1. Народна педагогіка як частина народної культури

Народ - великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із врахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами, на сьогодні не можна вважати роботу зі збирання і наукового вивчення народнопоетичної творчості для дітей доведеною до кінця. Основними виховними критеріями фольклору є літературознавчі [1], оскільки першорядне значення у фольклорі належить саме слову.

Останнім часом спостерігається зниження зацікавленості молоді в засвоєнні культурних цінностей, що позначається негативно на вихованні духовності. Використання фольклору у вихованні молоді має своєю ціллю відновити первісне значення поняття «народна культура», її зміст і педагогічний потенціал. Слід відзначити, фольклор відбиває виховання представника певного народу в різні історичні епохи як носія певної національної культури. Видатні філософи, етнографи, психологи і педагоги світу здавна визнавали, що виховання має яскраво виражений національний характер. А цього не можна досягти без використання народної мудрості, втіленої у фольклорі.

Національне виховання це виховання на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній традиції духовності.

Нами під час підготовки українського обряду надається перевага не тільки його формальному виконанню, звучанню пісні або малюнку танцю. Спочатку студенти досконало вивчають все, що пов'язане з цим обрядом, вивчають історію його виникнення, збирають фольклорний матеріал, допитливо ставляться до значення виконання обряду для українського народу в давнині і на сьогоднішній день. Така, практично, дослідницька робота захоплює всіх студентів, не залишає їх байдужими до історії і культури українського народу, викликає повагу до простої, але досить мудрої людини, яка є часточкою великого народу. Безпосередньо виховному заходу передує ціла низка бесід, співбесід зі студентами, відвідування краєзнавчого музею, театральних вистав за творами І.Котляревського «Енеїда», «Наталка-Полтавка» Донецького обласного музично-драматичного театру ім. А.Солов'яненка. Систематичне звернення викладача до педагогічної спадщини українського фольклору сприяє розвитку у студентів уваги і поваги до української минувшини, формує толерантну і небайдужу поведінку, вчить поважати батьків, викладачів, старших тощо. Більше того, глибоке вивчення і осмислення народної мудрості, яка закладена у фольклорі, надихає їх на творчість, вчить добру, налаштовує на позитивне ставлення до навчання.

На заняттях з українознавства і української літератури та мови кожного разу звертаємось до фольклорних творів, але не тільки з програмного матеріалу. Шануємо українську народну культуру, урізноманітнюємо свої заняття, кожне з яких можна вважати справжнім святом. На заняттях часто лунають народні пісні і народна музика, студентами під час вивчення певного твору часто театралізуються уривки з нього. Знайомство з народною творчістю починається з оформлення кабінету, де викладачем разом зі студентами зібрано українські вишиванки, рушники, різноманітний посуд, який використовували і використовують досі українці, збірники епічних творів, твори українських письменників з використаною в них народною мудрістю.

На початку вересня студентам першого і четвертого курсів була запропонована анкета, питання якої вимагали усвідомлення поняття «фольклор», знання українських обрядів і свят, визначення значення усної народної творчості для опанування історії країни, її культурної спадщини тощо. Виявилося, що студенти четвертого курсу, на відміну від першокурсників, значно обізнані в цих питаннях, мають потяг до вивчення української історії, відрізняються більш соціально спрямованою поведінкою, повагою до старших, виважені в словах тощо. Так, значення української народної творчості для вивчення історії країни і свого краю усвідомлюють 75% першокурсників і 100% студентів четвертого курсу. Розуміння поняття «фольклор» виявили 62% студентів першого курсу і 96% студентів четвертого курсу. У донецькому регіоні родинне виховання мало містить суто української народної педагогіки, оскільки регіон багатонаціональний і має значний вплив російської культури. Тому більшість студентів (як першого, так і четвертого курсів) відмітили, що основні знання з українського фольклору, української обрядовості, традицій вони отримали у школі (68%) і в технікумі (98%). У родинному колі на українських національних традиціях виховуються лише 8% студентів. В останні роки все частіше з'являються повідомлення у наукових працях про використання у виховному процесі українського фольклору взагалі [2]. Це вказує на те, що сучасна педагогічна наука приділяє велике значення українському фольклору у виховному процесі підростаючого покоління, у формуванні духовності дітей і дорослих, у повернення кожної людини до глибинних народних коренів сенсу життя.

Народна педагогіка - сукупність накопичених і перевірених практикою емпіричних знань, відомостей, умінь і навичок, що передаються з покоління в покоління переважно в усній формі, як продукт історичного та соціального досвіду народних мас.

У народній культурі знання людини про світ передаються безписемні, усним способом, що є найважливішою особливістю. Традиційна народна культура не залишає письмових свідоцтв, вона існує до тих пір, поки існують її носії. Спадкоємність досвіду і системи цінностей у такій культурі забезпечується самим укладом життя людини традиційного суспільства.

Народна культура охоплює безліч понять, наприклад: народ, культура, освіта та їх взаємозв'язок.

Народ – морально-духовна спільність багатьох поколінь, стійкість якої в часі і просторі забезпечується культурою.

Витоки сучасної культури знаходяться в народній культурі, тому нашому суспільству необхідно відновити зв'язки з нею.

