- •1.Поняття,предмет і сутність мпп
- •2.Особливості сучасного мпп
- •3.Система сучасного мпп
- •4.Джерела мпп та їх загальна характеристика
- •5.Поняття і сутність міжнародної правосуб’єктності
- •6.Доктрини про співвідношення міжнародного і національного права
- •7.Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав
- •8. Поняття та ознаки суб’єкта міжнародного права
- •9. Види суб’єктів міжнародного права і їх характеристика
- •10. Держава – основний суб’єкт міжнародного права
- •11. Сутність і способи визнання держав
- •12. Міжнародно-правові підстави визначення держави
- •13. Види держав суб’єктів міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •14. Поняття та об’єкти правонаступництва держав. Міжнародне право і законодавство України щодо правонаступництва
- •15.Нації і Народи – суб’єкти міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •16.Міжнародні організації: ознаки і особливості правосуб’єктності
- •17.Фізична особа як суб’єкт міжнародного права
- •18.Поняття , ознаки і характерні риси загальновизнаних принципів міжнародного права
- •19.Класифікація загальновизнаних принципів міжнародного права
- •20.Місце загальновизнаних принципів в системі міжнародного права
- •21.Юридичне закріплення загальновизнаних принципів міжнародного права
- •22. Принцип суверенної рівності держав.
- •23. Принцип незастосування сили або загрози силою.
- •24. Принцип мирного врегулювання спорів.
- •26. Принцип територіальної цілісності держав і принцип непорушності державних кордонів.
- •28. Поняття, предмет і джерела права міжнародних договорів. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
- •29. Поняття і види міжнародного договору
- •30. Структура міжнародного договору
- •31. Поняття і характеристика стадій укладення міжнародного договору
- •32. Форма і мова міжнародного договору
- •33. Суб’єкти і об’єкти міжнародного договору
- •34. Умови дійсності міжнародного договору
- •35. Підстави визнання міжнародного договору недійсним
- •36)Дія і припинення дії міжнародного договору
- •37)Призупинення дії міжнародного договору
- •38)Застереження до міжнародного договору
- •39)Неприпустимість застережень до міжнародного договору
- •40) Реєстрація та опублікування міжнародних договорів
- •41)Поняття,цілі і способи тлумачення міжнародного договору
- •42)Органи,що здійснюють тлумачення міжнародних договорів
- •43. Правовий статус і функції депозитарія.
- •44. Поняття, предмет і джерела права міжнародних організацій.
- •45. Поняття і ознаки міжнародної організації.
- •46. Класифікація міжнародних організацій.
- •47. Членство в міжнародних організаціях.
- •48. Історія і етапи створення оон.
- •49. Структура оон і її загальна характеристика.
- •50. Цілі і принципи оон
- •51. Генеральна Асамблея оон
- •52. Рада Безпеки оон: склад і порядок формування.
- •53.Економічна і соціальна рада оон
- •54. Міжнародний суд оон: склад і порядок формування.
- •55.Функції Міжнародного Суду оон
- •56. Спеціалізовані установи оон і їх класифікація
- •57.Поняття,предмет і джерела права зовнішніх зносин
- •58. Поняття і система органів зовнішніх зносин держави
- •59.Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин:система і їх компетенція
- •60. Закордонні органи зовнішніх зносин: види і їх загальна характеристика
- •61.Статус і функції дипломатичного представництва
- •62. Порядок призначення глави дипломатичного представництва
- •63.Персонал дипломатичного представництва :порядок формування і призначення
- •64) Припинення діяльності глави дипломатичного представництва
- •65) Поняття і загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів
- •66) Привілеї та імунітети дипломатичного представництва
- •67) Привілеї та імунітети персоналу дипломатичного представництва
- •68) Дипломатичні класи і ранги, порядок присвоєння
- •69) Дипломатичний корпус
- •70) Види і функції консульських установ
- •71. Порядок призначення глав консульських установ. Консульський округ.
- •72. Консульські привілеї та імунітети
- •73. Поняття і види територій
- •74. Державна територія: складові і іх правовий статус.
