4.Національний характер і тип особистості.

Національний характер досліджують з різних концептуально-теоретичних позицій. Його розуміють як:

1) виявлення окремих психічних рис, характерних для всіх членів певної нації;

2) модальну особистість, тобто як відносну частоту виявлення серед дорослих членів будь-якої нації особистостей певного типу;

3) основну структуру особистості, тобто певний зразок особистості, який домінує в цій культурі;

4) систему позицій, цінностей, переконань, які поділяє переважна більшість нації;

5) результат аналізу психологічних аспектів культури, що розглядаються в певному, особливому, значенні;

6) інтелект, який виражений у продуктах культури, тобто в літературі, філософії, мистецтві і т. ін..

Наприклад Т. Г. Стефаненко вважає, що характер етносу – це не сума характерів окремих представників, а фіксація типових рис, що по-різному виражені й пов'язані в значної кількості індивідів; тому неприпустимо приписувати будь-які риси тільки окремим етнічним спільнотам; риси характеру можна з'ясувати лише у співвідношенні з загальною системою цінностей, яка залежить від соціально-економічних і географічних умов та способу життя народу.

У вітчизняній психології проблему українського національного характеру почали розробляти в 90-ті рр. XX ст. Зокрема М. Гримич, аналізуючи фольклорно-етнографічний матеріал, доходить висновку, що український національний характер містить два різновиди народної культури, які відображають два типи національного характеру – рільницький (селянський) і козацький, зазначаючи, що ці типи національного характеру не мали переваг один над одним, а існували паралельно. Саме такий національний характер, сформований протягом віків, властивий минулому української нації, тому повністю переносити його насучасність не слід.

М. І. Пірен вважає, що національний характер – це сукупність найбільш стійких, основних для даної національної спільноти особливостей сприймання навколишнього світу та форм реакцій на світ. На гадку дослідниці, риси національної психології розподілені між представниками нації нерівномірно. Найважливіші ознаки нації містяться в традиціях, звичаях, у фольклорі, віруваннях, в історії, гео-політичних та природних умовах життя етносу.

О. А. Донченко, розробляючи концепцію соцієтальної психіки, наголошує на тому, що національний характер є частиною її цілісної структури. На соціум переносяться характеристики, які домінують у суспільстві на прикладі типології особистості К. Юнга. Скажімо, Україна – це інтровертований, раціональний, соціум з емоційною складовою, Росія ж, навпаки, є державою екстравертивною,ірраціональною та інтуїтивною. Авторка зазначає, що “уявлення народу про будь-який інший народ не може ґрунтуватися на вилученні будь-якої диспозиції з характеру цього народу, у якому є все, як і в конкретній особистості. Але як у кожній конкретній особистості, так і в соціумі, потрібно характеризувати етнос з огляду на посилення, переваги тієї чи іншої настанови, а не її відсутності”.

Наукові розробки українських учених – це тільки початок догрунтовного розроблення проблеми національного характеру. Причини такого становища, вважаємо, криються: по-перше, в тому, що досі не визначено загального теоретичного напрямку; по-друге, попередні дослідження проводилися без участі психологів, а це призводило до того, що не було психологічного обгрунтування різниці між етносами; по-третє, методи, за допомогою яких проводилися так звані польові дослідження, не давали змоги з'ясуватипсихічні відмінності досліджуваного етносу, тому національний характер досліджували, виходячи з різних теоретичних і методологічних положень. Дослідники етнопсихологічних категорій “національний характер”та “психічний склад нації” констатують, що останнє поняття ширше за своїм змістом. Якщо говорити спрощено, то психічний склад нації – це звички, традиції, звичаї. Щодо національного характеру, то це сукупність типових психічних рис, які властиві більшості членів певного етносу. Але стверджувати, що якась риса, наприклад, гостинність, властива одній нації, було б некоректно. Тут може йтися про те, якогонормативно-оцінного значення набуває ця риса в народі, в яких формах вона реалізовується, тобто цінними є не перелік рис, а їхня структура й форма вираження. Крім того, національний характер характеризує емоційно-вольову сферу особистості