- •1. Історія України, її об’єкт, предмет та періодизація.
- •2. Первісні люди: поява та спосіб життя. Першоначала людського життя в Україні.
- •3. Трипільська культура.
- •4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •5. Побут, заняття та вірування скіфів.
- •6. Кімерійці, скіфи, сармати. Перші державні утворення на території України.
- •7. Східні слов’яни у давнині. Походження, розселення, заняття і суспільний лад.
- •8. Передумови утворення Київської Русі й особливості державного процесу.
- •9. Походження, виникнення та розвиток Київської Русі.
- •10. Політика князів Київської Русі у х ст.
- •11. Розбудова держави за Володимира Великого. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •12. Політика Ярослава Мудрого і «Руська правда».
- •13. Київська Русь під час правління нащадків Ярослава Мудрого. Володимир Мономах.
- •14. Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •15. Боротьба Русі проти монгольської навали та встановлення золотоординського іга.
- •16. Політичний устрій та соціально – економічний розвиток Київської русі.
- •17. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.
- •20. Кревська унія: причини, зміст, наслідки
- •19. Включення українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі.
- •21. Люблинская унія1569 р., її причини та її наслідки для Українських земель.
- •22. Брестська унія (1596 р.), її причини та наслідки для українських земель.
- •23. Соціально – економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі (середина хіу ст. – перша половина хуі ст.)
- •24. Культура України у хіу – хуі ст.
- •25. Суспільні рухи кінця хvі-30-х років хvіі ст.
- •26. Проблема походження козацтва в історичній літературі.
- •27. Винекнення козацтва. Занняття побут, звичаї, військове мистецтво
- •28. Заснування Запорізької Січі та її історичне значення.
- •29. Українське козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.
- •30.Реєстрове козацтво. Боротьба з турками й татарами
- •31. Причини, характер, рушійні сили й етапи української національної революції середини хvіі ст.
- •32. Б.Хмельницький – видатний державний діяч і полководець, дипломат.
- •33. Утворення Української гетьманської держави. Політика українського уряду в середині хуіі.
- •34. Українсько – московські звязки під час української національної революції середини хуіі ст
- •36. Переяславська угода 1654 року, її причини, сутність і наслідки.
- •37. Україна у 1654 – 1657 роках.
- •38. Історичне значення української національної революції середини хуіі ст. І діяльності Богдана Хмельницького.
- •39. Гетьмани України доби Руїни ( друга половина хуіі ст.)
- •40. Основні напрямки політики і. Виговського. Гадяцький договір.
- •41. Гетьманування ю. Хмельницького та Переяславська угода 1659 р.
- •43. Політика уряду п. Дорошенка.
- •42. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства ( вересень 1657 – червень 1663)
- •45. Андрусівський мир 1667 р. І його значення для України.
- •44. Україна за гетьмування і.Мазепи.
- •46. Політика Петра і щодо України.
- •49. Правобережні та західноукраїнські землі у хуііі ст.
- •47. Обмеження та ліквідація козацької державності у хуііі ст.
- •50. Культура України у 17-18 ст.
- •51. Діяльність п.Орлика. Бендерська конституція і «Вивід прав України»
- •52.Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині 17-18 с.
- •53. Поділи Речі Посполитої , їх наслідки.
- •54. Українські землі у складі Росії у і пол. 19 с.
- •55. Початок Українського культурного відродження в першій половині 19 ст.
- •56.Українське національне відродження .
- •57.Громадські політичні організації на українських землях.(перша половина 19 ст.)
- •58. Кирило – Мефодіївське товариство.
- •59. Західноукраїнські землі в першій половині хіх ст.
- •60. Культура України хіх ст.
- •61. Український національний рух другої половини хіх ст.
- •62. М. Драгоманов та його вплив на розвиток Українського національного руху.
- •63. Культурно – національний рух на західноукраїнських землях у середині хіх – на початку хх ст.
- •64. Соціально – економічний розвиток українських земель на початку хх ст.
- •65. Столипінська аграрна реформа, її наслідки для України.
- •66. Події 1905 – 1907 років в Україні.
- •67. Діяльність українських партій і організацій у 1905 – 1914 роках.
