“На крилах пісні”

Твір написано 1895 р. у Вінниці. Вперше надруковано в жур­налі “Зоря”, 1895 р., ч.22, під назвою “Пісня. Картка зі щоден­ника”. Спілкуючись з робітниками філоксерного загону – вихідцями з різних частин України, – М.Коцюбинський прислухався до їхньої мови, вивчав їх звичаї і побут, а також зацікавився піснями, яких вони співали. “Дуже любив пісню, – свідчить один із членів загону В.Кузьменко, – особливо чумацьку...”. Пісню “Чумак” М.Коцюбинський записав з їхнього співу, стоячи за кущем винограду. Ця народна пісня і лягла в основу оповідання, яке спочатку автор назвав “Пісня”, а пізніше, готуючи до видання збірку своїх творів, що вийшла у Львові 1903 р., дав йому іншу назву – “На крилах пісні”.

В архіві письменника у Чернігові зберігаються зроблені ним для цього оповідання записи чумацьких пісень: “Чумак” (“Ясно, ясно, а сонечко сходить”), “Та сірі воли, сірі-половії”, “Та ходив чумак”.

“Посол від чорного царя”

Твір написано 1897 р. у Вінниці. Вперше надруковано у львів­ському журналі “Життя і слово”, 1897, т.6, кн.2. У червні 1896 р. І.Франко запропонував М.Коцюбинському стати постійним дописувачем “Життя і слова”. М.Коцюбинський із задоволен­ням прийняв запрошення і незабаром надіслав до редакції керованого І.Франком журналу оповідання “Посол від чорного царя”.

“Пе коптьор”

Твір написано 1898 р. в Алупці. Вперше надруковано в журналі “Зоря”,1896 р., ч.22, 23. В 1896 р. оповідання вийшло також окремою книжечкою у Львові.

“В путах шайтана”

Твір написано 1899 р. в Чернігові. Вперше надруковано у ви­данні М.Коцюбинський. В путах шайтана і інші оповідання. Накладом Українсько-руської видавничої спілки. Львів, 1899. Це видання було першим випуском творів письменника, що виходили у Львові.

“По-людському”

Твір написано 1900 р. у Чернігові. Вперше надруковано у ви­данні М.Коцюбинський. По-людському. Оповідання з бес­сарабського життя. Накладом Українсько-руської видавничої спілки, Львів, 1900.

У цей час створює оповідання і в традиціях ХІХ ст.: “По-людському” (1900), “Дорогою ціною” (1901), “Поєдинок” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904).

Ідея незнищенного прагнення людини до волі розкривається в оповіданні “Дорогою ціною” (1901). Події відбуваються за часів кріпаччини. Герої твору – українські селяни Остап і Соломія – вирішують утекти від панської сваволі на Дунай. Шлях героїв по волі сповнений перешкод: облава, пожежа в плавнях, вимушене перебування у родині циган-конокрадів, присуд місцевої влади про повернення Остапа назад, як втікача. Усі ці перешкоди долаються не лише розумом, кмітливістю, витривалістю героїв, а й обопільним почуттям любові, добра, щирого бажання захистити і підтримати одне одного навіть ціною власного життя. Пам’ять про Соломію Остап проніс через усе своє життя.

6. Оповідання “Лялечка”. Пошук нової концепції героя. Новела “Цвіт яблуні” – прорив українського модерну

Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції М.Коцюбинського було оповідання “Лялечка” (1901). У “Лялечці” М.Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості митця. Так, у новелі “Лялечка” ще молода сільська вчителька Раїса почуває себе, “як яблуко в сушні”, “мов польова квітка з гербарія”. Раніше вона беззастережно віддавалася справі народної просвіти, але з роками збагнула одноманітність і безбарвність свого життя і жахнулась таким станом. Це образ людини, якій все життя судилося розчаровуватися у вибудованих нею ілюзіях. Вона тішила себе думкою, що в народній школі служить високій справі, але високе служіння оберталося безперервною війною з школярами та конфліктами зі священиком і владою.

