Релігія як форма суспільної свідомості, її елементи та структура

Проблема релігії завжди турбувала людство. На сучасному етапі розвитку суспільства відбулося повернення інтересу до релігії як широкої громадськості, так і серйозних науковців. Це пов’язано з тим, що через феномен релігії відбувається усвідомлення людиною однієї з форм свого суспільного буття. Релігія є відповідним світосприйняттям та певною сферою життя людини, які пов'язані з відношенням її до Абсолюту. Вона народжується з потреби орієнтуватися в житті й розуміти його. Певною мірою релігія виступає і як потужний антидепресант людства та як суспільно-історичний феномен, який виник із появою людства і функціонує серед людей.

Духовне життя суспільства завжди було пов’язане з релігією. Впродовж освоєння людиною світу постійно виникали питання щодо сутності релігії, можливості існування надприродної сили й віри в неї. Так, питання про необхідність релігії неодмінно були часткою всіх філософських систем.

На ранніх історичних етапах філософія мала серед своїх основних складових міфологічні та релігійні уявлення, які тісно перепліталися між собою. Епоха Середньовіччя характеризується пануванням релігійно-теософського підходу над філософією. Остання вважалася служницею релігії та церкви. І тільки у Новий час, в епоху становлення природничо-наукового знання, епоху великих географічних відкриттів дослідження релігії як суспільного явища, як вірувань окремої людини почали відгалужуватися від філософії.

Першим, хто поставив питання про віру в Бога як незалежне від конкретного віросповідання людини, був Б. Спіноза. На відміну від Р. Декарта, він виявив тільки одну субстанцію, яка заслуговувала на абсолютне існування – Бога або Природу (що дорівнювало одне одному в його системі).

Потім послідовно Д. Юм, І. Кант, Г. Гегель визначили зміст та напрями філософського вивчення релігії. Так, Г. Гегель у своїх «Лекціях із філософії релігії» намагається дослідити віру в Бога не як суб’єктивне, особисте почуття, а як загальний процес еволюції Абсолютного духу. На його думку, релігія є такою сферою свідомості, де як у чарівному дзеркалі можна побачити всі секрети світоустрою, будови Всесвіту. Все, що є життєво важливим для людини. знаходить своє відображення та завершення в релігії, в почуттях до Бога, у поєднанні із Абсолютним Духом. Отже, релігія звільняє людину від неважливих, другорядних речей, які заважають сприйняттю істинних законів світобудови.

Релігія як система вірувань та релігійних інститутів, що відправляють релігійні культи, є породженням розуму й діяльності людини. Тому релігію слід розглядати також і як феномен культури, що присутній у різних народів (окремих націй), і цим, передусім, визначається таке розмаїття релігій.

Релігія є культурно-історичним феноменом, глибинною компонентою духу людини, тим великим і таємничим джерелом, з якого народжуються вірування, міфи, сакральні тексти, прозріння, одкровення, взагалі – динамічні імпульси і біоритми найвищого життя. Релігія не випадково зберегла роль консолідатора суспільства – вона вкорінена в соціумі через свою здатність відгукуватися на глибинні потреби людини. Релігія є суттєвою складовою суспільного життя, виступає важливим чинником виникнення і розвитку суспільних відносин. Так званий зовнішній контроль за поведінкою людини доповнюється більш досконалим, внутрішнім самоконтролем, скерованим на найвищі моральні цінності людства. Трансцендентний Абсолют (Бог), з одного боку, і совість як соціальний контролер, з другого, – створюють силове поле, яке й утримує особу в межах норм, вироблених культурою впродовж багатьох століть. Отже, релігію розглядають не тільки як іманентну людині даність, а й як дієвий суспільний чинник, значимий для особи і суспільства загалом.

Розглядаючи структуру релігії, слід звернути увагу на те, що в сучасній науковій літературі існує декілька способів структурування релігії. Так, одні автори основними складовими релігії називають релігійну свідомість, діяльність, інститути й організації; другі вважають, що структуру релігії складають доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали; треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість, релігійні погляди та уявлення, релігійний культ, релігійні організації. Зупинимося на останньому, з зазначених, визначенні релігійного комплексу. Отже, структуру релігії складають: релігійні організації та інститути (церкви, секти, деномінації); релігійна діяльність (культ, культові тексти, статути); релігійні відносини (релігійні відносини, норми, статути); релігійна свідомість (ідеї, міфи, догми, погляди, уявлення, почуття, емоції, традиції, звичаї).

Предметом релігійної віри є надприродне. Люди, яким властивий релігійний тип свідомості, вірять у винятковий характер надприродних істот або сил, і, зокрема, не застосовують до них звичайних критеріїв емпіричної вірогідності. Уявлення про існування надприродного – це результат тривалого розвитку людської свідомості і культури загалом.

У первісному суспільстві релігія як відносно самостійне утворення ще не виділилася. Надалі, ставши відносно відокремленою, вона дедалі більше диференціювалася, у ній утворилися елементи, між якими виникли зв’язки.

Невід’ємною частиною будь-якої релігії є культ – сукупність символічних дій, що визначаються відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догмами. До культу належать усі види дій, пов’язані з релігійною практикою: обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, молитви, а також матеріальні предмети – храми, священні реліквії й обладнання. Ритуальний акт набуває релігійного сенсу лише у зв’язку з визначеними віруваннями, вираженням, практичною реалізацією яких він є. Формування й ускладнення культу в усі історичні епохи пов’язані з розвитком релігійних вірувань.

Релігійна свідомість має два рівні – повсякденний і концептуальний, теоретичний. Повсякденна релігійна свідомість з’являється у вигляді образів, уявлень, стереотипів, установок, ілюзій, настроїв та почуттів, звичок і традицій, що є безпосереднім відображенням умов буття людей. На цьому рівні є раціональні, емоційні і вольові елементи. Релігійна свідомість на концептуальному рівні –– це спеціальна розроблювальна, систематизована сукупність понять, ідей, принципів, міркувань, аргументів, концепцій.

Як соціальне явище релігія має свої організаційні форми. Дослідниками релігій виділяються три типи релігійних об’єднань: церква – (від грец. «еклезія» – зібрання людей, що скликане для релігійної дії, єврейський аналог – «кагал») - це тип релігійної організації зі складною, чітко централізованою та ієрархізованою системою взаємодії між священством і віруючими, що здійснюють функції вироблення, збереження, передачі релігійної інформації, організації й координації релігійної діяльності і контролю за поведінкою віруючих; секта – релігійне об’єднання, що відокремилося від панівного в країні напряму; деномінація – проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.