4.2. Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка

Сільське господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городницт­во, садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом V - XV ст. Його еволюція тісно пов'язана з розвитком феодальних від­носин.

У період генези феодального господарства у всіх країнах Європи фактично використовувалися однакові сільськогосподарські знаряддя праці: для оранки - мотика й широколопатеві полозові й вузьколопатеві рала, якими боронували зе­млю глибиною до 7 см і підрізали кореневу систему. Ріллю розпушували граб­лями і бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили ціпами або за допомогою худоби, яка копитами вибивала зерно зі снопів, або тягла спе­ціальний каток чи молотильну дошку. Для різних робіт застосовували лопату, сокиру, ніж.

Вирощували різні сорти пшениці, просо, ячмінь. З технічних культур виро­щували льон, коноплю, з бобових - боби, горох, сочевицю, рис. Розводили вели­ку рогату худобу, волів як тяглову силу. Кількісно переважали дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Важлива роль у забезпеченні прожиткового мінімуму населення належала сільським про­мислам: полюванню, рибальству.

У XI - XV ст. сільське господарство повільно прогресувало у зв'язку з осво­єнням нових земель, удосконаленням знарядь праці та системи рільництва, під­вищенням виробничого досвіду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалізації, зростанням міст, які стали постійним ринком збуту продуктів хар­чування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало поліпшення демографічної ситуації в XI - XIII ст. Освоювалися нові землі. Аг­ротехнічний розвиток зробив можливою їх колонізацію, хронологічні межі якої в Західній Європі охоплювали другу половину XII - першу половину XIV ст., в Центральній і Східній Європі - XII - XVII ст.

Успіхи колонізації тісно пов'язувалися з досягненнями в агротехніці. Повсю­дно утвердилася трипільна система рільництва, що порівняно з двопіллям збіль­шувала ріллю, розширювала види культур у сівозмінах (озимі, ярі, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати в півтора рази більше продукції, збері­гала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року.

Поступово протягом IX - X ст. головним орним знаряддям став плуг, конс­труктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою якої розсував­ся і змішувався грунт, асиметричні залізні лемеші й чересло. У Центральній Єв­ропі і Росії поширилася соха, що була продуктивнішою від рала, легшою і конструктивнішою порівняно з плугом.

Зростання промисловості зумовило розширення посівів технічних культур. Садівництво, городництво, виноградарство характеризувалися більш високим рівнем агротехніки порівняно з рільництвом. У приміських районах вони набули промислового значення. Сади й городи, які переважно належали королям, мона­стирям, феодалам, виходили з присадибних ділянок.

У доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормів розводили овець, кіз, свиней, птицю. Худобу переводили на стійлове утримання. Відомо кілька типів тваринництва: пасовищ­не, стійлове, пасовищно-стійлове.

Серед промислів важливого значення набуло розведення риби. Практикува­лася багаторівнева система ставків. Удосконалювалися пристрої для скидання води.

З XIII ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих ре­гіонів, країн, областей.

У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської те­хніки зростав повільно.