Новела “На камені” (1902). Твір має авторське жанрове визначення “акварель”, що засвідчує саме імпресіоністичне бачення світу. А “кольорова” деталь сприяє відтворенню душевних порухів героїв та їх плинних станів. Бурхливий сюжет відбувається на лоні природи. Саме Фатьма пов’язана з природою, де вона народилася. Не випадково тікає разом з Алі не до іншого селища й не морем, а саме в гори. Образ Алі порівнюється з образом гори. Але доля забирає в них життя на камені. Цей твір новаторський у жанровому плані. Нескладна фабула і зосередженість автора на внутрішніх переживаннях героїв, які й становлять сюжетну колізію його творів, свідчать про спробу письменника вийти за межі традиційного оповідання і створити новий жанр – психологічну новелу.

Новела “Цвіт яблуні” була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним. Однак, “Цвіт яблуні” – це шедевр імпресіонітично-психологічної манери, коли психологізм та імпресіонізм поєднуються. Описи набувають дивовижної вишуканої й завороженої пластики.

У новелі свідомість героя подвоюється, в кризовій ситуації відбувається боротьба двох “Я”, і одне з них в якійсь моменти виступає суворим моральним суддею стосовно другого. Я-оповідач переживає трагедію смерті єдиної дитини. Страждання доньки приковують всю його увагу. Але автор намагається в максимальній повноті відтворити потік свідомості героя, вирізняючи два внутрішні голоси: голос страждаючого батька і етнографічно-безпристрасний голос спостерігача – митця. У творі найпомітніше авторське прагнення з максимальною повнотою передати всю багатоманітність вражень, відчуттів, образів, зовнішніх сигналів і асоціацій, які співіснують, переплітаються у свідомості героя.

На відміну від традиційного реалістичного письма, письменники, котрі віддають перевагу імпресіонічній стильовій манері, спостерігаємо зміну художнього мислення в головних його параметрах: новий зміст і художня форма, певні особливості творчого процесу, розширення читацької аудиторії та специфічний вплив на неї. Якщо в творчому процесі реалістів переважало раціональне начало, він базується на узагальненні явищ життя людини і суспільства, то в імпресіоністів передує почуттєве начало, яке ґрунтується на процесі самоспостереження: спостереження себе в іншому й іншого в собі.

7. Історична, соціальна, політична та суспільно-культурна конкретика в призмі тематики та проблематики творчості М.Коцюбинського 1903 – 1913 р.р. Тема революції 1905 р.: соціальна структу­ра українського села як ґрунт зовнішніх (соціальних) та внутрішніх (психолого-екзистенційних) конфліктів – повість “Фата моргана”; революція та інтелігенція – “Невідомий”, “В дорозі”, “Інтермеццо”; революція та індивідуальна свідомість – “Персона грата”, “По­дарунок на іменини”; соціальна стихія в житті окремої людини (проблема внутрішньої сліпоти і трагедії прозріння) – “Сміх”, “Він іде!”, “Коні не винні”.

Прийняти рішення М.Коцюбинському допомагає естетика ще одного літературно-мистецького напряму XIX століття. Саме вона благословить той природний внутрішній імпульс, що визрів у душі реаліста під кінець 90-их років, і вже на початку 900-их р.р. приведе його до найвищих здобутків стилю. У його новелах, написаних після 1900 р. домінує сюжет втечі. Утома залишається в експозиції зав'язку розвитку дії детонує романтичний порив.

Вибухає тотальна втеча, що стає виходом з кризи. Цю втечу розпочав романтизм. М.Коцюбинський скористався його підказкою, але тільки й всього. В одну річку не можна вступити двічі: романтизм як літературно-мистецький напрямок головні свої здобутки вичерпав у першій половині XIX століття. Вичерпаність полягала в тому, що життя і тут виявилось багатшим за можливості романтичної уяви, мрії, фантазії.

Основну увагу митець звертає на розкриття світобачення у представників різних прошарків, соціально-політичних груп. М.Коцюбинський відтворює панораму народного життя і суспільних настроїв тих років (“Сміх”, “Він іде!”, “Невідомий”, “Persona grata”, “В дорозі”, “Intermezzo”, “Fata morgana”). Письменник зображує людину в критичній ситуації, в момент душевної кризи, піддаючись глибшому психологічному і філософському аналізу її внутрішній світ. Психологія індивідуума і психологія маси стають головними об’єктами художнього аналізу митця.