- •1. Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.
- •2. Первісні люди: поява та спосіб життя. Першоначала людського життя в Україні.
- •3. Трипільська культура.
- •4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •5. Побут, заняття та вірування скіфів.
- •6. Кімерійці, скіфи, сармати. Перші державні утворення на території України.
- •7. Східні слов’яни у давнині. Походження, розселення, заняття і суспільний лад.
- •8. Передумови утворення Київської Русі й особливості державного процесу.
- •9. Походження, виникнення та розвиток Київської Русі.
- •10. Політика князів Київської Русі у х ст.
- •11. Розбудова держави за Володимира Великого. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •12. Політика Ярослава Мудрого і «Руська правда».
- •13. Київська Русь під час правління нащадків Ярослава Мудрого. Володимир Мономах.
- •14. Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •15. Боротьба Русі проти монгольської навали та встановлення золотоординського іга.
- •16. Політичний устрій та соціально – економічний розвиток Київської русі.
- •17. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.
- •20. Кревська унія: причини, зміст, наслідки
- •19. Включення українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі.
- •21. Люблинская унія1569 р., її причини та її наслідки для Українських земель.
- •22. Брестська унія (1596 р.), її причини та наслідки для українських земель.
- •23. Соціально – економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі (середина хіу ст. – перша половина хуі ст.)
- •24. Культура України у хіу – хуі ст.
- •25. Суспільні рухи кінця хvі-30-х років хvіі ст.
- •26. Проблема походження козацтва в історичній літературі.
- •27. Винекнення козацтва. Занняття побут, звичаї, військове мистецтво
- •28. Заснування Запорізької Січі та її історичне значення.
- •29. Українське козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.
- •30.Реєстрове козацтво. Боротьба з турками й татарами
- •31. Причини, характер, рушійні сили й етапи української національної революції середини хvіі ст.
- •32. Б.Хмельницький – видатний державний діяч і полководець, дипломат.
- •33. Утворення Української гетьманської держави. Політика українського уряду в середині хуіі.
- •34. Українсько – московські звязки під час української національної революції середини хуіі ст
- •36. Переяславська угода 1654 року, її причини, сутність і наслідки.
- •37. Україна у 1654 – 1657 роках.
- •38. Історичне значення української національної революції середини хуіі ст. І діяльності Богдана Хмельницького.
- •39. Гетьмани України доби Руїни ( друга половина хуіі ст.)
- •40. Основні напрямки політики і. Виговського. Гадяцький договір.
- •41. Гетьманування ю. Хмельницького та Переяславська угода 1659 р.
- •43. Політика уряду п. Дорошенка.
- •42. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства ( вересень 1657 – червень 1663)
- •45. Андрусівський мир 1667 р. І його значення для України.
- •44. Україна за гетьмування і.Мазепи.
- •46. Політика Петра і щодо України.
- •49. Правобережні та західноукраїнські землі у хуііі ст.
- •47. Обмеження та ліквідація козацької державності у хуііі ст.
- •50. Культура України у 17-18 ст.
- •51. Діяльність п.Орлика. Бендерська конституція і «Вивід прав України»
- •52.Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині 17-18 с.
- •53. Поділи Речі Посполитої , їх наслідки.
- •54. Українські землі у складі Росії у і пол. 19 с.
- •55. Початок Українського культурного відродження в першій половині 19 ст.
- •56.Українське національне відродження .
- •57.Громадські політичні організації на українських землях.(перша половина 19 ст.)
- •58. Кирило – Мефодіївське товариство.
- •59. Західноукраїнські землі в першій половині хіх ст.
- •60. Культура України хіх ст.
- •61. Український національний рух другої половини хіх ст.
- •62. М. Драгоманов та його вплив на розвиток Українського національного руху.
- •63. Культурно – національний рух на західноукраїнських землях у середині хіх – на початку хх ст.
- •64. Соціально – економічний розвиток українських земель на початку хх ст.
- •65. Столипінська аграрна реформа, її наслідки для України.
- •66. Події 1905 – 1907 років в Україні.
- •67. Діяльність українських партій і організацій у 1905 – 1914 роках.
- •68. Особливості розвитку українського національного руху під владою Російської й Австрійської імперій.
- •69. Україна й українці в першій світовій війні.
- •70. Діяльність Української Центральної ради у 1917.
- •71. Перший і другий Універсали уцр. Утворення генерального секретаріату.
- •73. Брестський мирний договір (1918), його підготовка, підписання, тополітичні наслідки для унр.
- •72. Діяльність українських партій і організацій у добу Центральної ради.
- •74. Політика Центральної Ради у 1918 р.
- •75.Діяльність унр.
- •76. Причини характер і рушійні сили державного перевороту 29 квітя 1918 року.
- •77. Українська Держава п.Скоропадського (1918)
- •78.Утворення Директорії унр та її діяльність.
- •79. Діяльність українських партій і організацій у добу Директорії.
- •80. Західноукраїнська народна Республіка.
- •81.Події 1919 року на території України.
- •82. Причини укладення, зміст та наслідки Варшавської угоди між унр і Польщою.
