- •1.Поняття,предмет і сутність мпп
- •2.Особливості сучасного мпп
- •3.Система сучасного мпп
- •4.Джерела мпп та їх загальна характеристика
- •5.Поняття і сутність міжнародної правосуб’єктності
- •6.Доктрини про співвідношення міжнародного і національного права
- •7.Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав
- •8. Поняття та ознаки суб’єкта міжнародного права
- •9. Види суб’єктів міжнародного права і їх характеристика
- •10. Держава – основний суб’єкт міжнародного права
- •11. Сутність і способи визнання держав
- •12. Міжнародно-правові підстави визначення держави
- •13. Види держав суб’єктів міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •14. Поняття та об’єкти правонаступництва держав. Міжнародне право і законодавство України щодо правонаступництва
- •15.Нації і Народи – суб’єкти міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •16.Міжнародні організації: ознаки і особливості правосуб’єктності
- •17.Фізична особа як суб’єкт міжнародного права
- •18.Поняття , ознаки і характерні риси загальновизнаних принципів міжнародного права
- •19.Класифікація загальновизнаних принципів міжнародного права
- •20.Місце загальновизнаних принципів в системі міжнародного права
- •21.Юридичне закріплення загальновизнаних принципів міжнародного права
- •22. Принцип суверенної рівності держав.
- •23. Принцип незастосування сили або загрози силою.
- •24. Принцип мирного врегулювання спорів.
- •26. Принцип територіальної цілісності держав і принцип непорушності державних кордонів.
- •28. Поняття, предмет і джерела права міжнародних договорів. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
- •29. Поняття і види міжнародного договору
- •30. Структура міжнародного договору
- •31. Поняття і характеристика стадій укладення міжнародного договору
- •32. Форма і мова міжнародного договору
- •33. Суб’єкти і об’єкти міжнародного договору
- •34. Умови дійсності міжнародного договору
- •35. Підстави визнання міжнародного договору недійсним
- •36)Дія і припинення дії міжнародного договору
- •37)Призупинення дії міжнародного договору
- •38)Застереження до міжнародного договору
- •39)Неприпустимість застережень до міжнародного договору
- •40) Реєстрація та опублікування міжнародних договорів
- •41)Поняття,цілі і способи тлумачення міжнародного договору
- •42)Органи,що здійснюють тлумачення міжнародних договорів
- •43. Правовий статус і функції депозитарія.
- •44. Поняття, предмет і джерела права міжнародних організацій.
- •45. Поняття і ознаки міжнародної організації.
- •46. Класифікація міжнародних організацій.
- •47. Членство в міжнародних організаціях.
- •48. Історія і етапи створення оон.
- •49. Структура оон і її загальна характеристика.
- •50. Цілі і принципи оон
- •51. Генеральна Асамблея оон
- •52. Рада Безпеки оон: склад і порядок формування.
- •53.Економічна і соціальна рада оон
- •54. Міжнародний суд оон: склад і порядок формування.
- •55.Функції Міжнародного Суду оон
- •56. Спеціалізовані установи оон і їх класифікація
- •57.Поняття,предмет і джерела права зовнішніх зносин
- •58. Поняття і система органів зовнішніх зносин держави
- •59.Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин:система і їх компетенція
- •60. Закордонні органи зовнішніх зносин: види і їх загальна характеристика
- •61.Статус і функції дипломатичного представництва
- •62. Порядок призначення глави дипломатичного представництва
- •63.Персонал дипломатичного представництва :порядок формування і призначення
- •64) Припинення діяльності глави дипломатичного представництва
- •65) Поняття і загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів
- •66) Привілеї та імунітети дипломатичного представництва
- •67) Привілеї та імунітети персоналу дипломатичного представництва
- •68) Дипломатичні класи і ранги, порядок присвоєння
- •69) Дипломатичний корпус
- •70) Види і функції консульських установ
- •71. Порядок призначення глав консульських установ. Консульський округ.
- •72. Консульські привілеї та імунітети
- •73. Поняття і види територій
- •74. Державна територія: складові і іх правовий статус.
- •75. Підстави і порядок зміни державної території
- •76. Порядок і способи встановлення державних кордонів
- •77.Правовий статус прикордонних територій
- •78. Території із змішаним правовим режимом
- •80. Поняття і правовий статус населення
- •81. Міжнародно-правове регулювання громадянства
- •82 Поняття і способи набуття громадянства
- •83. Правовий статус іноземців, види режиму іноземців
- •84. Правовий статус осіб з подвійним громадянством і осіб без громадянства
- •85. Поняття і види притулку
- •86. Порядок надання притулку, правовий статус біженців
- •87. Хартія прав людини, її загальна характеристика
- •88. Форми і напрями співробітництва держав галузі прав і свобод людини
- •89. Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини
- •90. Співробітництво держав в галузі прав і свобод людини в рамках Ради Європи
- •91.Форми і напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
- •92. Поняття і підстави міжнародної відповідальності держав
- •94.Злочини міжнародного характеру
- •95. Види міжн.-правової відповідальності.
89. Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини
Велике значення для захисту прав і свобод людини на міжнародному рівні мають різні конвенційні органи, засновані на основі міжнародних договорів з прав людини. Відповідно до Статуту ООН відповідальність за виконання функцій Організації в галузі прав людини несе Економічна і Соціальна Рада. ЕКОСОР уповноважується Статутом ООН «робити рекомендації з метою заохочення поваги та дотримання прав людини та основних свобод для всіх» (п. 2 ст. 62).
Для виконання покладених на нього функцій ЕКОСОР створює спеціальні комісії. Комісія з прав людини була створена в 1946 р. складі 18 держав-членів (в даний час - представники 56 держав-членів, що обираються на три роки). На основі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права створено Комітет з прав людини у складі 18 членів, що обираються на 4 роки таємним голосуванням із списку осіб, запропонованих Генеральним секретарем. Комітет розглядає представлені державами-учасниками доповіді про вжиті ними заходи для втілення в життя положень Пакту і дає їм рекомендації. Зі скаргою до Комітету з прав людини може звернутися: 1) потерпіла особа (особисто або через уповноваженого); 2) особа, скарга якої стосується рішень державних органів, прийнятих після 1991 р. - набуття чинності Факультативного протоколу; 3) особа, яка використала всі внутрішні засоби оскарження за національним законодавством; 4) особа, скарга якої подана тільки в Комітет з прав людини і не розглядається іншими міжнародними органами. [10] Висновки Комітету оприлюднюються негайно після засідання, на якому вони були прийняті, і повторюються в щорічній доповіді Комітету на сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще шість органів: Комітет з расової дискримінації (1970 р.), Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок з 23 експертів (1982 р.), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (1987 р.) , Комітет проти тортур з 10 експертів (1988 р.), Комітет з прав дитини з 18 експертів (1990 р.), а також Робоча група трьох, створена відповідно до Конвенції 1973 р. про припинення злочину апартеїду та покарання за нього. Одна з причин недостатньої ефективності роботи конвенційних органів полягає в тому, що вони наділені правом виносити на адресу держав лише «загальні зауваження» або «загальні рекомендації». Труднощі в роботі таких органів виникають і тому, що багато норм з прав людини сформульовані в загальних виразах і не мають точних і конкретних правових меж. До проблем реалізації окремих прав людини відноситься низький рівень участі держав у їх захисті. Так, наприклад, учасниками Пакту про економічні, соціальні та культурні права є 92 держави, Конвенції про захист заробітної плати - 88, Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти - 77, Конвенції про мінімальний вік для прийому на роботу - 37 держав.
48 сесія Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 р. заснувала посаду Верховного комісара ООН з прав людини, який призначається Генеральним секретарем ООН строком на 4 роки і є його заступником. До основних обов'язків Верховного комісара відносяться: а) заохочення і захист ефективного здійснення всіма людьми своїх прав, б) надання через Центр з прав людини та інші установи консультативних послуг та фінансової допомоги на запит заінтересованої держави з метою підтримки та здійснення заходів і програм в області прав людини, в) координація навчальних та пропагандистських програм ООН в галузі прав людини; г) загальне керівництво діяльністю Центру ООН з прав людини; д) координація всієї діяльності ООН у галузі прав людини і прийняття необхідних заходів щодо підвищення її ефективності в даній сфері.
У 1951 р. створено Управління Верховного комісара ООН з прав біженців (УВКБ), з метою міжнародного захисту біженців, надання їм матеріальної допомоги. Спеціальна програма допомоги переміщеним особам, біженцям була розроблена на Північному Кавказі. У 1999 - 2000 р.р. в процесі реалізації цієї програми було надано допомогу близько 150 тис. переміщеним особам в Чечні, близько 160 тис. в Інгушетії, близько 12 тис. в Дагестані, профінансовано будівництво наметових таборів.
Рада Європи заснований в 1949 р. і об'єднує 44 держави і представляє інтереси більш ніж 800 мільйонів жителів Європи. Головним пріоритетом у роботі Ради Європи є захист прав людини та основних свобод в країнах-членах Ради Європи. Основними напрямами цієї діяльності є:
- Створення ефективної системи контролю, захисту і поваги прав і свобод особистості через дію Європейської конвенції з прав людини, Європейського Суду з прав людини, діяльність Комітету Парламентської Асамблеї з моніторингу, підтримка системи інститутів прав людини та неурядових організацій у цій сфері;
- Виявлення і запобігання нових загроз та порушень прав людини і приниження людської гідності за допомогою нових конвенцій і резолюцій;
- Залучення уваги політиків, владних структур та громадськості до значущості прав людини (інформаційні кампанії, діяльність Європейської комісії за демократію, Європейського центру молоді, функціонування в Страсбурзі бібліотеки прав людини, вивчення прав людини в школах, вузах). [14]
На основі Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод створений Європейський суд з прав людини, який складається з числа суддів, рівного числа держав - членів. Європейський Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб. Однак встановлені певні обставини прийняття скарг та визнання скарги прийнятною.
20 березня 1998 Указом Президента Росії була заснована посада Уповноваженого Російської Федерації в Європейському суді з прав людини, головними функціями якого є: захист інтересів Росії при розгляді справ у Європейському суді, вивчення прецедентів і рішень Суду та підготовка рекомендацій щодо вдосконалення російського законодавства і правозастосовчої практики, забезпечення взаємодії органів публічної влади всіх рівнів при виконанні рішень Європейського суду.