2. Початок творчості. Соціалістичні та соціально-утопічні ідеї в ранній прозі (“Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”, “Дядько і тітка” та ін.)

Літературна кар’єра М.Коцюбинського почалася з повного провалу. У 1884 р. він пише оповідання “Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”. Через друзів це оповідання передають на суд місцевому присяжному Нейману, якого вважали людиною освіченою і з великими симпатіями до української літератури. Вирок був дуже суворий. Зверхньо оцінивши першу спробу молодого автора, Нейман порадив Коцюбинському кинути цю справу, аби “не калічити святу нашу мову”. Але присуд Неймана не спинив починаючого літератора і протягом наступних двох-трьох років він створює нові оповідання (“21-го грудня, на Введеніє”, “Дядько та тітка”), але показувати їх комусь чи подавати до друку не наважувався. А згодом і зовсім замовкає на декілька років, очевидно, вражений своїм невдалим дебютом. За життя М.Коцюбинський ніколи не друкував ці перші твори. Заявлялися його збірки, окремі твори і вибране, але учнівські спроби побачили світ лише років через десять після смерті письменника.

Першою серйозною пробою пера молодого автора стало оповідання з дуже довгою назвою: “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884). Епіграфом початківець обрав уривок Шевченкового вірша “Якби ви знали, паничі...” – про пекло “тихого раю”, що гніздиться під убогою сільською стріхою.

Там – господар калічить жорстокістю пасинка; там – “багато безпросвітної темноти людської...”. Деморалізований Андрій темної ночі, під чорними хмарами чинить крадіжку. Його схоплюють (при світлі блискавки) і проганяють – у світ. Просвітившись і просвітлівши, юнак повертається до рідного села, стає народним учителем.

Проте ці твори не були забуті. Своїм оповіданням “Андрій Соловейко...” Михайло Михайлович поклав початок циклу зарисовок з народного життя. Крім оповідань “21-го грудня, на Введеніє” (1885) і “Дядько та тітка” (1886), це були такі його твори “П’ятизлотник” (1892), “Ціпов’яз” (1893), “Маленький грішник” (1893) та ін.

3. Опанування традицією – повість “На віру”. Фор­мування авторської манери: психологізація, пошук жанру – “Ялинка”, “Харитя”, “Маленький грішник”; жанр і конфлікт – “п'ятизлотник”, “Ціпов'яз”

Художній простір творів письменника, написаних у ранній період (повість “На віру” (1891), оповідання “Ціпов'яз”, “П'ятизлотник” (1893), казка “Хо” (1894), що не тільки змістом, але й формою нагадують розгорнену ілюстрацію до слова “просвіта”. Їхні герої мешкають зазвичай у “темній хаті” нужди і горя. Проте в певний, кульмінаційний, момент відбувається раптове “просвітлення”. Закохані Гнат і Настя (“На віру”), свого часу підступно розлучені, сходяться і заживають короткого щастя. Старенькі Хома і Хима (“П'ятизлотник”) якось уночі біля палаючої грубки вирішили віддати своє єдине багатство – монету в п'ять золотих – ще біднішим, ще голоднішим, аніж вони. А Семен якось написав “прошеніє” до самого “ясного царя”, аби той звернув очі на мужицьку недолю.

А М.Коцюбинський у перший період своєї творчості сповідував саме естетику реалізму. Представники цього літературно-мистецького напрямку другої половини XIX століття ставили собі за мету відтворювати правду життя, зображаючи “типові характери у типових обставинах”.

Згодом, митець буде дуже невдоволений стилістичною невправністю повісті “На віру”; “нарисом не дуже зручним” назве “Ціпов'яза” М.Драгоманов, а Панас Мирний дорікати авторові за “Хо” (бо “публіцистикою дуже тхне від нього”). Проте водночас Панас Мирний щиро захоплюватиметься оповіданням “Харитя” (1891), відчувши у ньому “руку справжнього художника нестямившись від чистої, як кринична вода. народної мочи яскравого, як сонячний промінь, малюнка”.