Семінарське заняття 6. Культура України XX ст.

Питання для обговорення

1. Культура України початку XX ст.

2. Українізація як природне явище і політичне гасло.

3. Українська культура в період «соцреалізму».

4. Здобутки й втрати української культури другої пол. XX ст.

5. Український мистецький авангард та його доля.

Питання для самостійного опрацювання

1. Національно-культурне піднесення 20-х рр. XX ст. в Україні як передумова розбудови освіти й науки.

2. Спроба державотворення в Україні у першу чверть XX ст. і його наслідки в розвитку культури.

3. Національне культуротворення на шляху від подолання тоталі­таризму до незалежності.

4. Формування нової соціокультурної дійсності та її риси.

5. Література: 10,12,15,16,19,20,22,23,28,32,38,39,48,52,58,59,61.

Змістовий модуль 2.

Індивідуалізовані риси української культури в їх історичному становленні

Тема 7. Релігійні детермінанти в українській культурі

Вивчення даної теми передбачає розгляд і аналіз наступних питань:

Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен.

Християнський храм як модель всесвіту та його символіка.

Основні релігійні течії та церкви України та їх вплив на українську культуру.

Розкриваючи перше питання, необхідно проаналізувати світогляд стародавніх слов'ян. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають релігійні вірування та міфологія.

Первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. У первіс­них релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколиш­нього середовища - до сонця, води, землі, дерев та ін., а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. аніма -душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, роз­уміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи старо­давні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Ранні релігійні вірування в своєму розвитку пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм - віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів. Фетиші - це, як правило, матеріальні предмети, яким припису­ються надприродні властивості. У східних слов'ян це - стріла, плуг, чаша, меч.

Магія - віра в існування надприродних засобів впливу на природу та людину. У стародавніх слов'ян - це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.

Тотемізм - віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували й забороняли вбивати.

Землеробські культи - це поклоніння богам-покровителям земле­робства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного та тваринного світу.

Шаманство - це віра в методи спілкування з надприродними сила­ми спеціально визначених для цього осіб. Шаманам приписувалась здатність передбачення, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від різних негод.

Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя.

Склався пантеон слов'янських богів. На перше місце було постав­лено Перуна - бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хоре), сон­ця (Даждьбог), вітру (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і божество жіночої статі (Мокоша) - покровителька домашнього вогнища, любові й розмноження. Хоре і Симаргл за походженням вважаються ірансь­кими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало поліетнічний характер.

Стародавні слов'яни мали свій релігійний календар. Його характер­ною рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в календарі були пов'язані з однією ідеєю: вшанування Сонця та його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Склався цей календар у полян, які в числі перших слов'янських племен перейшли до землеробства (поляни - східнослов'янське племінне об'єднання, що проживало в Придніпров'ї та низинах приток Дніпра (Прип'яті та Росі) в УІ-ІХ ст. н. є.). З римської культури стародавні слов'яни перейняли русалії, коляду, новорічні карнавали тощо.

У світогляді стародавніх слов'ян ніколи не домінувало зло, пере­вага віддавалась добру. Ці дві сили уособлювали Білобог і Чорнобог. Один був народжений світлом, інший - пітьмою; перший будував, другий руйнував.

Щороку 25 грудня відзначалося слов'янами Різдво Всесвіту - час, коли народилась тріада світил: Сонце, Місяць і Зоря. Головним божеством тріади виступав Місяць, назва якого Дідух (в іранців Дадвах - бог-творець). Народний звичай зберігає святкування Щедро­го вечора - свята народження Місяця, коли ліпилися пироги як жертовна страва богові, влаштовувались посівання й співання щедрі­вок, тобто величальних гімнів богові як володареві води, рослинного й тваринного світу.

Таким чином, релігійні вірування стародавніх слов'ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали в міфологічній формі прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів.

• Вищий рівень характеризується узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх іи'язком з офіційним культом. До вищого рівня належали два праслов'янських божества: Перун та Велес. Ці божества втілювали в собі військову і господарсько-природну функції. Вони пов'язані між собою як учасники громового міфу. Бог грому Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога, що живе внизу, на землі. Причина їх порожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах -вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю.

До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божест­ва, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами. До цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств -Мокош, Лада, та ін.

До нижчого рівня відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин. Це домовики, мавки, водяники, кики-мора, болотяники, очеретяники, польовики, гайовики та ін. Усі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини, й вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він єднав усю родину. Цей бог залишився в пам'яті наро­ду і, на думку етнографа Г. С. Лозко, вшановувався до XIX ст. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості й мала таємний зв'язок із зірками. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює Бог при народженні дитини й гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я, їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя. Етнографічні знахідки фіксують, що в деяких селах зображення родовідного дерева на дверях хат практикувалось ще на початку XX ст. Чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок - у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальо­вували нову гілку з листками або квіточками.

Світорозуміння в слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності). Дуалістичний принцип проти­ставлення приємного й неприємного, сприятливого й несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції. Такими є доля й недоля, щастя і нещастя та ін.

