послуг
- •61.Класифікація фондового ринку
- •62.Субєкти фін. Ринку
- •63.Поняття і характеристика цп згідно із законодавством
- •64.Характеристика інструментів фін. Ринку
44.Класифікація державних позик
За місцем розміщення позики поділяються на:
— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;
— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.
Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:
— державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;
- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.
В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).
За видами дохідності державні позики поділяються на:
— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки — LIBOR (London Inter Bank Official Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), "праймрейт" — американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50— 2,60%;
— безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;
— виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.
За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:
— ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;
— неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).
За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).
Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).