- •1. Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.
- •2. Первісні люди: поява та спосіб життя. Першоначала людського життя в Україні.
- •3. Трипільська культура.
- •4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •5. Побут, заняття та вірування скіфів.
- •6. Кімерійці, скіфи, сармати. Перші державні утворення на території України.
- •7. Східні слов’яни у давнині. Походження, розселення, заняття і суспільний лад.
- •8. Передумови утворення Київської Русі й особливості державного процесу.
- •9. Походження, виникнення та розвиток Київської Русі.
- •10. Політика князів Київської Русі у х ст.
- •11. Розбудова держави за Володимира Великого. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •12. Політика Ярослава Мудрого і «Руська правда».
- •13. Київська Русь під час правління нащадків Ярослава Мудрого. Володимир Мономах.
- •14. Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •15. Боротьба Русі проти монгольської навали та встановлення золотоординського іга.
- •16. Політичний устрій та соціально – економічний розвиток Київської русі.
- •17. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.
- •20. Кревська унія: причини, зміст, наслідки
- •19. Включення українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі.
- •21. Люблинская унія1569 р., її причини та її наслідки для Українських земель.
- •22. Брестська унія (1596 р.), її причини та наслідки для українських земель.
- •23. Соціально – економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі (середина хіу ст. – перша половина хуі ст.)
- •24. Культура України у хіу – хуі ст.
- •25. Суспільні рухи кінця хvі-30-х років хvіі ст.
- •26. Проблема походження козацтва в історичній літературі.
- •27. Винекнення козацтва. Занняття побут, звичаї, військове мистецтво
- •28. Заснування Запорізької Січі та її історичне значення.
- •29. Українське козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.
- •30.Реєстрове козацтво. Боротьба з турками й татарами
- •31. Причини, характер, рушійні сили й етапи української національної революції середини хvіі ст.
- •32. Б.Хмельницький – видатний державний діяч і полководець, дипломат.
- •33. Утворення Української гетьманської держави. Політика українського уряду в середині хуіі.
- •34. Українсько – московські звязки під час української національної революції середини хуіі ст
- •36. Переяславська угода 1654 року, її причини, сутність і наслідки.
- •37. Україна у 1654 – 1657 роках.
- •38. Історичне значення української національної революції середини хуіі ст. І діяльності Богдана Хмельницького.
- •39. Гетьмани України доби Руїни ( друга половина хуіі ст.)
- •40. Основні напрямки політики і. Виговського. Гадяцький договір.
- •41. Гетьманування ю. Хмельницького та Переяславська угода 1659 р.
- •43. Політика уряду п. Дорошенка.
- •42. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства ( вересень 1657 – червень 1663)
- •45. Андрусівський мир 1667 р. І його значення для України.
- •44. Україна за гетьмування і.Мазепи.
- •46. Політика Петра і щодо України.
- •49. Правобережні та західноукраїнські землі у хуііі ст.
- •47. Обмеження та ліквідація козацької державності у хуііі ст.
- •50. Культура України у 17-18 ст.
- •51. Діяльність п.Орлика. Бендерська конституція і «Вивід прав України»
- •52.Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині 17-18 с.
- •53. Поділи Речі Посполитої , їх наслідки.
- •54. Українські землі у складі Росії у і пол. 19 с.
- •55. Початок Українського культурного відродження в першій половині 19 ст.
- •56.Українське національне відродження .
- •57.Громадські політичні організації на українських землях.(перша половина 19 ст.)
- •58. Кирило – Мефодіївське товариство.
- •59. Західноукраїнські землі в першій половині хіх ст.
- •60. Культура України хіх ст.
- •61. Український національний рух другої половини хіх ст.
- •62. М. Драгоманов та його вплив на розвиток Українського національного руху.
- •63. Культурно – національний рух на західноукраїнських землях у середині хіх – на початку хх ст.
- •64. Соціально – економічний розвиток українських земель на початку хх ст.
- •65. Столипінська аграрна реформа, її наслідки для України.
- •66. Події 1905 – 1907 років в Україні.
- •67. Діяльність українських партій і організацій у 1905 – 1914 роках.
- •68. Особливості розвитку українського національного руху під владою Російської й Австрійської імперій.
- •69. Україна й українці в першій світовій війні.
- •70. Діяльність Української Центральної ради у 1917.
- •71. Перший і другий Універсали уцр. Утворення генерального секретаріату.
- •73. Брестський мирний договір (1918), його підготовка, підписання, тополітичні наслідки для унр.
- •72. Діяльність українських партій і організацій у добу Центральної ради.
- •74. Політика Центральної Ради у 1918 р.
- •75.Діяльність унр.
- •76. Причини характер і рушійні сили державного перевороту 29 квітя 1918 року.
- •77. Українська Держава п.Скоропадського (1918)
- •78.Утворення Директорії унр та її діяльність.
