Творчість можна поділити на 4 пласти:

• етнографічно-реалістична проза;

• психологічна проза (кінець 90-х р.р.);

• соціальна проза;

• філософська проза.

Періоди творчості:

• Ранній період творчості (1884 – 1895)

• Другий період творчості (1896 – 1902)

• Третій період творчості (1903 – 1912)

На думку Ю.Кузнецова, можна виділити два типи структури творів М.Коцюбинського: кільцевий (з виразним епічним началом) і мозаїчний, якому притаманне компонування фрагментарних вражень, на перший погляд, хаотичних, але насправді підпорядкованих перебігові внутрішнього психологічного сюжету (“Intermezzo”, “На острові”).

Творчість М.Коцюбинського, з певною долею умовності, можна поділити на чотири періоди. Рух його творчості йшов від етнографічно-реалістичного письма І.Нечуя-Левицького до письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного.

На його літературні здібності звернув увагу вчитель російської мови в Шаргородській бурсі. Літературна кар’єра М.Коцюбинського почалася з повного провалу. У 1884 р. він пише оповідання “Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”. Через друзів це оповідання передають на суд місцевому присяжному Нейману, якого вважали людиною освіченою і з великими симпатіями до української літератури. Вирок був дуже суворий. Зверхньо оцінивши першу спробу молодого автора, Нейман порадив М.Коцюбинському кинути цю справу, аби “не калічити святу нашу мову”. Але присуд Неймана не спинив починаючого літератора і протягом наступних двох-трьох років він створює нові оповідання (“21-го грудня, на Введеніє”, “Дядько та тітка” ), але показувати їх комусь чи подавати до друку не наважувався. А згодом і зовсім замовкає на декілька років, очевидно, вражений своїм невдалим дебютом. За життя М.Коцюбинський ніколи не друкував ці перші твори. Заявлялися його збірки, окремі твори і вибране, але учнівські спроби побачили світ лише років через десять після смерті письменника.

Своїм оповіданням “Андрій Соловейко...” Михайло Михайлович поклав початок циклу зарисовок з народного життя. Крім оповідань “21-го грудня, на Введеніє” (1885) і “Дядько та тітка” (1886), це були такі його твори “П’ятизлотник” (1892), “Ціпов’яз” (1893), “Маленький грішник” (1893) та ін.

Друкуватися М.Коцюбинський почав у 1890 р. – львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема І.Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву М.Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. За 1891 р. написав оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру”, віршована казка “Завидющий брат”.

Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник. Провідна тематика – селянська, але торкається теми місця інтелігенції, проблем виховання дітей, родинної педагогіки. У ранніх оповіданнях орієнтується головним чином на досвід Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького, які приваблювали його як письменники, що порушували гострі соціальні проблеми часу, глибоко аналізували життєві явища, відзначались широтою поглядів і знанням психології. У перших ранніх творах відчувається вплив етнографічного реалізму.

Другий період почав творитися з кінця 90-х р.р. З одного боку, М.Коцюбинський пише в манері етнографічного реалізму повість “Дорогою ціною”, але в інших творах починає наближатися до психологізму. Цей корінний злам відчутно в поєдинку, де прослідковується вплив французьких письменників Золя, Мопассана, трохи захоплює з техніки Л.Андрєєва, трохи від А.Чехова, тобто вплив той був епізодичним. Як пише академік С.Єфремов: “Саме в ці роки (1900 – 1902) він знаходить себе і стає тим незрівнянним М.Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує той неповторний сонячний імпресіонізм, який має свою генезу, можливо, в творчості Мопассана, але під рукою Коцюбинського знайшов своє органічне втілення”. Перший твір такого власного стилю – “В путах шайтана”, де немає сюжету, нема етнографії, є тільки день із життя татарської дівчини. Він продовжується в акварелі “На камені” – в основу новели покладено багатство настроїв і душевних порухів чи переживань у системі пластичних образів. Природа під рукою майстра не є описом, декоративною прикрасою, вона – відбиток стану людської душі. Твори на теми з минулого українського народу – “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність. Провідним жанром малої прози М.Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела.

Третій період – це соціальна проза М.Коцюбинського. В творчості письменника відіграла свою роль і загальна ідеологічна заангажованість літератури і як її тоді розуміли – ось чому письменник не обходив соціальних тем, створивши тут не один шедевр: “Сміх”, “Він іде!”, “Невідомий”, “Персона ґрата”, “Fata morgana”, “Коні не винні”, “Подарунок на іменини” та ін.

У п'ятиліття перед революцією 1905 – 1907 р.р. М.Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Фата моргана” (“Киевская старина”, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села. Друга частина повісті “Фата моргана” (опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910 р.).

Отже, в соціальній прозі М.Коцюбинського постійне відчуття тривоги, передчуття якогось жаху, що наступає, і не тільки тепер, а й в майбутньому.

Останній період творчості письменника, який накладається здебільшого на останній період його творчості, – це, коли письменник бажає, як пише сам. У 1906 – 1912 р.р. крім другої частини "Фата моргана" М.Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде!” (1906), “Невідомий”, “Інтермеццо”, “В дорозі” (1907), “Персона грата”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).

Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912 р. – останні твори М.Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття.

Центральне місце тут займають “Тіні забутих предків”. Щоб написати цей твір, письменник, кілька разів приїжджав у с. Криворівню в Карпати, де зустрічався з І.Франком, Лесею Українкою, В.Стефаником, з видатним українським фольклористом В.Гнатюком, ретельно вивчав життя і побут гуцулів, – на думку вчених, одного з найархаїчніших українських племен, з якими він символічно хоче увійти в контакт, адже одним із найістотніших засновків його народу є не лише відчуття рідної історії, а й душевна об’єднаність народу в минулому й теперішньому, а також теперішнього з минулим.

У стилі митця імпресіонізм часом поєднується з елементами символізму (“З глибини”, “Невідомий”, “На острові” та ін.), іноді з елементами неоромантизму (“Тіні забутих предків”, “На камені” та ін.), іноді – натуралізму (“Лист”, “Фата моргана” та ін.).

Першу збірку оповідань письменника митця “У путах шайтана” надрукувало Львівське видавництво “Українсько-руської видавничої спілки” у 1899 р. Наступного року побачив світ другий том його оповідань – “По-людському”, а ще через три роки – третій “Поєдинок”. Далі виходить друком четвертий том “У грішний світ” (1905), п’ятий – “Дебют” (1911), шостий – “Тіні забутих предків”. Ці видання були підготовлені до публікації самим автором, популярність якого серед читачів з кожним роком зростала все більше і більше.