12. Міжнародно-правові підстави визначення держави

Визнання держави являє собою односторонній акт, яким держава визнає факт утворення нової держави і тим самим його міжнародно-правову суб'єктність. Будь-які правовідносини можливі лише в тому випадку, якщо учасники визнають один одного як суб'єктів права.

У літературі і, мабуть, у практиці переважає думка, відповідно до якого визнання цілком залежить від волі визнає держави. Водночас деякі видні юристи (Г. Лаутерпахт, Б. Ченг) вважає, що існує обов'язок визнати держава, якщо вона задовольняє необхідним вимогам. Подібного Для думки є певні підстави. Згідно Статуту ООН, що держави повинні розвивати наші дружні відносини. Відмова у визнанні вважається недружнім актом. Принцип співпраці зобов'язує держави співпрацювати незалежно від наявних між ними розбіжностей. Отже, для повноправної участі в міжнародних правовідносинах держава повинна відповідати певним вимогам, які виявляють тенденцію до розширення. Як загальне правило визнання держави є повним і остаточним. Таке визнання називають де-юре визнанням. Воно не може бути умовним, тобто надаються за умови виконання певних вимог. Оно не можливо відкликано.

Визнання має велике політичне значення для нової держави, зміцнюючи його позиції у міжнародній системі, відкриваючи перед ним можливості співпраці. Воно робить його повноправним членом міжнародного співтовариства, відкриває можливості реалізації своїх прав у взаємовідносинах з іншими державами.

13. Види держав суб’єктів міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності

Прості (унітарні) держави являють собою єдину систему вищих органів державної влади, якій цілком підпорядковані органи влади на місцях. Територія унітарної держави підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають політичної самостійності і тому не можуть від свого імені виступати на міжнародній арені. Вважається, що якщо мова йде про унітарну державу, то питання про міжнародну правосуб'єктність його частин узагалі не існує. Тому унітарна держава як єдине утворення виступає як єдиний суб'єкт міжнародного права, що має повну міжнародну правосуб'єктність.

Складні держави являють собою об'єднання декількох територіальних одиниць, що користуються певною політико-правовою самостійністю (деякими суверенними властивостями).

До історичних форм складних держав належать:

особиста унія — об'єднання двох або декількох держав під скіпетром одного монарха. При цьому суб'єктом міжнародного права є не унія, а кожна з держав, що входить у її склад. Держави, що входять до складу особистої унії, користуються правом вступу в зносини з іншими державами незалежно одна від одної і від унії в цілому.

У сучасних умовах зустрічаються такі види складних держав:

федерація (від француз, federation — об'єднання, союз) — це союзна держава, яка має постійні загальносоюзні органи влади й управління, складається з державних утворень, виступає в якості єдиного суб'єкта міжнародного права.

Федерація має такі ознаки:

територія федерації складається з територій її суб'єктів;верховна законодавча, виконавча і судова влада належить федеральним державним органам;компетенція між суб'єктами федерації і самою федерацією розмежовується союзною Конституцією; суб'єкти федерації мають свої конституції, свої вищі законодавчі, виконавчі і судові органи; вищий законодавчий (представницький) орган федерації має двопалатну структуру (є палата, що представляє інтереси суб'єктів федерації, і палата, що представляє інтереси населення всієї країни).

Обсяг міжнародної правосуб'єктності суб'єктів федерації залежить від виду федерації. Розрізняють: територіальні і національні федерації.

Територіальна федерація має такі ознаки:

— державні утворення, що складають даний вид федерації, не є суверенними утвореннями;

— суб'єкти такої федерації позбавлені конституцією права прямого представництва в міжнародних відносинах;

— установлена заборона одностороннього виходу зі спілки;

— управління збройними силами здійснюється федеральними органами.

Територіальними федераціями є США, Мексика, ФРН. Національна федерація, на відміну від територіальної, характеризується наступними ознаками:

— її суб'єкти є національно-державними утвореннями;

— суб'єкти федерації об'єднуються відповідно до принципу добровільності;

— гарантованість суверенітету великих і малих націй;

— формування вищих органів державної влади в певній частині з представників суб'єктів федерації;

— закріплення в конституції або інших документах (наприклад, договорах про поділ компетенції між федерацією та її суб'єктами і т.д.) права суб'єктів федерації на зовнішні зносини в певних сферах, за винятком політичної;

— затвердження права націй на самовизначення.

До національних федерацій можна віднести Російську Федерацію, Індію.

Конфедерація (лат. — confoederatio — спілка, об'єднання) — це така форма об'єднання держав, при якій держави, що входять в союз, зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Конфедеративний союз держав носить тимчасовий характер, створюється для розв'язання яких-небудь спільних задач, у ньому будь-яка з дер-жав-учасниць не перестає бути самостійним суб'єктом міжнародного права і новий єдиний суб'єкт міжнародного права у виді конфедерації не утвориться.

Зазначена характеристика дає можливість виділити наступні риси конфедерації:

— конфедерація утворюється на основі відповідних міжнародних договорів;

—суб'єкти конфедерації мають право сецесії — право безумовного і вільного виходу зі складу конфедерації в будь-який час;

—суверенітет у конфедерації належить державам, що входять у її склад, і тому ніякі рішення союзної влади не мають обов'язкової сили без згоди суб'єктів конфедерації;

—у предмет ведення конфедерації входить невелике коло питань (зазвичай, питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної системи безпеки, єдиної армії і т.п.)» крім яких суб'єкти конфедерації зберігають повну самостійність;

—у конфедерацію входять не всі органи державної влади й управління держав-суб'єктів конфедерації, а тільки ті, що необхідні для вирішення задач, котрі лежать в основі створення такого союзу (міністерства оборони, міністерства закордонних справ і т.д.). Причому серед таких органів ніколи немає органів судової влади;

— постійно діючі органи конфедерації позбавлені владних повноважень і приймають рішення на погоджувальній основі;

—парламент конфедерації формується представницькими органами (парламентами) її суб'єктів, що зобов'язують свої делегації точно слідувати виданим їм інструкціям і вказівкам;

— суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації — право відмови у визнанні або відмови в застосуванні актів союзної влади. Причому за таку відмову правова відповідальність суб'єктів не передбачена;

— на відміну від федерації: бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів; у конфедерації, як правило, відсутня єдина система грошового обігу; у ній немає єдиного союзного громадянства; військові формування конфедерації набираються її суб'єктами, причому нерідко зберігається їхнє подвійне підпорядкування органам конфедерації і її суб'єктів.