- •85. Нова економічна політика (неп) та особливості її здійснення в Україні.
- •83. Встановлення радянської влади в Україні. Входження усрр до срср.
- •86. Політика українізації у 1920 –ті роки: форма і зміст.
- •84. Голод 1921 – 1923 років в Україні.
- •87. Політика суцільної колективізації в Україні. Голодомор 1932-33 рр.
- •88. Індустріалізація в Україні.
- •89. Сталінські репресії в Україні в 1930-ті роки.
- •91. Польський режим на західноукраїнських землях у1920 -1930 роки.
- •92. Український національний рух у Західній Україні між двома світовими війнами.
- •93. Включення західноукраїнських земель до складу урср у 1939-1940 рр.
- •94.Окупація українських земель Німеччиною та її союзниками у 1941-1942 рр.
- •95. Німецький окупаційний режим в Україні 1941-1944 рр.
- •96.Радянський партизанський рух в Україні в роки другої світової війни.
- •97. Український націоналістичний повстанський рух у 1941-1944 років
- •98. Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 рр.
- •99. Україна після другої світової війни: втрати та здобутки.
- •100. Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років).
- •101. Культурне життя України (друга половина 40-х - початок 50-х років).
- •102. Хрущовська «відлига» та її характер в Україні.(1956-1964).
- •103. Соціально – економічний розвиток Української рср середини 1960 середини 1980 років.
- •104. Опозиційний рух в україні у другій погловині 1960 – 1980 рр.
- •105. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х – в 1990 – х роках.
- •106.Розбудова української незалежної держави. 1991-2003
- •108. Державна символіка України, її історичне походження.
- •107.Соціально - економічний розвиток України в 1991-2003 роках.
- •90. Досягнення та втрати української культури в 1920- ті, 1930 – ті рр.
- •48. Ліквідація Запорізьської Січі у хvііі ст., її причиниі наслідки.
90. Досягнення та втрати української культури в 1920- ті, 1930 – ті рр.
Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.
Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікавлена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, підвищенні їхнього культурного рівня. Системі, що формувалася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль в історичному процесі. Водночас реалізація сталінського «великого стрибка» вимагала певного освітнього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим зумовлюється неоднозначний і суперечливий характер культургіих перетворень у 20—30-х роках. Характерними рисами духовного життя суспільства в цей час стали, з одного боку новаторство і пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продукування культури, а з іншого — форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.
Для подальшого розвитку духовного життя суспільства принципове значення мала ліквідація неписьменності.
Зростаючими темпами відбувалося і формування нової інтелігенції. Основну роль у цьому процесі відігравали вищі та середні спеціальні навчальні заклади, кількість яких швидко зростала.
Складні й неоднозначні процеси відбувалися в українській літературі та мистецтві. Трагічний розкол суспільства, зумовлений революційними подіями 1917—1920 pp., призвів до поляризації мистецького життя. У літературі на початку 20-х років чітко окреслилося дві позиції — радикальна та помірковано-консервативна. Перша постала на ґрунті синтезу модерністських впливів європейської культури та соціального замовлення новоствореної пролетарської держави і була націлена на пошук нових форм та засобів самовираження та світосприйняття. Друга, формуючи нове бачення світу, прагнула не втрачати професійних висот та мистецьких надбань попередніх поколінь. її прибічники наполягали на необхідності базувати новітній літературний процес на творчому переосмисленні національних традицій та класичних зразків світової культури.
У цей час помітно розширилася стильова палітра. Події 1917—1920 рр. стимулювали появу нової модифікації неоромантизму — пролетарського, або ж революційного романтизму. Цей художній стиль та зумовлене ним своєрідне світобачення були притаманні творам В. Блакитного, Г. Михайличенка, В. Сосюри, В. Чумака. Зумовлена непом на початку 20-х років атмосфера плюралізму відкрила простір для творчого пошуку молодому поколінню письменників. Новітні тенденції розвитку європейської літератури відбивав футуризм. Найяскравішим його представником в Україні був М. Семенко. Післяреволюційна доба позначилася на розвитку національного футуризму. У контексті «соціального замовлення» постає революційний футуризм, якому нритаманні наступальність, агітаційність, плакатність, публіцистичність, що суттєво потіснили характерні для стилю ліричність, інтелектуальність та психологізм.
Активне експериментування та пошук нових форм самовираження, а також традиційний для української культури бароковий стиль сприяли зростанню на українському ґрунті символізму. (М. Вороний, О. Олесь, Г. ЧупринкаМ. Філянський, О. Кобилянський)
Радикальні модерністи нової хвилі, що тяжіли до західної культури, теж почали організаційно згуртовуватися. У 1921 р. в Києві утворилася «Асоціація панфу-туристів» (М. Семенко, Г. Шкурупій, Ю. Шпол, І. Сліса-ренко, М. Бажан та ін.), естафету якої після її занепаду підхопила харківська «Нова генерація» (1927—1931). Пропаганду та утвердження техніцизму в літературі було покладено в основу діяльності «Літературного центру конструктивістів» (1924—1930) та літературно-мистецької групи конструктивістів «Авангард» (1926—1930).
