- •1.Предмет історії економічної думки.
- •2.Метод дослідження в історії економічної думки.
- •3.Періодизація історії економічної думки.
- •8.Особливості формування економічних поглядів в період середньовіччя.
- •9.Економічні ідеї феодалізму в арабських країнах. Ібн Хальдун (1332-1406).
- •4.Особливості формування економічних поглядів в країнах стародавнього світу.
- •5.Економічні погляди Стародавнього Китаю. Конфуцій (550-429 до н.Е.) та конфуціанство. Легізм, Шан Ян (390-339 до н.Е.) Трактат «Гуань-цзи» (іv в. До н.Е.)
- •6.Економічна думка Стародавньої Греції. Ксенофонт (430-355/4 до н.Е.), Платон (427-347 до н.Е.), Аристотель (384-322 до н.Е.).
- •7.Економічні погляди Стародавнього Риму. Катон (234-149 до н.Е.), Тиберій (163-132 р.Р. До н.Е.) та Гай (153-121 р.Р. До н.Е.) Гракхи, Варрон (116-27 р.Р. До н.Е.), Колумелла (і ст. Н.Е.)
- •11.Ранній меркантилізм. Теорія грошового балансу. В.Стаффорд, г.Скаруффі.
- •10. Економічні погляди європейського середньовіччя. Вчення каноністів про „справедливу ціну". Фома Аквінський (1225-1274).
- •12.Пізній меркантилізм. Теорія торгового балансу. Т. Мен, ж. Кольбер, а. Монкретьєн.
- •13.В.Петті (1623-1687) - засновник англійської класичної політичної економії. Спроби аналізу цінності, зарплати, ренти, ціни землі.
- •15.Економічні погляди р. Кантільона (1680-1734). Перший погляд на оборот суспільного капіталу та підприємництво.
- •17.Вчення ф.Кене (1694-1774) про суспільне відтворення. «Економічна таблиця» (1758) та її місце в історії економічної думки.
- •18.Поглиблення вчення фізіократів у працях а.Р.Ж.Тюрго (1727-1781). Класова структура суспільства. Закон спадної родючості. Вчення про утворення середньої норми прибутку.
- •19.А.Сміт (1723-1790) - засновник економічної науки. Вчення про багатство нації та обставини, які його визначають. Структура праці "Дослідження про природу і причини багатства націй" (1776 р.)
- •21.Вчення а.Сміта (1723-1790) про дійсну і номінальну ціну товару.
- •20.А.Сміт (1723-1790) про розподіл праці, причини виникнення та його обмеження, про походження грошей.
- •22.А.Сміт (1723-1790) про складові частини ціни товару. «Догма» Сміта. Фактори, що визначають рівень зарплати, прибутку, ренти. Про природну і ринкову ціну товарів.
- •24.Д.Рікардо (1772-1823) - економіст епохи промислового перевороту, праця "Початки політичної економії та оподаткування" (1817). Визначення предмету та методу економічної науки. Вчення про вартість.
- •25.Вчення д.Рікардо (1772-1823) про земельну ренту, заробітну платню та прибуток.
- •26.Наукові здобутки т. Мальтуса. Закон народонаселення. Розвиток вчення про ренту. Перше прогнозування економічних криз.
- •27.Наукові здобутки ж.Б.Сея (1776-1832). Теорія трьох факторів виробництва. Закон ринків.
- •28.Дж. Ст. Мілль (1806-1873) – систематизатор та класифікатор вчення класичної школи. Закони виробництва та розподілу. Шляхи реформування суспільства.
- •29.Зародження системи національної політичної економії в Німеччині (ф. Ліст.). Основні розбіжності між класичною політекономією та історичною школою. Етапи розвитку та основні положення.
- •30.Третя хвиля історичної школи. Вернер Зомбарт (1863-1941), Макс Вебер (1864-1920).
- •32.Витоки маржиналізму. Закони г. Фон Госсена (1810-1859). О. Курно (1801-1877) про попит, еластичність, загальну рівновагу. Й. Тюнен (1783-1850) про ефективну комбінацію виробничих факторів.
- •33.Маржиналізм. Предмет та метод дослідження. Загальна характеристика етапів його розвитку. У. Джевонс – представник англійської школи маржиналізму, його теоретичні здобутки.
- •35.Лозаннська школа маржиналізму. Теорія загальної рівноваги л. Вальраса. Оптимум Парето.
- •36.Заснування кембриджської школи. «Принципи економікс» (1890) а. Маршалла (1842-1924). Нове визначення предмету економічної науки.
- •37.Розвиток а. Маршаллом (1842-1924) теорії попиту та пропозиції. Зрівноважена модель. Вплив фактору часу на рівноважну ціну.
- •38.Розвиток кембриджської школи в працях а. Пігу (1877-1959). Теорія суспільного добробуту. Зовнішні ефекти та проблема їх інтерналізації.
- •39.Історичні умови виникнення кейнсіанства. Праця Дж. М. Кейнса (1883-1946) "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936). Критика постулатів класичної школи.