- •68. Особливості розвитку українського національного руху під владою Російської й Австрійської імперій.
- •69. Україна й українці в першій світовій війні.
- •70. Діяльність Української Центральної ради у 1917.
- •71. Перший і другий Універсали уцр. Утворення генерального секретаріату.
- •73. Брестський мирний договір (1918), його підготовка, підписання, тополітичні наслідки для унр.
- •72. Діяльність українських партій і організацій у добу Центральної ради.
- •74. Політика Центральної Ради у 1918 р.
- •75.Діяльність унр.
- •76. Причини характер і рушійні сили державного перевороту 29 квітя 1918 року.
- •77. Українська Держава п.Скоропадського (1918)
- •78.Утворення Директорії унр та її діяльність.
- •79. Діяльність українських партій і організацій у добу Директорії.
- •80. Західноукраїнська народна Республіка.
- •81.Події 1919 року на території України.
- •82. Причини укладення, зміст та наслідки Варшавської угоди між унр і Польщою.
- •85. Нова економічна політика (неп) та особливості її здійснення в Україні.
- •83. Встановлення радянської влади в Україні. Входження усрр до срср.
- •86. Політика українізації у 1920 –ті роки: форма і зміст.
- •84. Голод 1921 – 1923 років в Україні.
- •87. Політика суцільної колективізації в Україні. Голодомор 1932-33 рр.
- •88. Індустріалізація в Україні.
- •89. Сталінські репресії в Україні в 1930-ті роки.
- •91. Польський режим на західноукраїнських землях у1920 -1930 роки.
- •92. Український національний рух у Західній Україні між двома світовими війнами.
- •93. Включення західноукраїнських земель до складу урср у 1939-1940 рр.
- •94.Окупація українських земель Німеччиною та її союзниками у 1941-1942 рр.
- •95. Німецький окупаційний режим в Україні 1941-1944 рр.
- •96.Радянський партизанський рух в Україні в роки другої світової війни.
- •97. Український націоналістичний повстанський рух у 1941-1944 років
- •98. Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 рр.
- •99. Україна після другої світової війни: втрати та здобутки.
- •100. Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років).
- •101. Культурне життя України (друга половина 40-х - початок 50-х років).
- •102. Хрущовська «відлига» та її характер в Україні.(1956-1964).
- •103. Соціально – економічний розвиток Української рср середини 1960 середини 1980 років.
- •104. Опозиційний рух в україні у другій погловині 1960 – 1980 рр.
- •105. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х – в 1990 – х роках.
- •106.Розбудова української незалежної держави. 1991-2003
- •108. Державна символіка України, її історичне походження.
- •107.Соціально - економічний розвиток України в 1991-2003 роках.
- •90. Досягнення та втрати української культури в 1920- ті, 1930 – ті рр.
- •48. Ліквідація Запорізьської Січі у хvііі ст., її причиниі наслідки.
84. Голод 1921 – 1923 років в Україні.
Перший голодомор в Україні стався в 1921—1922 рр. Головною його причиною були наслідки політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та на півдні Харківщини. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн люду. Лютувала епідемія холери.
Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.
Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації «Американська адміністрація допомоги». Проте більшу частку допомоги забирала Росія. Окремі дослідники вважають, що чисельність втрат, пов'язаних з голодом, становила 1,5 млн осіб. У той же час на територію України прибуло близько 440 тис. переселенців із голодуючих районів Росії. Внаслідок цього офіційна статистика «не бачила» скорочення населення України.
В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р. Це стало результатом не стільки зусиль влади, скільки поліпшення загальної економічної ситуації, пов'язаної з першими успіхами нової економічної політики. Випадки голоду, хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки. Наприклад, на Поділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою спровокований більшовицько-радянською владою, котра мала змогу запобігти лихові, але не зробила цього.
87. Політика суцільної колективізації в Україні. Голодомор 1932-33 рр.
У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання українських хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в нсобжиті райони Польського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика «ліквідації куркульства як класу», адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.
Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, — як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації — 200 тис. Разом з усіма членами сімей «куркулів» це становило 1,2—1,4 млн осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.
Отже, в результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена «соціалістична колективізація», — створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення.
У 1932—1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації — голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5—7 млн люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.