У другій половині 20-х — на початку 30-х років з утвердженням тоталітаризму в суспільному житті намітилася тенденція до переважання ідейності над художністю, звуження змісту мистецьких творів до утилітарної агітації та пропаганди комуністичних ідей; нівеляції всього самобутнього; утвердження робсількорівського «реагування» на життя з претензією на художнє узагальнення; розчинення творчої особистості в колективному «МИ», перетворення літературної критики на ідеологічну цензуру, послаблення міжнародних контактів українських митців.
30-ті роки - це період, коли давно вже була придушена НЕП, коли припинилася українізація, період, коли почався "наступ соціалізму по всьому фронту", коли масові репресії стали невід'ємною складовою радянсько-більшовицької політики. Це був період утвердження сталінського тоталітарного режиму.
«Наступ соціалізму по всьому фронту» не обминув і українську культуру. Влада в тих межах, котрі їй були необхідні, виявляла турботу про її розвиток. Вона розуміла, що розв'язання завдань, пов'язаних з промисловістю та сільським господарством, вимагало певної кількості освічених спеціалістів. Крім того, потрібні були кадри для роботи в партійно-державному апараті, органах управління. Відповідно до цього здійснювались заходи, спрямовані на завершення ліквідації неписьменності. На кінець 30-х років освіченість населення УРСР у віці до 50 років становила майже 95%. Запроваджується єдина структура загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня. Стандартизація торкнулася й навчальних програм. Учителі у викладі матеріалу мали дотримуватися тексту підручника. Еталоном для розробки шкільного курсу вітчизняної історії слугував сталінський «Короткий курс історії ВКП(б)». Понад 80% дітей навчалося в українських школах. З 1938 р., однак, почалося згортання мережі шкіл, орієнтованих на обслуговування національних меншин.
Відбулися певні зрушення в галузі вищої школи. За першу і другу п'ятирічки українські вузи за скороченою програмою підготували майже таку ж кількість спеціалістів, яка була в усій дореволюційній Росії. Було, однак, чимало відмінностей в їхній фаховій підготовці: на перший план висувалися політико-ідеологічний бік справи, відданість режиму. Тотальна ідеологізація навчального процесу стала визначальною рисою освіти того часу. До того ж адміністративна система всіляко культивувала неприязнь до інтелігенції. Більше того, йшов масовий «відстріл» інтелігенції. Ще у вересні 1929 р. відбулися арешти визначних діячів української науки, культури, релігії — як членів вигаданої ОДПУ «Спілки визволення України». У 1930 р. відбувся процес над 45 «керівниками» СВУ. Серед них — академік С. Єфремов, професори Й. Гермайзе, М. Слабченко, письменники М. Івченко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. В 1931 р. відбувся ще один процес — так званого «Українського національного центру», за яким були репресовані 50 представників української інтелігенції, в тому числі академік М. Грушевський, відомий історик-марксист М. Яворський та ін. У сталінських застінках загинули українські академіки — геолог Н. Світальський, генетик І. Аголь, філософ С. Семківський. Однак навіть за цих умов українські науковці встигли зробити чимало корисного. Визнання набули праці О.Палладіна, М. Стражеска, О. Динника, М. Луговцева, Ю. Кондратюка та ін.
Прес ідеологізації особливої шкоди завдавав сфері культури. Вона була цілком підпорядкована командно-адміністративній системі, яка використовувала її для зміцнення позицій правлячого режиму. Для запровадження тотального контролю над творчістю митців у середині 30-х років було утворено єдині контрольовані Москвою спілки — письменників, художників, композиторів тощо. За їхньою допомогою держава придушувала будь-яке відхилення від «лінії партії».
Наступ на українську культуру особливо посилився з приходом у 1932 р. на посаду секретаря ЦК української компартії П. Постишева. Саме тоді була остаточно припинена українізація. Розпочалася неприхована русифікація всіх сфер життя. На знак протесту наклали на себе руки М. Хвильовий, М. Скрипник. За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та багато інших українських поетів та письменників. Репресії не обминули й театр. У 1933 р. було заарештовано видатного режисера Л. Курбаса, а організований ним театр «Березіль» закрито. У грудні 1934 р. у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» було засуджено до розстрілу 28 представників української інтелігенції. Протягом 1933 р. від наукової роботи за політичними звинуваченнями було усунуто 1649 науковців, тобто 16% їхнього загального складу. Черговими жертвами репресій стали І. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник та багато інших. У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих письменників. Валда стояла на заваді творчості таких видатних кінорежисерів, як О.Довженко, І.Кавалерідзе, І.Савченко, І.Пир'єв, Л.Луков та ін. У 30-х роках О.Довженко не з власної волі вимушений був залишити Україну і переїхати до Москви.
Таким чином, стан української культури в 30-ті роки повністю віддзеркалював загальнополітичну ситуацію в країні. Досягши значних успіхів у 20-х роках, українська культура потрапила під жорсткий ідеологічний прес режиму, який дедалі більше виявляв себе як тоталітарний, антинародний. "Розстріляне відродження" - це, мабуть, найбільш точна характеристика стану української культури в цей період.