Закономірності появи та особливості віровчення і культу

Етнічні релігії виникають у переломний історичний період, який пов’язується з якісно суттєвими змінами у суспільстві. Абсолютизація якогось одного з аспектів функціонування суспільства (економічного устрою, виробничих відносин, форм правління, форм людських об’єднань чи соціально-станової диференціації) призводили до однобічності в розумінні історичних умов їх появи. Деякі етнічні релігії дійсно спричинені переходом докласового суспільства у рабовласницьке, але беззастережно прийняти універсальність цієї умови неможливо, адже не всі народи пережили рабовласництво.

Обов’язковим історичним підгрунтям виникнення етнічних релігій є новий тип об’єднання людей, які зазнають соціальної диференціації і які консолідуються у формі держави. Отже етнічні релігії виникають на стадії формування соціально ієрархієзованих та державних суспільств.

Слід підкреслити, що етнічна релігія, як стадія розвитку будь-якої релігії, не є обов’язковою. Скажімо, арабські народи, серед яких зародився іслам, не знали власне етнічної релігії, а перейшли до світової безпосередньо від родо-племнних культів. Те ж саме відбувалося з племенами Центральної Африки, які приймають християнство чи іслам.

Релігія Стародавнього Єгипту

Найдавніша єгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в IV – IV ст. до н. е. У кожній номі (області) Єгипту були свої культи та пантеони богів, втілених у каміннях, деревах, тваринах, птахах, небесних світилах тощо. Трохи пізніше ці божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом: 1) бог сонця Амон, його дружина Мут – богиня неба, їхній син Хонсу – бог місяця складають ліванську тріаду; 2) бог Птах (творець), його дружина Сехмет – богиня війни, їхній син Нефертум – бог рослинності складають мемфиську триаду і т.д. Значну роль у давньоєгипетські релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного. Також існувало уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу. Обожнення тварин було характерною рисою цієї релігії. До найбільш шанованих тварин – втілення різних богів – відносились: корова (Хатор, Ісіда), змія (, крокодил (Себе), баран (Амон, Хнум), бик (Апіс, Мневіс), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) та ін. Хоча трохи пізніше відбулася антропоморфізація пантеону, однак риси зооморфності у божеств не були повністю витіснені і поєднувалися з антропоморфними. Тобто боги зображувались у вигляді чоловіка чи жінки з головою тварини чи птаха. З підвищенням ролі нових релігійних і політичних центрів розвиток богословської думки супроводжувалися процесом злиття, синкретизація богів. Так, з Амоном ототожнювалися Ра, Монту, Птах та Гор. Стародавні єгиптяни вважали, що спочатку світ мав вигляд хаосу (водна безодня), з якої вийшли боги, що потім створили небо, землю, людей, тварин і рослини. Тут Сонце виступає на перше місце бога-деміурга. Також стародавні єгиптяни традиційно обожнювали фараонів, які вважалися «служителями Гора», що суттєво впливало на династійність царювання.