- •75. Підстави і порядок зміни державної території
- •76. Порядок і способи встановлення державних кордонів
- •77.Правовий статус прикордонних територій
- •78. Території із змішаним правовим режимом
- •80. Поняття і правовий статус населення
- •81. Міжнародно-правове регулювання громадянства
- •82 Поняття і способи набуття громадянства
- •83. Правовий статус іноземців, види режиму іноземців
- •84. Правовий статус осіб з подвійним громадянством і осіб без громадянства
- •85. Поняття і види притулку
- •86. Порядок надання притулку, правовий статус біженців
- •87. Хартія прав людини, її загальна характеристика
- •88. Форми і напрями співробітництва держав галузі прав і свобод людини
- •89. Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини
- •90. Співробітництво держав в галузі прав і свобод людини в рамках Ради Європи
- •91.Форми і напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
- •92. Поняття і підстави міжнародної відповідальності держав
- •94.Злочини міжнародного характеру
- •95. Види міжн.-правової відповідальності.
62. Порядок призначення глави дипломатичного представництва
Постійне дипломатичне представництво засновується в результаті взаємної згоди держав на базі встановлення дипломатичних відносин. Відповідно до статті 4 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року для того, щоб конкретна особа була призначена главою дипломатичного представництва, держава, що акредитує, повинна направити державі, що приймає, запит про її згоду на призначення даної особи на цю посаду. У запиті викладаються біографічні дані цієї особи, відомості про її кар'єру і посаду, яку обіймає, родиний стан, причому ця інформація повинна бути викладена дуже лаконічно і бути абсолютно точною.
Позитивна відповідь держави, що приймає, на запит означає надання агремана (від француз, agrement — згода) на прийняття зазначеної в запиті особи в якості глави дипломатичного представництва. З цього моменту кандидат вважається persona grata — бажаною особою в державі, що приймає. Негативна відповідь на запит означає відмову в агремані, а кандидат признається persona non grata — небажаною особою. При цьому держава, що приймає, не зобов'язана повідомляти державі, що акредитує, мотиви відмови в агремані. Таким чином, відмова в наданні агремана не потребує додаткових роз'яснень. Процедура одержання агремана носить конфіденційний характер.
Після одержання агремана починається здійснення певних процедурних форм, які протікають у державі, що акредитує. По-перше, кандидат одержує аудієнцію в глави держави. Потім виходить правозастосовчий акт про призначення його в якості дипломатичного представника. Цей акт публікується не тільки в засобах масової інформації держави, що акредитує, але й у ЗМІ держави перебування. В Україні такі призначення здійснює Президент. Указ Президента України про призначення відповідної особи Надзвичайним і Повноважним Послом України у певній державі публікується в газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України».
63.Персонал дипломатичного представництва :порядок формування і призначення
Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу (радники, секретарі, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу (референти-перекладачі, технічні секретарі, стенографістки, канцелярський персонал, шифрувальник, бухгалтерські працівники та ін.), члени обслуговуючого персоналу (шофери, прибиральниця, кухарі, вахтери і т. п.).
Радники посольства здійснюють самостійне керівництво певними сферами діяльності (політичні, економічні, культурні), підпорядковуючись вказівкам посла. У разі відсутності посла його заміняє один з радників; у цей період він несе повну відповідальність за діяльність дипломатичного представництва і має статус посла. Крім того, у склад представництва входять 1-й секретар, 2-й секретар, 3-й секретар, аташе, серед яких виділяють спеціальних і військових. Спеціальні (з науки і техніки, з праці, економіки, фінансів) є висококваліфікованими спеціалістами в даній галузі діяльності й працюють у країні перебування за своєю кваліфікацією. Вони мають зміцнювати контакти у тій сфері, яка їм довірена і в якій вони є спеціалістами. Військовий аташе може бути один, представляючи збройні сили своєї країни у цілому, але їх може бути декілька, відповідно до родів військ, у тому числі військово-морський і військово-повітряний. Прес-аташе завідує питаннями преси та інформації представництва. Всіх аташе іноді об'єднують поняттям "аташат".