55. Початок Українського культурного відродження в першій половині 19 ст.

Колонізаторська політика російського царизму викли­кала в українському суспільстві наприкінці XVIII — на по­чатку XIX ст. все більше зростаючий спротив. Про це свід­чили події та процеси українського національно-культур­ного відродження XIX — початку XX ст.

Колискою цього відродження стала Слобожанщина, де з ініціативи української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами людей усіх станів, 1805 р. в Харкові було відкрито університет. Це був на той час єди­ний вищий навчальний заклад на українських землях, що перебували в складі Російської імперії. Харківський університет став не лише науково-освітнім центром, а й охоронцем та провідником української культури. За перші півсотні літ існування вищу освіту в ньому здобу­ли до 2800 осіб.

При університеті було відкрито друкарню і книгарню, видавались газети, альманахи, часописи. Ці видання ви­світлювали не тільки поточне соціально-економічне і полі­тичне життя регіону, а й історичне минуле українського на­роду, самобутність української культури» Девізом першого в Україні масового часопису «Украинский вестник», що ви­давався в Харкові з 1816 по 1819 рік, було проголошено: «Сприяти всебічному піднесенню науки і літератури». «Украинский вестник» першим започаткував друкуван­ня українською мовою.

Важливим чинником в процесі українського культурно­го відродження було поширення історичних знань про ми­нуле України. Найбільшої популярності набув істо­рично-публіцистичний твір «Історія Русів», авторство яко­го не встановлено. У 1822 р. у світ вийшла перша узагаль­нююча, документована чотиритомна праця з історії Украї­ни Дмитра Бантиш-Каменського — «История Малой России». І хоча автор не заперечував зверхності Російської імперії над Україною, проте обстоював право на автономне козацьке самоврядування.

У 1843—1844 рр. була видана п'ятитомна «История Ма-лороссии» Миколи Марковича, в якій автор використав фактичний матеріал козацьких літописів XVII—XVIII ст. У цей період активну роль в українському національно-культурному відродженні відіграє Київ з його університе­том (відкритий у 1834 р.)» в якому концентрувались пред­ставники української інтелігенції всіх регіонів. Саме з Киє­вом пов'язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Тараса Шевченка. Тут у ЗО—40-х роках активну громадську і культурну роботу здійснювали перший ректор Київсько­го університету, історик, філолог, етнограф і природозна­вець М. Максимович, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, діяч культури В. Білозерський та ін.

Всупереч намаганням царату перетворити Київ на бас­тіон самодержавства і русифікації, місто на початку 40-х років XIX ст. стає центром суспільно-політичного і культур­ного життя України, звідки національно-визвольні ідеї по­ширювалися на всі українські землі.

56.Українське національне відродження .

Криза кріпосницького господарювання, по­силення колонізаторської політики російського царизму сприяли політизації українського національного руху. Його найрадикальніпіих учасників уже не могла задовольнити лише культурно-просвітницька діяльність: видання україн­ських книжок і журналів, публікації фольклорних записів, фахового вивчення та популяризації знань з історії Украї­ни. На передній край боротьби проти національного гноб­лення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосного режиму, встановлення демократично-республіканського ладу з державною неза­лежністю України.

Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська полі­тична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його заснов­никами були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Товариство було названо на честь відомих слов'янських бра-тів-просвітителів, православних святих — Кирила і Мефодія. Знаком товариства був перстень з написом «Св. Кири­ло і Мефодій, січень 1846». У засіданнях товариства актив­ну участь брали Т. Шевченко, П. Куліш, полтавський по­міщик, педагог і журналіст М. Савич, поет-перекладач О. Навроцький, етнограф-фольклорист П. Маркович, поет і публіцист Г.

Всього до Кирило-Мефодіївського товариства увійшли 12 осіб. Майже всі вони були на той час викладачами або ентами віком від 19 до ЗО років. Більшість з них похо­пи На з дрібномаєткових дворян.

У контексті українського відродження Кирило-Мгфодіївське братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетського ета­пу українського національного руху до етапу різночинсько - народницького — уже достатньо політизованого. Прогрмні вимоги кирило-мефодіївців передбачали корінні мі ржавні перетворення: ліквідацію в Україні чужоземних колонізаторських режимів, демократизацію суспільства, «становлення республіканської форми державного прав­ління та федеративних зв'язків із сусідніми (переважно слов'янськими) країнами.

Головною метою своєї діяльності товариство вважало досягнення Україною національно-державної незалежності з демократичним ладом Щодо громадянських прав населення всеслов'янської федерації, то передбачалися скасування смертної кари й тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобо­да віросповідання, заборона * будь-якої пропаганди як мар­ної при свободі».

Ідеї визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їхнього державно-федеративного єднання мали поши­рюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди.

Програму товариства викладено в «Книзі буття ук­раїнського народу*,або «Законі Божому». В його основі — ідеї українського національного відроджен­ня і пансловізму.Свої ідеї вони поширювали через донесення до свідо мості мас програмних документів. Громадська діяльність Кирило-Мефодіївців зосереджувалась навколо освіти наро­ду і шляхів піднесення економіки України. Вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними ре­комендаціями сільським господарям, склали проект впро­вадження в Україні широкої мережі початкових навчаль­них закладів. Активно займалися науковою працею, чита­ли лекції в навчальних закладах.

Послідовно обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т. Шевченко, Його поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Великий льох» та інші справляли могутній вплив на формування національної свідомості і політичної активності передової громадськості та широких народних мас. Ці твори відверто закликали до боротьби про­ти національного та соціального гніту.

Навесні 1847 р„ царські жандарми заарешту­вали у Києві всіх 12 постійних учасників засідань братства і під конвоєм відправили до Петербурга,. Слідством над ки-рило-мефодіївцями керував сам Микола І. Він же затверд­жував кожному вирок. Усіх учасників товариства покара­ли без будь-якого суду засланням до різних місць Російської імперії. Найтяжче було покарано Шевченка, бо під час арешту в нього знайшли рукописи його антицаристських і антикріпосницьких творів.

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства завдав від­чутних втрат українському національному руху. Однак ос­таточно його придушити царизм не зміг»

Започатковані Кирило-Мефодіївським товариством дер­жавотворчі традиції продовжували наступні покоління бор­ців за українську справу.

Висновок:

1. Національне відродження в першій половині XIX ст. відбувалося пере­важно в сфері розвитку культури.

2. Українська культура цього періоду збагатилася високими досягненнями в розвитку науки, літератури, архітектури, образотворчого мистецтва, про­кладаючи подальший шлях її утвердження і розвитку.

3. Культура стала ближче до людини, її духовних потреб.

4. В складних умовах український народ не тільки зберіг свою культуру, але й домігся її підйому на більш високий рівень. Зазвучала українська мо­ва, одержала розвиток нова українська література.

5. Разом з тим розвиток культури гальмувала феодально-кріпосницька. сис­тема та антиукраїнська політика Російської та Австрійської імперій.

6. Заважала розвитку української культури і відсутність державності.