8. Своєрідність художнього вираження екзистенційної проблема­тики в повісті “Тіні забутих предків”

Твір написано 1911 р. в Чернігові. Вперше надруковано в жур­налі “Літературно-науковий вісник”, 1912 р., кн.1 – 2. В 1912 р. “Тіні забутих предків” з'явились у перекладі російською мовою в петербурзькому журналі “Заветы” (№1 – №3). Роботу над повістю М.Коцюбинський почав одразу ж після закінчення оповідання “Сон”. Тему твору підказав відомий україн­ський етнограф, фольклорист і видавець В.Гнатюк. В листі від 17 липня 1911 р. М.Коцюбинський писав йому: “...Приблизно 13 – 14 серпня виїду до Криворівні... Своїми словами: «Ви мусите щось написати про гуцулів» забили Ви мені клин у голову, вони не дають мені спокою...”. Письменник глибоко вивчає побут, зви­чаї, мову гуцулів, їхню усну творчість, природу краю, послуго­вуючись при цьому друкованими джерелами і живими особистими враженнями. 5 вересня 1911 р. він повідомляє тому ж адресатові: “З Карпат привіз я цікавий матеріал, встиг упорядкувати його і тепер вже пишу. Боюсь, як звичайно, за кожну свою річ, але пишу”. 17 листопада того ж року М.Коцюбинський зазначає: “Дуже був занятий своїм оповіданням, але нарешті скінчив. На­зивається воно “Тіні забутих предків”...”.

Із спогадів П.Шекерика-Доника, фолькло­риста, гуцула, який дуже поважав М.Коцюбинського і допомагав йому збирати матеріали для повісті “Тіні забутих предків”: “Я був у Красноїллі тоді, як М.Коцюбинський їхав на червонім коні з Криворівні до Голов до Гарматія; разом з ним був його син Юрко... Коцюбинський, їдучи понад шумливою річкою, розпитував у мене про чугайстрів. Казав, що про чугайстра є написана одна російська книжка, я йому оповідав про мавок і наших диких людей, ворогів мавок. Розказував про лісову пригоду старого Гріцака з дикуном і мавкою. Це майже дослівно, лише перероб­лено, Коцюбинський вставив у “Тіні забутих предків”.

Якраз в тім часі в Головах на Ділку умерла баба, багачка Василина Маротчак, Федева. “Коцюбинський робив те, що й ми: прийшов мовчки, засвітив воскову свічку, приліпив до свічника, заговорив молитви... Я разом з Танасійчуком метнувся і організував забави на грушці (ігри при покійнику). Коцюбинський пильно придивлявся, то радів ними, то поважнів, у щось вдумувався, а в деяких і сам разом з нами брав участь... Я в нього питав, чого він так детально все записує. Він відповів: “Я дуже люблю правду. Хочу писати оповідання з гуцульського життя і боюся написати там неправду. Мені було б дуже прикро, аби люди казали, що я брехав””.

Приїхав М.Коцюбинський у Криворівню на запросини галицьких друзів. М.Коцюбинський, який знав дев'ять мов, а, значить, хоч опосередковано, звичаї цих дев'яти націй (за висловом того ж В.Гнатюка: “Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев'ять мов – три слов'янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську...”), дійсно був приємно здивований гуцулами та їхнім язичеством у поглядах на природу. Гуцульщина цікавила письменника не лише сама по собі, а насамперед – як одне з тих “найкращих диких місць”, де в душі кожної людини, хто там мешкає і туди потрапляє, озиваються “дрімаючі предківські голоси”, “живі в нас пращури наші”. І виходять на світло, і вбираються в плоть і кров ще учора невидимі тіні забутих предків.

Повість М.Коцюбинського про людину у властивому, первісному, значенні цього слова. Людину з “душею” (як сказали С.Пшибишевський та В.Стефаник), людину природну – таку, якою створив її Бог. У Карпатах така людина “доховалась” до новітніх часів. У цій романтичній місцині вона проживала реально. Завдяки високорозвиненому імпресіоністичному світовідчуттю М.Коцюбинський зумів це впізнати й повірити в те, що ідеальний світ можливий і на землі.

Письменник розкриває трагічну суперечність мрії про життя у злагоді зі своїми душевними потребами і немилосердної буденності: ворожнечі двох родин, що призвело до зубожіння родини, матеріальних нестатків, до шлюбу не по любові з Палагною та ін. Загибель Марічки в Черемоші і смерть Івана – символи нездійсненності надії героїв на щастя. Пейзажі повісті зображені характерними для творчості М.Коцюбинського імпресіоністичними засобами.

“Лист”

Твір написано 1911 р. на Капрі. Вперше надруковано в київ­ській газеті “Рада”, 1912 р., 3 лютого. 29 грудня 1911 р. М.Коцюбинський писав дружині: “Тільки що скінчив оповідання. Воно ще ніяк не називається. Невелике, сто­рін на 10 друку, на тему, про яку я розказував тобі: великодні свята”.