Міфологічні погляди стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. З яйця-райця з'являється все живе на Землі. Деякі дослідники вважають, що уява про сакральний характер яйця як відродження душі померлого була характерна для культури скіфів. Наприклад, покійників скіфи ховали в яйцеподібних курганах, а поховальні ніші обсипали жовтою глиною на зразок жовтка. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов'язаний звичай роз­писувати писанки до Великодня. В Україні дуже розвинуте писан-карство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки дарують у супроводі обрядового цілування з побажанням здоров'я й довголіття. У поминальні дні українці на могили родичів кладуть писанки і паску, вшановуючи пам'ять про своїх предків. За сюжетними лініями міфи поділяються на цикли:

космологічні міфи - про створення світу і походження життя;

теогонічні - про походження богів;

антропогонічні - про створення людини;

тотемічні - про походження тотемних предків;

есхатологічні - про кінець світу й майбутнє;

календарні - про циклічну зміну пір року;

історичні - про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами.

Міфологія стародавніх слов'ян була системою фантастичних уяв­лень про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період християнізації українського суспільства. До наших днів дійшли лише окремі міфологічні тексти.

Аналізуючи друге питання, необхідно звернути увагу на процес християнізації. Відмова від батьківської віри розумілася як зрада. Переходячи в християнство під тиском князівської влади, народ довгий час зберігав двовір'я. Християнський культ накладався шаром на язичницькі обряди й свята.

Християнство сприяло спільному розвитку храмової архітектури, монументальної мозаїки й фрески, іконопису й музики. Особливе значення в українській культурі набуло будівництво храмів, що ставали центрами культурного й інтелектуального життя. Одним із найзнаменитіших архітектурних споруджень став київський собор Св. Софії. Храм утілює собою спрямованість людини до бога. Купол храму уособлює молитовне горіння до небес, спосіб прилучення до божественного. Краще, що створило українське зодчество - церковна архітектура - була покликана прославляти велич Бога й церкви.

Храмова культура сприяла також розвитку монументального живопису й іконопису. Були створені регіональні художні школи в Києві, Чернігові. Церкви розписуються за допомогою зразків -канонів, вони називалися «таблетками», а пізніше - «прописами».

При висвітленні третього питання слід зазначити, що в Україні після хрещення, виникають наступні релігійні течії:

- софійний характер київського християнства;

■ рух за незалежну руську митрополію й українську православну церкву (ХІ-ХХ ст.);

- українська греко-католицька церква; - нетрадиційна релігійність. В Україні існують церкви:

1. Українська Православна Церква, яка до 1990 р. називалась І'уською Православною Церквою й була Екзорхатом Московської І Іатріархії. Вона має самостійність у внутрішніх справах.

Основою апостолівського християнського вчення є віра в єдиного Ііога-Отця, Бога-Сина Ісуса Христа, Бога Духа Святого, що говорить через пророків; віра в єдину, святу, апостольську церкву, силу хрещення, відпущення гріхів, воскресіння мертвих і життя прийдешнього світу. Важлива роль у християнському культі належить Богородиці, Діві Марії, Заступниці страждених душ.

Християнство визнає таїнства, тобто вважає, що вища сила таєм­ничим способом передає свою благодать при здійсненні обрядів хрещення, милопомазання, євхаристії, покаяння, маслосвяття, священ-ства шлюбу.

Українська Автокефальська Православна Церква. На Соборі в Києві 5 червня 1990 р. ствердила свою незалежність і вибрала Патріарха Київського й всієї України. Автокефалія (грецьк. «авто»-сам, «кефалі» - голова) - це самоуправління, адміністративна неза­лежність православних церков.

Греко-католицька Церква об'єднує віруючих, вихованих на засадах Берестейського Собору 1596 р. Сьогодні Українсько греко-католицька церква має 11 єпископів, три єпархії (Львівську, Івано-Франківську, Мукачевську) та більше п'яти мільйонів віруючих. Громади греко-католиків є у Києві, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Вінниці, Житомирі, Луцьку та ін.

Відновлюється структура традиційних чернечих орденів Греко-Католицької Церкви. Серед них головчі ордени: василіани, редем-птористи, студити й жіночі василіанки, йосафатки, святого Вікентія (бельгійська), Присвятої Родини, сестри-служебниці. Усі ордени мають проводити місіонерську діяльність серед населення.

4. Римо-Католицька Церква, що визнає своїм безпосереднім главою Папу Римського.

Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси та особливості: вчення про «чистилище» - місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів; людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою.

Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богородиці або мадонни, оскільки в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом.

5. Численні Протестантські церкви, які називаються сектами: «баптисти», «п'ятдесятники», «тенноніти», «адвентисти сьо­мого дня». Це також християни, але вони не визнають таїнства, не поклоняються іконам, хрестять не немовлят, а дорослих.

На сьогодні активність неорелегійних утворень, цілеспрямована орієнтація на молодь, інтелектуальну частину суспільства, викорис­тання деякими з течій активного психологічного впливу, жорстокості, авторитаризм лідерів, строга дисципліна зумовили неоднозначність оцінок діяльності неорелігії. У засобах масової інформації почасті­шали прямі заклики до заборони діяльності неорелігійних утворень в Україні, до введення жорстокого механізму їх легалізації.

У новому Законі України (1991р.) «Про свободу совісті і релігійні організації» зазначалося: «Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.»