“Фата моргана”

Твір написано: частина перша – 1902 – 1903 р.р., частина друга – 1910 р. в Чернігові. Опубліковано: частина перша в журналі “Киевская старина”, 1904 р., кн.3, частина друга – в журналі “Літературно-науковий вісник”, 1910 р., кн.6, 7.

Перша частина “Фата моргана” була написана як закінчений твір. Та згодом, у нових обставинах, після революції 1905 – 1907 р.р., М.Коцюбинський, повернувшись до теми села, продовжив роботу над повістю. У жовтні і грудні 1908 р. він повідомляв у своїх листах: “Почну писати другу частину “Фата моргана”. До цеї роботи мушу готуватися, бо се річ дуже серйозна і труд­на... Думав писати продовження “Фата моргана”, але для сього мушу познайомитись з деякими матеріалами та людьми...”.

В архіві письменника збереглися матеріали, які свідчать про ретельне вивчення ним революційних подій 1905 – 1907 р.р. на селі. Це виписки з журналів, повідомлення сільських кореспондентів чернігівського земства за 1905 – 1906 р.р., судові акти про звину­вачення селян у розгромі поміщицьких маєтків.

Дописувач із села Вихвостового, Тупичівської волості, Городнянського повіту, наприклад, сповіщав: “2 листопада селяни села Вихвостового забили своїх мешканців рушницями, 17 чоло­вік, які підозрювалися винними в розгромі економії”. На початку 1910 р. М.Коцюбинський навіть виїздив до Конотопа на судовий процес у справі самосуду вихвостівських куркулів над бід­ними селянами. Цей процес був очевидною формальністю, бо цар­ський уряд виправдав винних у кривавому злочині.

2 січня 1910 р. письменник повідомив редакцію “Літературно-наукового вісника”: “Пишу продовження “Фата моргана”. Це буде частина друга. Хочеться змалювати село за часів революції і аграрних рухів. Є думка написати і третю частину – “заспокоєння та здичіння села в останні часи”. 13 квітня 1910 р. повість було відіслано до редакції “Літературно-наукового віс­ника”.

Роздвоєння особистості героя, якому М.Коцюбинський приділяє значну увагу (“Невідомий”, “В дорозі”, “Коні не винні”).

В творі “Невідомий” відбито роздвоєння особистості, але тут момент відмови від себе колишнього (з іншим іменем і становищем), перехід до нової, можливо останньої, ролі відбувається за межами твору, герой ледь торкається його у спогадах. Лише іноді “невідомий” стає тією колишньою людиною, повертається до себе такого, від якого добровільно відмовився.

У новелах “Сміх” і “Він іде!” помічаємо спроби імпресіоністичного змалювання психології маси. Страх, який охоплює Валеріана Чубинського (“Сміх”) під час погрому, передається через звукові враження від натовпу, якого він не бачить, лише чує. У творі “Він іде!” подібний настрій єврейського населення перед погромом передано через особливе сприйняття пейзажу.

“Intermezzo”

Розглянемо особливості імпресіонізму як напряму в літературі. Класичне (від лат. взірцевий) мистецтво передбачає орієнтацію на досконалі взірці, створені вчителями – майстрами попередніх епох. Тобто, щоб навчитися малювати, учневі необхідно засвоїти систему певних правил, канонів, традицій малярської техніки, які укладалися впродовж століть. Це – ціла школа, висока школа, академія, а тому класичний живопис називають ще й академічним.

Психології твердять, що 80% вражень людина отримує зорово. Тож не дивно, що імпресіонізм виник саме в малярському середовищі, а відтак вже поширився і на музику (К.Дебюссі, М.Равель, ранній І.Стравинський), літературу (П.Верлен, А.Рембо, брати Гонкури, А.Шнітцель). І так само не дивно, що зачинателем і найвидатнішим представником імпресіонізму в українській літературі став художник душею, митець, наділений винятковою пластичністю світовідчуття – М.Коцюбинський.

Імпресіонізм не пориває з реальністю, а тільки розширює її межі, збагачує можливості обсервування. Зовсім немає потреби утікати на крилах романтичної фантазії, шукаючи ідеального світу по далеких екзотичних країнах. Ось він поруч, той ідеальний світ. Слід лише вийти на пленер, попередньо "замовивши сонце".