7. Східні слов’яни у давнині. Походження, розселення, заняття і суспільний лад.

У давнину землі східних слов'ян простягалися від дале­кого озера Ільмень на півночі і майже до Чорного моря на пів­дні. Соціально-політичне життя тамтешнього населення ґрунтувалося на племінній організації. Внаслідок розселен­ня слов'ян VI—VII ст. на великій території Східної Європи виникли три групи слов'янських племен: західна, південна і східна. Східні слов'яни на той час заселяли більшу частину території України. У VIII ст.. у них виникло кілька союзів, про які повідомляє у «Повісті минулих літ» літописець Нес-тор. Слід зауважити, що він згадує про найбільші племенні об'єднання, які налічували до десяти племен в своєму союзі. Історичним центром східного слов'янства здавна було Се­реднє Подніпров'я, де проживали поляни. Тут знаходились такі міста, як Чернігів, Переяслав, Київ. Сусідами полян були сіверяни (над Десною і Сеймом), древляни (над Прип'ят­тю), дуліби (над Бугом), тиверці (над Дністром), уличі (між Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).

До утворення Київської держави головною формою сус- пільної організації східних слов'ян були союзи племен та племенні княжіння. Кожне з цих утворень було окремою етнічною групою з визначеною територією, матеріальною культурою, побутом, звичаями. Основу внут­рішньої соціально-економічної системи племінних союзів становила сільська община. Вона складалася з одного-двох чи більше селищ — «гнізд». У володінні общини перебував

увесь земельний фонд. З розвитком господарської і політич­ної діяльності зароджується соціальна нерівність, виді­ляється привілейований прошарок, а з ним і племінна знать. Найбільш талановиті люди з цієї верхівки родопле­мінної знаті приймали ім'я князя.

Процеси соціального розшарування общини прискорю­вало також патріархальне рабство, яке у східних слов'ян фіксується за джерелами вже в VI—VII ст. Рабами ставали полонені. Праця рабів у землеробстві слов'янами не вико­ристовувалась, і сфера їх застосування була обмеженою.

Основою господарського життя східнослов'янських пле­мен було землеробство, успішно розвивалось скотарство і сільські промисли. Велася жвава торгівля з чорноморськи­ми містами-державами, з каспійськими і туркестанськими краями. З часом торгові інтереси протяглись далі за Дунай, до самої Візантії. Активна торгівля сприяла розвиткові міст. Найбільш розвинуті міста були центрами всього пле­мені або союзу племен. Так, головним містом древлян був Іскоростень, уличів — Пересічень, полян — Київ. Геогра­фічне положення Києва було найвигіднішим для розвитку торгівлі, сприяло його зростанню як економічного центру держави. Заснування Києва, одного з найбільших міст то­дішньої Східної Європи, датується кінцем V ст.

8. Передумови утворення Київської Русі й особливості державного процесу.

Політичне об'єднання антів, як і всі подібні до нього дер жавні об'єднання раннього середньовіччя, виявилося не тривким. Однак процес формування класового суспільств і виникнення держави у східних слов'ян тривав, що було зумовлене внутрішньою еволюцією їхнього суспільства .

Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на те ренах Східної Європи — результат взаємодії різноманітних чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й сивої давнини.

Система господарства східних слов'ян ґрунтувалася на землеробстві, допоміжну роль відігравало розвинуте скотар­ство та сільські промисли. Вдосконалення землеробських знарядь у VII—IX ст., підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни в соціальній сфері. Поглиблювалася кла­сова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного дер­жавотворчого процесу.

Відокремлення ремесла від сільського господарства, за­родження товарного виробництва у VIII—X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Схід­ній Європі були великі союзи слов'янських племен — дулі-бів, бужан, волинян. З розпадом родоплемінного ладу і по­явою класів у VIII—IX ст. посилюється процес об'єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні ут­ворення — племінні княжіння та їхні федерації. Вже у VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь).

Найбільшим було державне об'єднання з центром у Києві. Саме воно і стало тим терито­ріальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Дав­ньоруська держава.

Процес утворення держави в східних слов'ян відбував­ся водночас з аналогічними процесами на всій території Європи.

У VI—IX ст. у слов'янському світі почав зароджувати­ся феодальний лад. У період раннього Середньовіччя тут ви­никають ранньофеодальні держави. Наприкінці раннього Середньовіччя в Західній Європі численні королівства об'єднувалися у більш-менш сталі феодальні держави, в межах яких продовжувався процес формування нових народностей.