Особливості основних методів експертних оцінок

І. «Мозковий штурм»

Метод «мозкового штурму» (brain storm) або, як його ще називають, метод колективної генерації ідей являє собою методику спільної одноразової роботи групи експертів, спрямованої на творчий пошук, як правило, нетрадиційних, креативних підходів до вирішення проблем.

«Мозковий штурм» як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створення належної творчої атмосфери, коли навіть найбезглуздіші, на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці, причому з різним рівнем досвіду (вони мають бути обізнані з проблемою, але детальне її знання є необов’язковим).

Хід «мозкового штурму»

1. Постановка завдання. Керівник сесії формулює в загальному вигляді сутність завдання, що ставиться для групи учасників штурму.

2. Генерування ідей. Учасники групи висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, комбінують їх тощо. На цій стадії забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). Не припускаєть­ся жорстке контролювання авторства ідей (можна комбіну­вати, використовувати чужі думки при висуванні власних ідей); виступи повинні бути стислими (як правило, не більше 2 хвилин). Завдання керівника групи полягає в активізації творчого мислення учасників засідання з тим, щоб вони висунули якнайбільшу кількість варіантів розв’язання певного завдання. Перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей.

3. Обговорення ідей. Ідеї ретельно обговорюються, оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них. На стадії обговорення учасники повинні розвивати висунуті ідеї: у будь-якій з них можна знайти раціональне зерно. Значний ефект дає комбінування ідей з допомогою складання переліку всіх запропонованих варіантів виконання аналізованої функції із зазначенням переваг та недоліків кожного з варіантів.

Основний ефект «мозкового штурму» досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їх обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей в одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційних способів.

Під час «мозкового штурму» часто застосовують методи асоціацій та аналогій, які передбачають активізацію передовсім асоціативного мислення людини. До найпоширеніших методів асоціацій та аналогій належать метод «синектика».

Слово «синектика» – це неологізм, що означає об’єднання різнорідних елементів. В основу методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає в намаганні розв'язати проблему традиційним шляхом. Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображання звичного у незвичному вигляді та навпаки. Користування методом синектики для розв’язання проблеми потребує створення групи спеціалістів різних професій. Бажано, щоб члени синектичної групи (крім її керівника) перед початком роботи не знали суті проблеми, що розглядається. Це дає їм змогу абстрагуватися від звичних стереотипів мислення. На синектичних засіданнях широко використовується також особиста аналогія (емпатія). За допомогою такого прийому людина мислено втілюється в образ об’єкта, що розглядається, тобто «ототожнює» себе із ним та аналізує відчуття, що виникають.

ІІ. Метод «Обличчям до обличчя» (метод співвіднесеної оцінки)

Метод «обличчям до обличчя» передбачає проведення наради як своєрідного змагання, на якій кожен учасник вино­сить задуману раніше ідею або пропозицію на обговорен­ня. Відбувається селекція ідей і відкидання тих пропо­зицій, що не витримали перевірки і критики. У результаті за основу приймаються ідея або пропозиція, що одержа­ли підтримку більшості (для оцінки використовується баль­на система або шкалювання).

У рамках чітко організованої процедури обговорення учасники мають можливість висловитися неодноразово, тобто даний метод передбачає кілька турів.

Виділяють такі ключові переваги подібного підходу:

• негайний зворотний зв’язок між учасниками обгово­рення;

• змагання між учасниками щодо висунутих ідей і про­позицій;

• наявність невербальної, експресивної комунікації;

• швидке досягнення учасниками дискусії порозуміння та ін.

ІІІ. «Метод Дельфі»

«Метод Дельфі» одним з основних методів проведення експертиз. З одного боку його можна розглядати ж різновид анкетування, з іншого – він представляє собою групу методів, об’єднаних загальними вимогами до організації експертних процедур і форми отримання експертних оцінок.

Основними особливостями цього методу є:

повна відмова від особистих контактів експертів та колективних обговорень;

багатотурова процедура опитування експертів;

забезпечення експертів інформацією, включаючи обмін інформацією між ними після кожного туру опитування, при збереженні анонімності оцінок, аргументації та критики;

обґрунтування відповідей експертами на прохання організаторів.

Процедура опитування за методом Дельфі полягає в анкетуванні експертів за допомогою опитувальних листів чи зовнішніх пристроїв ЕОМ в декілька турів з обробкою результатів анкетування в кожному турі і інформуванням експертів щодо цих результатів. На практиці традиційно обмежуються чотирма турами.

В першому турі опитування експерти дають свої відповіді без аргументації. Відповіді обробляються з метою визначення середньої і крайніх думок.

Експертам повідомляються ці думки і проводиться другий тур опитування, в ході якого вони передивляються і при бажанні змінюють відповіді, які дали в першому турі. Крім цього, експерти повинні пояснити, чому вони змінили чи не змінили свої відповіді.

Отримані після другого туру нові середні і крайні думки, а також вся аргументація зі збереженням анонімності повідомляється експертам, і проводиться третій тур опитування, в ході якого експерти знову передивляються відповіді і аргументують свої рішення. Наступні тури аналогічні.

Головною перевагою методу Дельфі створення умов, що забезпечують найбільш ефективну роботу експертної комісії. Це досягається завдяки анонімності процедури, можливості отримати додаткову інформацію щодо предмета експертизи, можливості коректування своїх суджень з урахуванням проміжних усереднених оцінок і аргументації експертів, що дали крайні оцінки.

18