- •40.Задані, залежні і незалежні величини в моделі Дж. М. Кейнса (1883-1946). Теорія ефективного попиту.
- •41.Соціалізація інвестицій і теорія зайнятості Дж. М. Кейнса (1883-1946) Теорія мультиплікатора. Рекомендації щодо державного регулювання економіки.
- •42.Критика кейнсіанства та наступ консерватизму. Нова австрійська школа: ф. Хайек (1899-1992), л. Мізес (1881-1973).
- •43.Причини виникнення монетаризму у 70-х р.Р. XX ст. М.Фрідмен (1912-2006). Кількісне рівняння грошей. Монетарне правило щодо державного регулювання.
- •44.Теорія «економіки пропозиції». Вплив фіскальної політики на ділову активність. Крива Лаффера.
- •45.Теорія «раціональних передбачень». Р. Лукас (1937). Теорія бізнес циклу.
- •46.Теорія соціального ринкового господарства. Реформи л Ерхарда.
- •47.Основні напрямки раннього інституціоналізму (перша третина XX ст.) та його засновники: т. Веблен (1857-1929), Дж. Коммонс (1862-1945),. В. Мітчелл (1874-1948).
- •48.«Нове індустріальне суспільство» Дж. К. Гелбрейта (1908-2008). Ринкова та планова системи. Сучасна корпорація. Теорія конвергенції.
- •49.Неоінституціоналізм. Методологічні особливості та загальні напрямки дослідження. Теорія фірми та трансакційні витрати. Теорема р. Коуза (1910).
33.Маржиналізм. Предмет та метод дослідження. Загальна характеристика етапів його розвитку. У. Джевонс – представник англійської школи маржиналізму, його теоретичні здобутки.
Главным открытием этой школы было определение ценности благ категорией «предельной полезности». Данная школа наряду с предельной полезностью исследовала и другие предельные величины. Поэтому, часто говорят, что данная школа принадлежит маржиналистскому (маржинал-предельный) направлению экономической науки. Исходным в австрийской школе предельной полезности являлась проблема удовлетворения потребности. М. эк. теория в своем развитии прошла 2 этапа: 1) Австрийская школа (ранний этап) 2) Кембриджская, Американская, Лозанская (неокласическое направление). Работой, которой было открыто лондонское направление маржинализма, стала "Теория политической экономии" (1871). В предисловии к ней Джевонс трактовал политическую экономию как исчисление наслаждений и страданий. Закон убывающей полезности есть универсальное средство решения всех экономических проблем. Термина "предельная полезность" у Джевонса не было. Он пользовался категорией "конечная степень полезности". Джевонс построил график "лестницы убывающей полезности". Исходя из него полезность последнего добавления бесконечно малого количества этого запаса – это "конечная степень полезности".
34.К.Менгер (1840-1921) – засновник австрійської школи маржиналізму. Визначення цінності блага. Таблиця Менгера. Теорія вмінення. Подальший розвиток австрійської школи в працях Ф. Візера та О. Бем-Баверка.
Основателем австрийской школы предельной полезности был Карл Менгер (1840-1921). Главной его работой была книга «Основания политической экономии (1871). К. Менгер заложил основные положения теории. Объектом анализа он выбрал отношение человека к вещи. Он же установил относительную ценность благ. Менгер ввел деление благ на блага высшего (средства производства) и низшего порядка (предметы потребления). Ценности благ высшего порядка определяются благами низшего порядка. Так он ввел понятие субституции производительных благ, высказал идею «комплементарности» благ, понятие ликвидности, а за 20 лет до Маршалла ввел в научный оборот «цену спроса» и «цену предложения». Ф.фон Визер. Он показал взаимосвязь между получаемым продуктом и издержками на его производство. Наибольший вклад в область маржинализма внес Е.Бем-Баверк. Бем-Баверк достаточно четко, по сравнению со своими коллегами, указывает, что ценообразование на рынке должно проходить по цене предельно полезного продукта. Если допустить, что цены будут выше, то это приведет к тому, что не реализуется предельная полезность, т.е. купят меньше товаров, чем необходимо. Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера».
35.Лозаннська школа маржиналізму. Теорія загальної рівноваги л. Вальраса. Оптимум Парето.
Представители: Вальрас, Паретто, Пигу, Фишер. Они как и представители Австрийской школы выступали за широкое использование в эконом. науке теоретических схем и математических моделей. Ценность математических моделей в том, что с их помощью можно получать выводы, которые другим путем невозможно получить. Вальрас считается основоположником макроэкономического моделирования. Леон Вальрас первый разработал замкнутую математическую модель общего экономического равновесия. Оптимум Парето — такий стан системи, при якому значення кожного окремого критерію, що описує стан системи, не може бути покращено без погіршення становища інших елементів. Одним з застосувань Парето-оптимальності є т.зв. Парето-розподіл ресурсів (трудових ресурсів і капіталу) при міжнародній економічній інтеграції, тобто економічне об'єднання двох і більше держав. Оптимум Парето проголошує, що добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього розподілу погіршує добробут хоча б одного суб'єкта економічної системи.