Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
чПоРа Історія Готова.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
999.42 Кб
Скачать

48. Ліквідація Запорізьської Січі у хvііі ст., її причиниі наслідки.

- 23 квітня 1775 р. - на нараді в Катерини II прийнято план знищення Січі.

- червень 1775 р. - російські війська (поверталися з російсько-турецької вій­ни на чолі з генерал-поручиком П.Текелієм, 100 тис. чол.) зайняли Січ ра­птово. Там знаходилося 3 тис. козаків і 20 гармат. Старшинська рада за участі духівництва через «небажання проливати християнську кров» вирі­шила здати Січ без бою. Війська зруйнували курені, майстерні. Вивезли до Петербурга військові клейноди, архів, боєприпаси, артилерію, прапори, цінності. Старшина була заарештована.

- З серпня 1775 р. - маніфест (указ) цариці, яким проголошувалася ліквіда­ція Запорозької Січі. Підкреслювалося, що має зникнути навіть назва запо­розьких козаків.

Пізніше:

• відбувся царський суд над старшиною, яка була суворо покарана;

• майно старшини і заможних козаків конфіскували (примусово відібрали);

• більше половини всіх запорозьких земель розподілили між російсь­кими вельможами, а інші передали німецьким і сербським колоніс­там;

• уся територія «вільностей» ввійшла в Азовську і Новоросійську губе­рнії. Запорозька Січ припинила своє існування.

Доля козаків після ліквідації Запорозької Січі

Залишки запорожців розбрелися по різних місцях:

- Близько 5 тис. козаків втікли на територію турецьких володінь і оселилися за Дунаєм (недалеко від Очакова і Хаджибея, у пониззі Дністра та гирла Дунаю).

Засновано Задунайську Січ (1775 — 1828 рр.), що мала 38 куренів, церкву, /кріплення. У 1778 р. визнали верховенство турецького султана, тому взяли участь у боях з росіянами. Турки не довіряли козакам, тому багато які з них пе­рейшли на сторону росіян.

Наприкінці XVIII ст. Задунайська Січ була організаційно слабкою, перебувала під невсипущим контролем турецької адміністрації. Козакам заборонялося мати фортецю і артилерію. У той же час задунайські козаки (близько 10 тис.) збе­рігали запорозькі традиції, мову, православну віру. Після 1829 р. задунайських козаків переселили на Азовське узбережжя, сформувавши з них Азовське козаць­ке військо (проіснувало до 1865 р., козаків перевели в селянський стан).

- У 1785 р. - за дорученням уряду між Бугом і Дністром створене Бузьке ко­зацьке військо (1785 - 1817 рр.). Воно охороняло південні рубежі Росії, воювало проти турків на стороні Росії у війні 1787 - 1791 рр., проти Фран­ції в 1812 - 1814 рр. У 1811 р. їх було 9448 чол. Військо ліквідоване в 1817 р., козаки одержали статус військових поселенців.

- У 1787 р. - за дорученням уряду Антон Головатий і Сидір Білий організу­вали з колишніх запорожців Військо вірних козаків (1788 1860 рр.), яке за царським указом в 1788 р. одержало назву Чорноморсько­го козацького війська. Воно зберегло старий запорозький лад, заняття, зви­чаї і традиції.

Військо брало участь у війні 1787 - 1791 рр. проти турків на стороні Росії.

- У 1792 р. - Чорноморське козацьке військо переселили на Кубань, де воно заснувало 40 куренів (там проживало 25 тис. колишніх запорожців). Центром стало місто Катеринодар (нині Краснодар).

- У 1860 р. - до Чорноморського козацького війська приєднали Кавказьке військо і перейменували його в Кубанське козаче військо.

Історичне значення Запорозької Січі

1. Січ виникла у XVI ст. як військово-політична організація запорозьких козаків, згодом стала центром антифеодальної і національно-визвольної війни українського народу.

2. Січ відіграла вирішальну роль у боротьбі проти турецько-татарських за­гарбників.

3. Січ захищала населення України від посилення феодального і релігійного гніту.

4. Вироблені в Січі основи автономного самоврядування, військового устрою і бойового мистецтва допомогли народу України у XVII ст. відтворити свою дер­жавність.

5. Своєю самовідданою боротьбою і героїзмом запорозькі козаки завоювали любов і повагу українського народу. Січ назавжди залишилася в пам'яті народній як символ незалежності і волі.

6. Історія Січі стала джерелом натхнення українського народу, який вира­зив ставлення відношення до неї в численних піснях, думах, легендах, переказах, прислів'ях і приказках (в усній народній творчості).