Культура народу - безперервний процес і цілісна сукупність результатів пізнання людьми сутності людини, законів природи і суспільства; спосіб світобачення і самосвідомості народу, відбитий в духовних і матеріальних цінностях. Це - колективна форма народної історичної пам'яті.

Слід особливо підкреслити взаємозалежність народу та культури: одне без одного вони не існують. Народна культура, як форма самосвідомості та історичної пам'яті створює і зміцнює цілісність і цілісність народу, тим самим забезпечуючи народу історичну схоронність, яка в свою чергу дає основу для подальшого розвитку народної культури.

Виходячи зі сказаного можна зробити висновок про те, що народ і його культура взаємно творять одне одного.

Освіта ж у цьому вічному процесі взаємного творення є частиною культури, роль якої полягає у забезпеченні передачі, трансляції культурних цінностей від покоління до покоління. Для цього будь-яка система освіти, створює культурно-історичні механізми освоєння традиційних цінностей, специфічні для кожного етапу життя народу. Широким полем діяльності в цьому відношенні має стати загальноосвітня школа і в першу чергу її молодше ланка. Раннє залучення дітей до фольклору і фольклорним свят дасть очікуваний результат. У народі з найдавніших часів було відомо, що виховання виникає разом з появою людини. Виховання - вічна категорія, вона існує і розвивається разом з розвитком людського суспільства. Якщо час для початку виховання втрачено або виховання велося неправильно, доводиться перевиховувати, а це завдання більш важка.

Досвід народного виховання у всіх етносів, націй і народів дуже багатий. Як показав аналіз традиційної культури виховання, цей досвід характеризується майже однаковими вимогами до якості формованої особистості і системі засобів її виховання та навчання. Він являє собою своєрідну (загальну для всього людства) народну мудрість, систему загальнолюдських цінностей, перевірених століттями.

У сучасних виховних установах відбувається знайомство з фольклором. Починається воно ще в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці дітей продовжують знайомити з традиціями українського народу, але хлопці вже самі можуть виділити певний сенс з творів української народної творчості. Тому необхідно широко використовувати всі види фольклору. Знайомлячи дітей з приказками, загадками, казками, ми тим самим залучаємо їх до моральних загальнолюдських цінностей. Завдяки цьому, фольклор є найбагатшим джерелом пізнавального і морального розвитку дітей.

Народна педагогіка відіграє надзвичайно важливу роль - і творчу, і рятівну. У народі зберігся моральний стрижень: любов до праці, добра, правди. Носії цієї любові є в кожному народі. Їх вплив на підростаюче покоління безсумнівно. Народною педагогікою визначається моральне здоров'я нації, з нею пов'язані історичні коріння духовного життя народу.

Фольклор ж завжди природним чином входив в народну педагогіку - традиційну для народу практику виховання - трудового, морального, фізичного, естетичного, патріотичного, інтернаціонального.

Народна педагогіка - складова і невід'ємна частина загальної духовної культури народу. Народна культура - це невичерпне джерело естетичного, морального та патріотичного виховання школярів. Рідна культура, як батько і мати, повинна стати невід'ємною частиною душі дитини, початком, що породжує особистість. Зараз до нас поступово повертається національна пам'ять, і ми по-новому починаємо ставитися до старовинних свят, фольклору, в яких народ залишив найцінніше з своїх культурних здобутків.

Наукові дослідження народної педагогіки свідчать, що вивчення народного досвіду виховання як соціально-історичного феномена на всіх етапах історичного розвитку входило в коло наукових інтересів педагогів минулого і сьогодення.

Ян Амос Каменський родоначальник педагогіки був вірним сином свого народу. Вже перші його роботи мали народно-педагогічний, національно-педагогічний характер. Патріотична відданість своєму народові спонукала Каменського до уважного вивчення народних традицій виховання і до їх творчого використання у створенні наукової теорії педагогіки.

Великий російський педагог К.Д. Ушинський високо оцінював виховний потенціал народної педагогіки. «Виховання, створене самим народом і засноване на народних засадах, - писав він, - має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях ...». Добре знаючи народні звичаї, обряди, традиції, він прийшов до висновку, що «мудрість предків - дзеркало для нащадків», і тому ратував за народне виховання, так як воно є живим взірцем у процесі народного розвитку.

В.А. Сухомлинський був один з найосвіченіших педагогів свого часу. Духовний вплив особистості, як вважає Сухомлинський, - це перш за все частина духовного багатства нації. В останніх книгах Сухомлинського, в усіх останніх статтях червоною ниткою проходить думка про необхідність відродження прогресивних педагогічних традицій народу, про широке впровадження їх у сім'ю і школу.

Г.С. Виноградів - видатний дослідник дитячого фольклору, побуту і проблем виховання. Наукова діяльність Виноградова вражає багатосторонністю і різноманітністю. Народознавство - комплексне вивчення побуту, звичаїв, духовної культури, психології російського народу, об'єднувало фольклористичні, етнографічні інтереси вченого. Дитячий фольклор і побут склали ту принципово важливу область народознавства, на якій сфокусовані основні дослідницькі напрями і розробки Г.С. Виноградова. Виноградов висував думку про необхідність краєзнавства в колі обов'язкових шкільних предметів, висував новаторські ідеї про проведення з дітьми повсякденних фольклорно-етнографічних спостережень, обгрунтовує доцільність вивчення дитячого фольклору в шкільному курсі словесності.