8.6. Основні ідеї марксистської філософії і їх роль у соціальних

процесах XX ст.

Марксизм став визначним і надзвичайно відчутним чинником не тільки філософського, але й соціально-політичного життя багатьох країн і народів. Основоположниками цього напряму у філософії є Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895). К. Маркс - видатний німецький соціолог, філософ і економіст. Він навчався в університетах Бонна і Берліна, отримав ступінь док­тора філософських наук в університеті м. Йєни. Головними творами К. Маркса є "До критики гегелівської філософії права. Вступ", "Економіко-філософські рукописи", "Святе сімейство", "Німецька ідеологія", "Маніфест Комуністичної партії" (у співавторстві з Ф. Енгельсом), "Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта", "До критики політичної економії. Передмова", "Капітал" та ін.

Ф. Енгельс - німецький соціолог і філософ, який в молоді роки пере­бував під значним впливом Геґеля, Гейне, а також соціаліста М. Хесса. Йому належать такі основні твори: "Становище робітничого класу в Англії", "Маніфест Комуністичної партії (у співавторстві з Марксом), "Анти-Дюринг", "Походження сім'ї, приватної власності і держави", "Діалектика природи".

Прийнято говорити про певну єдність ідей К. Маркса і Ф. Енгельса в системі філософії марксизму, хоч окремі напрями цього вчення вони роз­робляли нарізно. Обидва на початку своєї творчості були під значним впливом філософії Геґеля, пізніше їх увагу привернули праці Л. Фейербаха. Ідеї цих німецьких мислителів становлять концептуальну основу їх філософії, яку називають діалектичний та історичний матеріалізм. Критикуючи філософію Геґеля, К. Маркс вважав, що вчення Геґеля "стоїть на голові", тобто є

ідеалістичним, проте цей ідеалізм настільки довершений і повний, що варто лише "поставити його на ноги" і він стане адекватним до дійсності і достатнім підґрунтям для справжньої наукової філософії. К. Маркс і Ф. Енгельс високо цінували розробку Геґелем діалектичного методу і в своїй філософії засто­сували цей метод в аналізі різноманітних явищ природи, і суспільства, до­сягнень науки. К. Маркс перевертає співвідношення суб'єкта і об'єкта, характерне для класичної філософії. Об'єкт (матерія) постає головним, тим, який діє на органи чуття і відображається у свідомості людини (суб'єкта). Завдання науки полягає в дослідженні логіки об'єкта.

Безперечно, найбільшу увагу К. Маркс приділив вивченню суспільства. Він прагнув віднайти шляхи створення неантагоністичного суспільного устрою, в якому люди могли б розвивати багатий потенціал своєї особистості і бути щасливими. У соціології він ставив для себе завдання дати наукове пояснення суспільства як цілісної системи, базою якої є економічні відносини. Вра­ховуючи метод діалектики, К. Маркс вважав основою поступу суспільства суперечності і бачив конкретний їх вираз в контексті сучасного йому сус­пільства у відносинах між підприємцями і найманими робітниками. Всебічно дослідивши ці суперечності буржуазного суспільства, він дійшов до логічного для своєї системи висновку про неминучість революційного скасування виробничих відносин цього ладу. На відміну від попередніх революцій, Маркс прогнозував, що майбутню революцію здійснить більшість у боротьбі проти меншості. Результат таких соціальних дій уявлявся вченому доволі опти­містичним. "На місце старого буржуазного суспільства з його класами і кла­совими протилежностями, - писав він, - приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх". Проте історичний досвід показав, що в індустріальному суспільстві неможливо звести усі відносини до протистояння буржуазії і пролетаріату. Маркс виводив неминучість революції з положення про усе більше зубожіння робітничого класу в буржуазному суспільстві, зростання безробіття тощо. Така картина багато у чому не відповідає тому ходу розвитку суспільства, який реально відбувся, хоч багато проблем капіталістичного суспільства XIX ст., але і сьогодення розкрито Марксом доволі правильно. Так, глибоко розроблена в марксистській філософії проблема відчуження людини, основну причину якої К. Маркс вбачав у приватній власності на засоби виробництва і закони ринку, мала продовження в кількох напрямках філософії XX ст. її актуальність визнається й сьогодні.

Ф. Енгельс ще до зустрічі з К. Марксом дійшов до висновку про те, що подолати суперечності і негаразди суспільства можна, лише ліквідувавши приватну власність. Це мало статися, як вважав Ф. Енгельс, через класову боротьбу, яка приведе до побудови комуністичного суспільства. Зустріч з К. Марксом стала початком довгого співробітництва цих двох мислителів. Ф. Енгельс розвивав ідеї свого соратника і застосовував метод матеріалістичної діалектики до розгляду історії суспільства, наукового знання, а також вів полеміку із опонентами.

Великого значення в гносеології марксизму набуває практика, яка вва­жається єдиним надійним критерієм будь-якої теорії. К. Маркс і Ф. Енгельс намагалися брати активну участь у боротьбі робітничого класу, демонструючи тісний зв'язок свого вчення з реальною дійсністю. Принцип діяльності є однією з головних методологічних засад Марксової теорії. У кінці невеликого твору під назвою "Тези про Фейєрбаха" він формулює положення, в якому доволі виразно виступає спрямованість учення: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його".

Учення марксизму не набуло особливої популярності за життя осново­положника. Проте через певний час воно було адаптоване і згодом значно поширене в країнах Заходу і Сходу, особливо у слов'янському світі. Представниками марксизму були Г. Плеханов і В. Ленін в Росії, Л. Лабріола в Італії, К. Каутський і Р. Люксембург в Німеччині та ін. Ідеї марксизму були так чи інакше основою майже усіх революцій XX ст. Пройшло доволі багато часу перше ніж та ж практика, яку так цінували основоположники марксизму, довела безперспективність шляхів, які вони вказували людству.

Висновки

Отже, у XIX ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії від класичної традиції до некласичного філософування. Некласична філософія звернула увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики. Заперечивши вихідні ідеї класики, вона запровадила у філософію позицію мінімалізму - не прагнути абсолютів, а задовольнятися тим, що доступне людині та постає як її справжні реалії. На перший план вона вивела реальності людської поведінки та позараціональні її чинники. У той самий час на хвилі досягнень науки проявилася тенденція перетворити філософію на різновид самої науки, обмеживши її завдання розробленням логіки та мови науки, вважаючи претензії філософського розуму занадто перебільшеними. Некласична філософія постала як ідейна передумова філософії XX ст.