- •79. Діяльність українських партій і організацій у добу Директорії.
- •80. Західноукраїнська народна Республіка.
- •81.Події 1919 року на території України.
- •82. Причини укладення, зміст та наслідки Варшавської угоди між унр і Польщою.
- •85. Нова економічна політика (неп) та особливості її здійснення в Україні.
- •83. Встановлення радянської влади в Україні. Входження усрр до срср.
- •86. Політика українізації у 1920 –ті роки: форма і зміст.
- •84. Голод 1921 – 1923 років в Україні.
- •87. Політика суцільної колективізації в Україні. Голодомор 1932-33 рр.
- •88. Індустріалізація в Україні.
- •89. Сталінські репресії в Україні в 1930-ті роки.
- •91. Польський режим на західноукраїнських землях у1920 -1930 роки.
- •92. Український національний рух у Західній Україні між двома світовими війнами.
- •93. Включення західноукраїнських земель до складу урср у 1939-1940 рр.
- •94.Окупація українських земель Німеччиною та її союзниками у 1941-1942 рр.
- •95. Німецький окупаційний режим в Україні 1941-1944 рр.
- •96.Радянський партизанський рух в Україні в роки другої світової війни.
- •97. Український націоналістичний повстанський рух у 1941-1944 років
- •98. Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 рр.
- •99. Україна після другої світової війни: втрати та здобутки.
- •100. Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років).
- •101. Культурне життя України (друга половина 40-х - початок 50-х років).
- •102. Хрущовська «відлига» та її характер в Україні.(1956-1964).
- •103. Соціально – економічний розвиток Української рср середини 1960 середини 1980 років.
- •104. Опозиційний рух в україні у другій погловині 1960 – 1980 рр.
- •105. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х – в 1990 – х роках.
- •106.Розбудова української незалежної держави. 1991-2003
- •108. Державна символіка України, її історичне походження.
- •107.Соціально - економічний розвиток України в 1991-2003 роках.
- •90. Досягнення та втрати української культури в 1920- ті, 1930 – ті рр.
- •48. Ліквідація Запорізьської Січі у хvііі ст., її причиниі наслідки.
42. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства ( вересень 1657 – червень 1663)
Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. . Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.
60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади і обрання гетьманом І. Виговського, який розгорнув активну державну діяльність. І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі.
В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки, відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.
Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «чорною радою*. Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабані. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Водночас Галицький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.
Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави .
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. . Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою.
Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки, був підписаний новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 p., який фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу; заборонялися відносини з іншими країнами; у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.
У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави . Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя — І. Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним.
Другий етап Української національної революції (вересень 1657 — червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу: жахливе спустошення українських земель; спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально-економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 p.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну
Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. . На Лівобережжі основна боротьба за булаву розгорнулася між Я. Сомком, І. Брюховецьким та В. Золотаренком. На «Чорній раді» у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом було обрано І. Брюховецького. Новообраний гетьман займав відверто промосковські позиції і неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення з його земель князівства на чолі з царевичем Федором.
На початку 60-х років XVII ст. загострилася боротьба за владу і на Правобережжі. На булаву претендували П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко. Після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.(. 1620—1671)
Новий гетьман хотів відновити єдність козацької України шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації. Проте після того як на Правобережжі 1664—1665 pp. вибухнуло повстання місцевого населення проти польської шляхти, П. Тетеря зрікається гетьманства та втікає до Польщі.
Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко(1627—1698) , який прийшов до влади в серпні 1665 р.
Починати реалізацію своїх планів гетьманові довелося в дуже складних умовах: Правобережжя того часу справді являло собою руїну, втрати населення сягали 65— 70%; на гетьманську булаву претендували ще двоє — В. Дрозденко і С. Опара; поглиблювався розкол суспільства; ускладнювалася геополітична ситуація.
Активною була зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета переговорів — повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Перемишль, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.
Відкрите збройне протистояння з Польщею, непоступливість Росії змусили П. Дорошенка шукати підтримки в Оттоманської Порти та порозуміння з гетьманом Лівобережжя І. Брюховецьким. Восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецько-козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Дорошенка.
Але авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. П. Дорошенко у вересні 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатися Росії.
Отже, на третьому етапі Української національної революції (червень 1663 — вересень 1676 р.) територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. За часів гетьманства П. Тетері на Правобережжі та І. Брюховецького на Лівобережжі ці катастрофічні процеси виявилися у відмові національної еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем.
Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка. Проте внаслідок постійної боротьби козацької верхівки за булаву, низки невдалих кроків та помилок, зради союзників, намагання Польщі, Росії та Туреччини контролювати хід подій в українських землях П. Дорошенко втратив підтримку народних мас, не зміг об'єднати українські землі в межах однієї держави і відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.