Література

Основна:

1. БОГДАНОВСЬКИЙ І.В., ЛЬОВКІНА О.Г. Логіка: Опорний конспект лекцій. К., МАУП, 2004.

2. ЖЕРЕБКІН В.Є. Логіка. Підручн. для юридичн. фак. і вузів. 3-е видання. – К., 2001.

3. КИРИЛЛОВ В.И., СТАРЧЕНКО А.А. Логика: Учебник для юридических вузов. – Изд. 5-е, перераб. и доп. –М., 1999.

4. КОНВЕРСЬКИЙ А.Є. Логіка. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999.

5. МАЛАХОВ В.П. Основы формальной логики. Учебное пособие для юристов. – М., 1998.

6. СВИНЦОВ В.И. Логика. Элементарный курс для гуманитарных специальностей. – М., 1998.

7. СЛАСТЕНКО Є.Ф., ЯГОДЗІНСЬКИЙ С.М. Логіка: Навч. посіб. – К., 2005.

8. ТОФТУЛ М.Г. Логіка. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2002.

9. ХОМЕНКО І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К., 2001.

Додаткова:

1. ЖОЛЬ К.К. Методы научного познания и логика для юристов. – К., 2001.

2. ИВИН А.А. Искусство правильно мыслить. – М., 1986.

3. ИВИН А.А., НИКИФОРОВ А. Л. Словарь по логике. – М., 1998.

4. ИШМУРАТОВ А. Т. Логический анализ практических рассуждений. –К., 1987.

5. КОНДАКОВ Н.И. Логический словарь. – М., 1971.

6. ПЕРЕВЕРЗЕВ В.Н. Логистика: справочная книга по логике. – М., 1995.

7. ХОМЕНКО І.В. Логіка: Практикум: Навч. посіб. –К., 2002.

Першоджерела:

1. ВІТГЕНШТАЙН Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. -К., 1995.

2. КАРНАП Р. Значение и необходимость. - М., 1959.

3. ЛУКАСЕВИЧ Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики. - М., 1959.

4. МОРРИС Ч.У. Основания теории знаков. Пер. с англ. В.П. Мурат. // Семиотика. – М., 1983.-С.37-89.

5. РАССЕЛ Б. Исследования значения и истины. – М., 1999.

6. ТАРСКИЙ А. Истина и доказательство. // Вопросы философии. 1972. №8.-С.136-145.

7. ФРЕГЕ Г. Смысл и денотат. // Семиотика и информатика. Вып. 35. – М., 1997.-С.351-379.

Тема 21 логічні основи аргументації

Мені ненависна Ваша думка, але я помру за те, щоб Ви мали право її висловити

Вольтер

Метою теми є осмислення студентами основ теорії аргументації, визначення проблеми доведення і спростування, опанування мистецтвом ведення суперечки. В цій темі поєднуються теоретичні і практичні висновки логіки, найбільш повно виражаються її пізнавальні можливості, розкриваються основи культури суперечки, принципи і правила його ведення, а також даються поради і рекомендації щодо удосконалення полемічного мистецтва.

Доведення і спростування

Доведення – це логічний прийом виведення одного знання з іншого, істинність якого раніше встановлена і перевірена практикою. Доведення (у змістовному плані) – це логічна дія, у процесі якої істинність окремої думки встановлюється за допомогою інших думок. Зазначена дія є зіставленням теоретичних положень і висновків з реальною дійсністю. Доведення – це мисленнєвий процес, спрямований на підтвердження деякого положення через раніше обґрунтовані. Доведення відрізняється від умовиводів направленістю: якщо в умовиводі думка рухається від відомих засновків до нового висновку, то в доведенні теза-висновок вже відома. Метою доведення є підбір суджень, з яких за необхідністю буде слідувати дана теза. Тобто, доведення – це ряд умовиводів, що мають однакову логічну будову незалежно від конкретного змісту об’єкта дослідження.

Кожне доведення має три складові: тезу, аргументи і демонстрацію. Теза – це твердження, яке потрібно довести. Теза – центральний пункт доведення. Аргументи – це сукупність суджень, істинність яких вже встановлена і які є достатньою підставою для доведення істинності тези. Основними типами аргументів є: аксіоми, постулати, закони, судження про достовірно відомі факти, загальноприйняті положення тощо. Демонстрація – це міркування, в процесі якого із аргументів виводиться істинність або хибність тези. Демонстрація – це процедура наведення аргументів, логічних доводів для обґрунтування. Розрізняють дедуктивну, індуктивну і традуктивну демонстрацію. Вітчизняний логік А.Є. Конверський визначив аргументацію (демонстрацію) як спосіб міркування, який складається з доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності деякого положення як у самого автора, так і в опонентів. Іншими словами, аргументація є творчим процесом. Мистецтво її полягає в тому, щоб якомога переконливіше показати, як з основи за логічною необхідністю слідує відповідне положення. Гносеологічною основою аргументації є глибоке знання зазначеної проблеми і дотримання логічних вимог, що ставляться до будь-якого доказового міркування.

За способом аргументації (демонстрації) доведення поділяються на прямі й непрямі.

Прямим називається доведення, в якому теза обґрунтовується аргументом без використання суперечних тез і припущень.

Непрямим називається доведення, в якому істинність тези обґрунтовується із застосуванням суперечного тезі припущення (антитези).

Прямі й непрямі доведення в разі підтвердження чи спростування тези здійснюються за допомогою різних прийомів. Розглянемо найуживаніший з них – метод підтвердження тези. В разі прямого підтвердження тези зазвичай застосовуються обумовлюючі та єднальні доведення. За непрямого підтвердження користуються розділовим та аналогічним методами доведення.

Обумовлююче підтвердження тези полягає у виведені тези із встановленої основи (сукупність аргументів).

Єднальне підтвердження тези досягається за допомогою методу повної індукції, через використання всіх можливих випадків істинності тези та узагальнення їх в одному висновку.

Розділове підтвердження тези збігається за формою із заперечувально-стверджувальним модусом простого розділового умовиводу та здійснюється за схемою: або S, або S₁, або S₂ є Р; S₁ і S₂ не є P; отже, S є P.

Апагогічне підтвердження тези означає непряме доведення «від супротивного». Воно полягає в тому, що досліджувати слід не саму тезу, а положення, що суперечить їй – антитезу.

Доведення тісно зв’язане зі спростуванням. Спростування – це логічна дія, в процесі якої встановлюється хибність тези або неспроможність доведення в цілому. Метою спростування є руйнація висунутого доведення. Спростування може бути спрямоване проти тези, аргументів або демонстрації.

Спростування тези – це логічна операція, за допомогою якої встановлюється хибність тези. До способів спростування тези відносять: 1) позбавлення основи (спростування на основі фактів); 2) доведення суперечливої тези; 3) виведення з тези висновків, що явно не відповідають.

Спростування аргументів передбачає: 1) встановлення хибності аргументів; 2) демонстрацію недостатності аргументів для доводу тези; 3) висловлення сумнівів щодо походження аргументів або їх неповності.

Спростування демонстрації – це логічна операція з виявлення помилок у формі доведення.